Роман Коваль
Багряні жнива Української революції

100 історій і біографій учасників Визвольних змагань

Під козацькі пісні

14 листопада в Білій Церкві почалося протигетьманське повстання. Невдовзі Павло Скоропадський відправив із Києва на фронт майже всі вірні йому частини. В столиці лишилася нечисленна залога. Цим вирішили скористатися змовники і підняти повстання в самому Києві.
Виступ запланували на 24 листопада. Революційний штаб поділив Київ на шість районів (Лук’янівський, Подільський, Печерський, Бульварний, Шулявський, Либідський) та призначив їхніх начальників. Засідали в різних місцях: у Лук’янівському народному домі, “Молодому театрі” Леся Курбаса на Прорізній, у дирекції залізниць, що за міською оперою.
Випустити ракету, що мала стати сигналом до початку повстання, мав підпільний начальник Печерська полковник Юрко Капкан.
На Печерську містився штаб охорони гетьмана з панцерним дивізіоном – єдиною реальною силою, що лишилася в Києві. Командував ним сотник Федір Капкан, рідний брат заколотника. “Сотник Капкан запевняв, – згадувала учасниця подій Ганна Марченко, – що панцирний дивізіон перейде на бік повстанців, після чого й мала бути викинена ракета”.
Повстанці Бульварного району почали сходитися на 22.00 до касарень Залізничного куреня на Великій Володимирській. Із метою конспірації в касарнях вимкнули світло. Зібралося близько ста чоловік. На всіх було чотири попсовані рушниці та мізерна кількість набоїв.
Стояло завдання – негайно роздобути зброю. Хтось запропонував увійти в порозуміння з німцями, які за три двори від штабу охороняли склад зі зброєю. Серед повстанців був галичанин М. Іванейко, він знав німецьку мову. Галичанин і звернувся до вартового:
– Ви у себе скинули Вільгельма. Гетьман – у нас той же Вільгельм, і ми бажаємо його скинути. Сьогодні по всьому Києву проти нього підніметься повстання. Ваша Рада військових депутатів знає про це.
На велике здивування, німець, не сперечаючись, одімкнув склади. Набрали кулеметів і рушниць. На Володимирській збудували барикаду. Організували санітарний відділ із сестер-жалібниць та студенток.
Без пострілів обеззброїли відділ Державної варти і гетьманський технічний курінь на Жилянській вулиці. Українці технічного куреня перейшли на бік повстанців, решту – заарештували.
У великій напрузі чекали сигналу, який мав дати Юрій Капкан. Та зоряне небо було спокійне. Наближався ранок...
Так і не дочекавшись гасла від Капкана, який, до слова сказати, у критичних ситуаціях часто виявляв нерішучість, повстанці вирішили розійтися. Лише на Подолі місцеві революціонери на власний ризик збройно виступили. І були розбиті.
Вранці гетьманці заарештували і, не чекаючи суду, розстріляли одного з керівників повстання, члена Центральної Ради та Всеукраїнської ради військових депутатів Іваніва – студента Київського державного університету. Як стверджує учасниця подій Ганна Марченко, Іван Іванів був “відданий українській справі”.
Та все ж він підняв руку на Українську Державу. Яку його товариші й завалили вже за три тижні – 14 грудня 1918 року.
У цей день до Києва з боку Брест-Литовського шосе увійшла Дніпровська дивізія. Повстанці мали молодцюватий вигляд і співали “визвольних пісень”. Так під козацькі пісні й знищили Українську Державу.
Далі був лише революційний хаос та безвладдя Директорії, яка, скинувши “пана Гетьмана”, виявила повну неспроможність у державному будівництві.

до змісту книги Роман Коваль Багряні жнива Української революції