Видання Історичного клубу "Холодний Яр"
Роман Коваль
Багряні жнива Української революції
100 історій і біографій учасників
Визвольних змагань
Волинський отаман
Лукаш Костюшко
Незвичайно важко реставрувати біографії українських
підпільників – адже вони завжди ховали будь-яку інформацію про
себе, заплутували сліди, ховались за псевдонімами.
Але ж Лукаш Костюшко, про якого хочу розповісти, був не тільки
організатором українського підпілля на Волині на початку 1920-х
років, але й членом Української Центральної Ради в 1917-му!
Однак його біографію ви не знайдете ніде.
От що значить бездержавна нація!
От що значить перервана історична пам’ять!
Народився Лукаш Костюшко в селі Дідківці Коростенського повіту
орієнтовно в середині 1880-х років. До революції служив підстаршиною
на російському флоті в Гельсінґфорсі.
Після вибуху Лютневої революції приїхав до Києва. Взяв активну
участь в українському громадсько-політичному житті. Влітку був
обраний до складу Центральної Ради (від української громади-колонії
в Гельсінґфорсі). Став до лав української армії.
Військове звання мав невисоке – підхорунжий.
Після поразки Армії УНР залишився на Батьківщині для підпільної
праці. Як видно, виявив неабиякі здібності, бо 1922 року вже
був начальником штабу Волинської підпільної організації отамана
Опанаса Петрика, що діяла на території сучасної Житомирщини.
Ад’ютантом отамана був Федір Костюшко, напевно родич Лукаша;
начальником польового суду – Андрій Лазаренко. Курінь помсти
очолював учитель Іван Закусило.
Волинській повстанській організації підпорядкувалися загін отамана
Длугопольського та Комітет звільнення рідного краю (житомирська
міська підпільна група самостійницького напрямку). Штаб волинських
підпільників готував восени 1922 року повстання. Початися воно
повинно було актом помсти у вікопомному містечку Базарі...
Та чекісти розкрили організацію.
Лукашеві Костюшку вдалося уникнути арешту. Тікати довелося за
кордон. Там він увійшов у контакт з видатним підпільником Яковом
Гальчевським, якого Симон Петлюра призначив командувачем партизанських
загонів та підпільних організацій Правобережної України. Гальчевський
у таборах для інтернованих вишукував надійних старшин та козаків,
які горіли бажанням продовжувати боротьбу.
Навесні 1923 року з цих сміливців було організовано три групи,
які мали перейти Збруч до совєтської України для організації
партизанського руху. Яків Гальчевський безпосередньо командував
Подільською групою, сквирський отаман Іван Трейко – Київською,
а Лукаш Костюшко – Волинською.
Першою, в червні, рушила Волинська група. Нараховувала вона
22 чоловіки, переважно старшин Армії УНР. Костюшко мав уповноваження
підпорядкувати собі всі партизанські загони та підпільні організації
Волині.
Завдяки сексоту зберігся словесний портрет Луки Костюшка: середнього
зросту блондин, широкоплечий, кругловидий, виглядав на 38 років.
Коли переходив Збруч, мав вуса та бороду “бланже”. Розмовляв
тихо.
Кордон здолали без втрат.
За Волинською групою відправилася Київська Івана Трейка і Оверка
Куровського зі старшинами. Вони мали завдання “заснувати зв’язковий
трикутник із Волинською групою”.
Намагаючись встановити безпосередній зв’язок з Яковом Гальчевським,
наступного місяця Лукаш Костюшко вирушив у рідне село Гальчевського
– Гуту-Літинську на Поділля. Та 21 липня 1923 року в подільському
селі Брусленів червоноармійці 24-ї кавалерійської дивізії вбили
Луку Костюшка. Під час обшуку тіла було знайдено документи на
ім’я Луки Орищенка.
Оце й все, що поки вдалося встановити про отамана Лукаша Костюшка
– українця, який не змирився з поневоленням своєї Батьківщини.
до змісту книги Роман
Коваль Багряні жнива Української революції