Роман Коваль
Багряні жнива Української революції

100 історій і біографій учасників Визвольних змагань

Саме вони...

На межі Волині й Київщини височіла стара могила. Місцеві люди, зокрема діди з Горбулева, що через річку від тієї могили, розповідали, що в ній поховано лицаря, який у часи Гайдамаччини “боронив селянську людність од кривди та сваволі” польських панів.
Мешканці Горбулева та навколишніх сіл шанували старовинну традицію і на Великдень сходилися на ту могилу пом’янути лицаря.
На Великдень 1919 року до неї прийшов зі своїм товариством і отаман Дмитро Соколовський. За старим звичаєм справивши поминки, “привітали покійного гарматними стрілами”.
Потім козаки зі своїм отаманом виголосили присягу змагатися за волю України так само лицарськи, як і цей гайдамака.
Гарматні постріли почули червоні ординці, які після підкорення топорищан у складі кількох сотень піхоти, полку кінноти та чотирьох гармат йшли на “столицю князівства Соколовського” – село Горбулів.
– Стучі, стучі, Сакольчік, – казали насмішкувато москалі, зачувши стрілянину, – ми тєбє пастучім.
Щоб не наражати село на гарматний обстріл, Дмитро Соколовський вирішив свою “столицю” не боронити, а зібрати сили в сусідньому лісі.
До навколишніх сіл були послані вістуни із наказом збиратися у визначене місце.
Під вечір більшовики увійшли до Горбулева. Вони вимагали від селян видачі свого ватажка. Ті пообіцяли його піймати і віддати червоним. На тому й погодилися. Після цієї вилами по воді писаної домовленості більшовики радо прийняли запрошення селян погостювати у них, адже вже вечірня пора надходила...
Опівночі над Горбулевом уже верещало, гуло і белькотіло – це п’яна московська пісня розгойдувалася над принишклими хатками. Під ці дикі співи село з трьох сторін оточували три групи повстанців Дмитра Соколовського. На наказ отамана козаки залишили вільним лише вихід у бік Волині – у багнища, що тяглися побіч Горбулева. А селяни, які так гостинно впоїли більшовиків, користуючись нагодою, псували їм зброю.
Вирішивши уникнути нічного бою, небезпечного і для повстанців, і для селян, Соколовський наказав стріляти з гармат і кулеметів так, щоб більшовики тікали у бік баген, куди вогонь не спрямовувався. Хоч і дещо безладно, та все ж, ніби виконуючи волю отамана, більшовики тікали в найнебезпечніше місце, звідки вибратися могли тільки щасливці.
Тим часом повстанці увійшли в село і почали методично виловлювати червоноармійців, які поховалися в садках та чагарниках. Багато з них було постріляно під час затримання. Декого розстріляли, судивши. Частину пустили на волю, давши їм перед тим доброго прочухана.
Червоних попередили, щоб забиралися негайно в свою Совдепію і там господарювали, інакше наступного разу, коли впіймають, то вже точно скарають на горло.
Ті, що потрапили у багна, загинули не всі.
На третій день мандрів болотами сильніші вийшли до станції Горбаші Житомирського повіту.
Саме вони і рознесли вістку про силу і славу отамана Соколовського.

до змісту книги Роман Коваль Багряні жнива Української революції