Юрій Горліс-Горський
ХОЛОДНИЙ ЯР

Восьме видання, виправлене, доповнене

Між Вербівкою і Баландиним

Заночували у Бондуровій. Перед світанком проскочили риссю через Баландине. Направлялися до Вербівки, бо там ночувало чотирнадцять чекістів із Бобринської. Вони розшукували двох місцевих повстанців-лісовиків, що втекли із Бобринської залізничної ЧК.
Історія їхньої втечі виглядала фантастично, хоч, як переконалися ми пізніше, була правдивою. Нагадувала дещо історію з Дайош та Соловієм. Хлопців схопила в руки ударна група ЧК, коли ті підночовували на хуторі у дівчат. Ударна група, та сама, що тепер приїхала у Вербівку, складалася з місцевих грабіжників і злодіїв, що пішли на службу до ЧК. Вони, звичайно, знали всі місця, де можуть бувати гості з лісу.
Упійманих лісовиків завезли до Бобринської. Вночі повели їх у майстерню залізничного депо. Стали допитувати. Зав'язавши назад руки, садовили "м'якими частинами" на розпалену до червоного залізну плиту. Коли перший зомлів, кинули на землю і взялися до другого.
У депо було темно, світив лише ліхтар біля горна, де допитували. Прочунявши і побачивши, що чекісти зайняті товаришем, лісовик піднявся тихо із землі і, непомічений, виліз рачки з депо. Другий під час припікання притиснув до плити руки і перепалив шнурок. Тоді "зомлів" із розрахунком, що, як візьмуться чекісти знову до товариша, вхопить одну з рушниць, які стояли поруч із горном. Тим часом чекісти, побачивши, що один бранець зник, схопили рушниці й побігли доганяти. Біля "непритомного" залишився чекіст-жидок "легкої ваги", котрий, цокотячи зубами, спрямував на лісовика револьвер, а сам, відвернувшись, поглядав у браму депо, куди побігли товариші. Звільнивши руки від перепаленого шнура, лісовик вхопив жидка за ноги і, поки той опам'ятався, встромив його головою у вогонь горна.
Потримавши, поки той здох, забрав револьвер і вишмигнув із депо. Та далеко не зайшов – втратив свідомість. Очуняв у рові. Ворушити ногами вже не міг. Хотів застрелитися, та його випадково побачив залізничник, що вертався з нічної служби. Порозмовлявши, робітник привів товариша з візком, і той відвіз до надійних людей на хутір, а звідтіля – до лісу.
Інший втікач ледь добрів зі зв'язаними руками до якогось села. І його відвезли добрі люди куди треба. Розлючені чекісти перевертають тепер хутори і хати, де, на їхню думку, втікачі могли переховуватися.
У Баландиному зустрів нас місцевий повстанчий ватажок Роговський, колишній старшина уславленого ескадрону гусарів ротмістра Панаєва в часи Світової війни. Оповів, що сам збирався наскочити на групу чекістів у Вербівці, але, довідавшись, що ми зайнялися тією справою, облишив. Попросив медикаментів для втікачів-лісовиків у землянці в лісі. Фельдшер, який їх лікує, запевняє, що житимуть...
Оточуємо Вербівку кіннотою, піші холодноярці йдуть у село. Чекісти втікають балкою із села. Та на полі їх оточили чорнолісці. Чекісти здалися без бою. Забираємо їх до села на допит. Селяни просять, щоб віддати їм: мовляв, маємо з ними старі порахунки за комори та коні. Від дрючка мусять загинути, а не від кулі.
До Петренка та Хмари підійшов батько одного з чекістів із важким колом у руках. Старий не хотів слухати і твердив своє: "Я його на світ пустив – я його й зі світа спроваджу!"
Чекістів селянам не дали, щоб потім не спокутували. У Вербівці були місцеві таємні агенти ЧК, що про все могли донести. Один із них, що попередив чекістів про небезпеку, і другий, якого чекісти видали на допиті, сиділи вже зв'язані. Та їх могло виявитися більше. Крім місцевих, були в групі два жидки, один латиш і два москалі-матроси. Порубали всіх на дорозі між Вербівкою і Баландиним.

До змісту Юрій Горліс-Горський ХОЛОДНИЙ ЯР