Видання Історичного клубу "Холодний Яр"
Роман Коваль
Багряні жнива Української революції
100 історій і біографій учасників
Визвольних змагань
Андрій Глувківський
і сотник Пругло
Андрій Глувківський народився 12 червня 1894
року в м. Смілі Черкаського повіту на Київщині. Смілянську гімназію
скінчив 1914 року. Того ж року став студентом Катеринославського
гірничого інституту. Навчався до листопада 1915 року, коли отримав
мобілізаційну повістку. Військову освіту здобував у Одесі, в
Сергієвській артилерійській школі. Після її закінчення – на
німецькому фронті до липня 1917 року...
1919 року Андрій повернувся до гірничого інституту, але продовжити
студії не вдалося, оскільки в серпні його, як колишнього старшину
російської армії, було мобілізовано до армії генерала Денікіна.
В лютому 1920 року разом із денікінськими частинами Андрія інтернували
в польські табори. Тут зійшовся з українськими полоненими.
Внаслідок військової конвенції Симона Петлюри з поляками Андрій
Глувківський у липні 1920 року вступив до української армії.
Разом із нею відбув останню військову кампанію літа – осені
1920 року.
У листопаді 1920 року знову опинився в польських таборах, у
Стршалково. Перебував на обліку в 1-й Запорозькій артилерійській
бригаді.
У таборі склав підручник для гарматників “Робота командира батареї
на обсерваційному пункті і старшина батареї” (культурно-освітній
відділ Запорозької дивізії, табір Стршалково). Здійснив “значну
кількість виготовлених до друку перекладів по ріжним питанням
артилерії”. Був членом таборової студентської громади та лектором
математики Українського народного університету. Переклав із
німецької праці “Диференційний рахунок” та “Інтегральний рахунок”.
Бажаючи продовжувати навчання, написав прохання до Української
господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина). До листа
додав протокол спільного засідання Ради і кваліфікаційної комісії
Студентської громади табору Стржалково від 3 липня 1922 року.
Рада характеризувала Глувківського “як людину, яка незвичайно
багато сил і енергії віддає на користь студ(ентської) громади
і з національного боку цілком бездоганної”, як “зразкового старшину,
як під час боїв, так і в звичайних обставинах”.
Вже як студент УГА написав Андрій Глувківський спогад “Останній
день на рідному терені” – про свій відступ до Збруча в складі
гарматної частини Армії УНР.
Ось уривок із цього спогаду:
“(Змучені коні, ніби відчуваючи катастрофу), не везли, а несли
батарею...
Через декілька годин ми були вже коло переправи через Збруч.
Не було між нами тільки одного сотника, що весь час їхав позаду
батареї на кулеметній тачанці та відбивався від більшовиків
на всі боки.
Потім вже оповідала нам сестра-жалібниця (яка випадково була
з ним на тачанці), що, коли большевики були від них кроків на
30, а патронів у стрічці вже не було, він вийняв пістоля й застрілився.
І кожний раз тепер, коли заведемо ми між собою сварку та не
бажаємо поступитися своїми переконаннями (частенько переконаннями
в лапках), щоб злиться в єдину волю, в єдине бажання, кожний
раз згадую я сотника Пругла, який разом із переконаннями віддав
своє життя та перейшов до рядів Наливайка й Тараса Трясила.
Й, може, тепер вони “з могили кличуть нас”, кличуть з’єднатись
на загальне “святеє діло”, але ми не чуємо, не хочемо чути...”
до змісту книги Роман
Коваль Багряні жнива Української революції