Роман Коваль
Багряні жнива Української революції

100 історій і біографій учасників Визвольних змагань

Життя здавалося йому карою Божою

– Ходять чутки, що з’явився якийсь батько Махно, що нище всіх, хто “проти народа”, – почав стиха розповідь Костенків дідусь. – Вирізує цілі родини, не поминаючи і немовлят, руйнує хутори, пале поміщицькі маєтки... Зачувши це, наш вітрогон і розбишака Щусь1 зібрав і собі ватагу ледарів та жебраків, що тільки й чекали влучного менту пограбувати чуже добро.
– Та що ви? – перебив діда Валентин. – Вже й жебраків... Та чи ж здібні вони до цього?
– Хто? Жебраки?! – захвилювався старий. – А по-твойому – господарі ото таке творять?! Ні, брат, хто своє має, той і чуже поважає, а хто жебракував, закидав і раніш око на чуже, тому зараз на це й слобода вийшла! Он подивись, що Кубирь безногий витворяє! Правдою2 став іменуватись! Бач, він за правду повстав! А у Хвисунів власними руками задавив у люльці немовлятко! От тобі й “правда” безнога, оце тобі й жебрак! А ти – “чи ж здібні?”... А Цибулькових хто, по-твойому, вирізав?! Жінок зґвалтував перед смертю?! Кірячка хто приволік прив’язаного з хутора аж до Дібрівки?! Ех! – Зітхнув дідусь і, махнувши рукою, замовк.
Його очі заслалися сльозою.
Помовчавши трохи, він продовжив свої міркування:
– Ось і зараз селяни не знають, що робити: чи тікати в ліс, чи виходить назустріч із хлібом святим та сіллю.
Валентин не збагнув, що мав на увазі дід, а спитати не посмів, бо той дуже вже був сердитий.
– Знюхались! – вів своє сільський філософ. – Свій свого пізнав по діях... От тобі й за нарід, от тобі і за правду.
– Що, може, нове, несподіване лихо впало на наше село? – якомога делікатніше запитав Валентин Костенко, до кінця не розуміючи про що мова.
Але й тут не догодив.
– Нове, несподіване! – перекривив старий. – А ти все добра сподівався?! Та хіба тепер може бути якесь нове несподіване лихо?! Чи можна чекати ладу і спокою?.. Он варта3 аж зашуміла з села... Карпа і Юхима застрілили в кутузці, щоб не тягатись, бач, із ними... Сьогодня має бути у нас сам батько Махно зі своєю отарою. Сполучатись із Щусем будуть! Гарна з них пара, нічого сказати! От вже коли погуляють!..
У цей день у Дібрівці4 справді зійшлися загони Нестора Махна і Феодосія Щуся.
Дібрівчанин Щусь виїхав назустріч гуляйпільським гостям із лісу. Попереду розгойдувався червоний прапор, на якому якийсь дурень написав московське гасло: “Мир хижинам, война дворцам”. Гармонь бездумно грала “Марсельєзу”.
Махновці налякали селян ще здаля – адже вся їхня колона була вкрита чорними прапорами. На передньому вирізнялось інше московське гасло: “Анархия – мать порядка”. Їхали вони безжурно – під “Яблучко”. Співали так бадьоро і голосно, що аж луна пішла околицею. Люди спльовували і хрестились: в їхнє село вливалися антихристи...
Пізно ввечері дідусь знову з’явився на пасіці, де жив Валентин. Прийшов не сам, а з Валентиновою сестрою – привів її переховатися, адже в селі було неспокійно.
– Чи я гадав, що воно таке погане, мале, з великими патлами? – схвильовано мовив старий Валентину, який із нетерпінням чекав новин. – А казали Махно – цар, Махно – Бог! Хіба ж такі погані бувають царі?! Нікчемне, одне слово... – Дідусь перехрестився. – Так ото зійшлися вони – Махно і Щусь, почоломкались і щось балакають. А безнога “Правда”, наче пес, за ними лазе!.. Десь з’явились брички з самогоном, хлібом і медом... І почали частуватись і других частувати. Дають і мені, а я кажу: “Дякувати Богові, власне маю, боюсь чужим, та ще й награбованим, подавитись”. Махновець зиркнув як звірюка і кинув в обличчя мені хліб святий із медом. Нагнувся я, підняв. “Собаки з’їдять”, – сказав. І пішов додому.
По обіді махновський штаб “викинув наказ”, що Дібрівка вже не село, а анархічна республіка, або, як із гірким гумором сказав Костенків дідусь, “ріж публіка”. “Призидіянтом” цієї “ріж публіки” було оголошено Нестора Махна.
У волості цілий день надривалася гармонія Правди-Кубиря, гупали ноги в танці, лився самогон, лунали крики. Раптом надумали видати ще один наказ: про вечорниці.
Але дівчата чомусь на ті вечорниці не пішли. Тож було ухвалено нове розпорядження: щоб усі дівчата з’явились на вечорниці в обов’язковому порядку. Тоді вони й кинулись хто куди – хто в сусідні села та на далекі хутори, хто в ліс чи на пасіку.
Тоді махновці нагаями зігнали розважати “батьків” місцевих вчительок...
– Супостати... І де те лихо забарилося на їхні голови? – гірко сплюнув дідусь...
Два тижні проіснувала махновська “республіка” в Дібрівці. Врешті її розігнали австрійці. А хлібороби заплатили за коротку й небажану “самостійність” дорого: “двомастами спалених хат і десятком повішених людей”.
Надходила осінь 1918 року. З кожним днем життя ставало тривожнішим: новини приходити тільки погані – то вб’ють когось, то пограбують, то хутір десь спалять.
Костенків дідусь ставав усе сумнішим. Життя здавалося йому карою Божою за гріхи людства. І коли хтось у його присутності починав розмову про революцію як про благородне діло, що несе свободу, він сердився та невдоволено бурчав собі в сиві вуса.

