Юрій Горліс-Горський
ХОЛОДНИЙ ЯР

Восьме видання, виправлене, доповнене

"От тобі й дівчата!"

Вранці, вже одягнувшись, сиділи ми з Олею й обговорювали план сьогоднішнього дня. Чули, як Ганя, вернувшись від корови, розмовляла з чоловіком, що час уже снідати. Несподівано знадвору рипнули двері і в кухні почувся голос Сендера:
– Ну, бандіт, ґде тот пулємьот, што ти двє нєдєлі назад рємонтіровал?
– У мене не було ніякого кулемета. Це хтось набрехав, – почувся схвильований голос господаря.
– А! "Не було!" Січас будєт! Вяжи єво, Сєрий.
Оля стиснула мою руку і схопила "Браунінг". Я приготував свої "Кольти". З кухні долітали голоси господаря і трьох міліціонерів. Три – ще не велика біда, але, може, надворі є ще. Тоді слово за гранатою. Тихенько підходимо і стаємо під стіною біля дверей.
За дверима почувся гуркіт. Це господар упав на землю із глухим стогоном. Ганя і Дуся злякано закричали. Сендер бив лежачого господаря ногою чи кольбою і розлючено кричав, щоб зізнавався, де кулемет. Раптом Ганя почала боронити чоловіка.
Начальник міліції покинув господаря і взявся за господиню, обсипаючи її брудною лайкою. Відчинивши двері до нашої кімнати, Сендер пхнув у них розхристану Ганю.
– Січас ми с нім справімся, і я к тєбє пріду. Пасматрю, как там твайо сєрдце... – додав із цинічним сміхом і грюкнув дверима.
Ганя розпачливо глянула на нас. Давши Олі знак очима, роблю два кроки і з розмаху б'ю ногою у двері.
– Ти апять! – кинувся мені назустріч Сендер, та раніш, ніж він збагнув, що я – не Ганя, підношу "Кольта" до його очей і натискаю курок.
Верхня частина його голови, розторощена кулею "дум-дум", полетіла на середину хати. Переступаючи через труп, валю другим пострілом Сірого, що розгубився від несподіванки. Третій міліціонер, який стояв біля дверей, похапцем підніс рушницю, та в ту ж мить випустив її і впав. Оля підскочила до нього і ще раз вистрелила у скроню.
Ухопивши зі стола ніж, перерізую шнурок, яким скрутили господарю руки. Кажу, щоб глянув, чи нема кого надворі. За хвилину вернувся. Нема нікого. Витираючи кров, що бігла із розбитого носа, блідий і розгублений господар здивовано поглядав на нас, неначе хотів сказати: от тобі й дівчата!
Орієнтуюся в ситуації. До найближчих хат далеко – пострілів там, напевно, не почули. Треба сховати забитих, а тоді думати, що робити далі.
Господар запропонував винести трупи до льоху і прикидати картоплею.

Поки він ходив за старим брезентовим рядном, розкриваю напханий грішми й паперами портфель Сендера. Було там із десяток золотих монет і кільканадцять здертих із когось золотих перснів. У кишенях міліціонерів теж були поважні суми совєтських і царських грошей.
Скинувши спідницю, щоб не перешкоджала, виношу з господарем забитих до льоху. Залишивши його присипати тіла картоплею, вертаюся до хати. Ганя з Олею кінчали вже зачищати долівку. Одягаю знову свою спідницю і тільки тепер зауважую бліду Дузю, яка, притиснувши до грудей рученята, сиділа мовчки у куті на рундуку. Підходжу й сідаю коло неї.
– Ти злякалася, Дузю?
– Трошки. Тоді, як батька били. А потім – як стріляли. То були чекісти?
– Чекісти, Дузю. Але ти нікому не оповідай того, що бачила.
Вона хвилинку подумала.
– Я, як виросту, – теж буду стріляти чекістів.
Я пригорнув її до себе.
– Не думай про це, Дузю.
Мала з таємничим виразом обличчя потягнулася до мого вуха.
– Тьотю Ніно, а чому ти в козацьких штанях?..
– Щоб більшовиків заплутати...
Оглядаю портфель Сендера. Було там декілька чистих бланків із печаткою повітової міліції. А головне – список місцевих таємних агентів Сендера і ЧК, розписки за гроші, які вони одержували за "каїнову роботу".
Було й декілька доносів, між ними і донос на нашого господаря – як виявилося, один сексот, що навіть приятелював із ним, випадково бачив, як той доробляв у кузні деталь до кулеметного механізму...
Вирішуємо, що господар із родиною, не гаючись, забере на воза потрібні речі і виїде до міста. Документи із фабрики в нього збереглися.
Віддаю йому забрані у чекістів гроші. На бланкові міліції пишу посвідку, що він їде до міста, на місце своєї праці, а речі й продукти, які везе із собою, – для власного вжитку. Це було потрібно, аби його десь не арештували як спекулянта. Коли б Ганю з чоловіком і розшукували, то це було б нелегко, бо адміністративний апарат большевиків ще не був налагоджений. Зрештою, шукати їх і не будуть, адже таємницю забрав із собою Сендер, а в найближчому часі піде за ним і сексот.

До змісту Юрій Горліс-Горський ХОЛОДНИЙ ЯР