Роман Коваль
Багряні жнива Української революції

100 історій і біографій учасників Визвольних змагань

Рукостискання наших ворогів

Юрій Костянтинів, колишній старшина Київського авіаційного парку, під час евакуації з Кам’янця-Подільського в листопаді 1920 р. прибився до Окремого запорозького авіаційного загону.
18 листопада авіатори вже були у Волочиську, а проти ночі 20 листопада їх перепровадили на “польський бік”, до Підволочиська. В своєму спогаді Юрій Костянтинів зазначив, що слово “польський” він вжив “для зазначення терену, окупованого польськими військами”...
21 листопада, близько 11 години ранку, прилетіла чутка, що більшовики перейшли польський кордон і просуваються до Підволочиська. Серед установ уряду і Армії Української Народної Республіки “знялась страшенна паніка”. “Треба мати на увазі, – писав Юрій Костянтинів, – що в нас було досить багато злочинного елементу, для якого всяка паніка була влучним моментом схоронити кінці своїх “грішків”, бо якраз тут за кордоном наспів час відчитуватись у витратах тих грубих міліонів, якими вони досить безсоромно й не рахуючись із державним інтересом розпоряджались”. Оці елементи “ловко підтримували панічний настрій”.
У час, коли багато хто загубив у паніці голову, на стоянці вантажних автомобілів запорозької авіації шофер Е. П. і хорунжий К., обнявшись і вбираючи очима український берег Збруча, чуло виводили:

Де ти бродиш, моя доле?
Не докличусь я тебе...

Юрій Костянтинів аж засміявся, побачивши таку картину, – хоч настрій був препоганий...
Після цього пішов до мосту подивитися, як переходять Збруч частини Армії УНР.
Коли підійшов, міст переїжджали валки бойових частин та якихось установ. Ось пройшли перемикінці1 з оркестром.
По той бік Збруча чулись згуки бою. Раптом біля залізничного мосту пролунали вибухи: то бронепотяги з гонором завершували свій бойовий шлях.
За півгодини розміреним алюром наблизилась кіннота 3-ї Залізної дивізії Олександра Удовиченка й, не поспішаючи, почала переходити на “польський” бік. “Перепустивши всіх, велично і навіть натхненно, нагадуючи бога війни Марса, полковник Удовиченко на білому коні зі своїм штабом останнім перейшов слідом за своїм військом”.
За 5 – 10 хвилин до містка вже підскочили котовці, й тільки черга польського кулеметника поверх їхніх голів зупинила розпашілих погонею більшовиків.
На місток назустріч один одному вийшли польський і червоний командири. Потиснувши руки та перекинувшись словом, вони швидко розійшлися.
Так – рукостисканням наших ворогів – і закінчився 21-й день листопада 1920 року, останній для багатьох на рідній землі.

____________________
1 Перемикінці – частини генерала Перемикіна, який підлягав комітету Бориса Савінкова, ідеолога “третьої Росії”.

до змісту книги Роман Коваль Багряні жнива Української революції