____________________
1 Правда (Кубир) (1877, с. Любимівка Олександрівського пов. Катеринославської губ., тепер Вільногірський р-н Запорізької обл. – 13.11.1921, с. Туркенівка Олександрівського пов. Катеринославської губ., тепер с. Малинівка Гуляйпільського р-ну Запорізької обл.). Повстанський отаман; командир загону, командир полку, начальник лазаретів Повстанської армії Н. Махна. Народився в родині наймитів. Анархіст-терорист із 1904 р. Внаслідок травми 1905 року втратив ноги. У 1907 – 1917 рр. заробляв на прожиття, граючи на гармошці. Зарубаний червоноармійцями.
2 Щусь Феодосій (1893, с. Дібрівка Олександрівського пов. Катеринославської губ., тепер с. Велика Михайлівка Покровського р-ну Дніпропетровської обл. – червень 1921, м. Недригайлів, тепер Сумської обл.). Повстанський отаман (від червня 1918), член штабу 3-ї Задніпровської бригади ім. батька Махна (лютий – травень 1919), начальник кавалерії загону Н. Махна (липень – серпень 1919), командир кавалерійської бригади 3-го корпусу (вересень – грудень 1919), член штабу Повстанської армії Н. Махна (травень 1920 – квітень 1921), начальник штабу 2-ї групи Повстанської армії (травень – червень 1921). Народився в сім’ї наймитів. Від 1915 р. служив матросом на російському флоті. Активний учасник гуляйпільської “Чорної гвардії”. Організатор дібрівської групи анархо-терористів. Убитий у бою проти 8-ї дивізії Червоного козацтва.
3 Гетьманська варта – поліція часів Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського.
4 Дібрівка (Дібрівки, Діброва) Олександрівського повіту Катеринославської губ. – тепер с. Велика Михайлівка Покровського району Дніпропетровської області.

до змісту книги Роман Коваль Багряні жнива Української революції