Роман Коваль
Багряні жнива Української революції

100 історій і біографій учасників Визвольних змагань

З іменем Господа на устах...

Цей спомин не давав їй спокою все життя...
Вже смеркало.
Разом із чоловіком вона їхала возом додому. Раптом захропіли коні, кинулись убік і стали.
– Що трапилось?!
Між Ладижином і Лукашівкою в полі при дорозі в калюжі крові лежало двоє.
Подорожні зі страхом почали приглядатися.
Це були парубки, майже хлопчаки, тільки що порубані. Один уже не подавав ознак життя, а інший тихенько стогнав.
Порубали їх оті двоє кінних червоноармійці, які зустріли фіру при виїзді з села. “За що? Хто ці нещасні? Молоді повстанці? – прорізували мозок думки. – А може, за те їх порубано, що вони могли колись стати повстанцями?”.
– Треба взять, довезти до села, а там...
– А як побачать? Порубають, як і цих... І кинуть у полі, щоб ніхто не підібрав, бо побоїться кари – не возись, мовляв, із “бандітами”.
– Боже! Що ж робить?! Вони ж люде!
Тривожні роздуми перервало хрипіння...
– Г-го-о-ги-и.
– Що?! Води хоче?!
– Господи ж, немає тут нічого...
Жінка тихенько заплакала. Очі її раптом зустрілися з поглядом чоловіка. Вони без слів зрозуміли одне одного: нещасних брати небезпечно.
– Нехай вас Бог рятує, святі мученики, – донеслося з воза.
Чоловік із білим як крейда обличчям тремтячими руками смикнув за віжки.
Заскрипів віз і невдовзі розчинився в темряві.
А у вухах продовжувало звучати:
– Г-го-о-ги-и.
Коли наблизилися до свого села, почули спів москалів.
Та підвивання собак.
Був листопад 1920 року.
до змісту книги Роман Коваль Багряні жнива Української революції