Видання Історичного клубу "Холодний Яр"
Роман Коваль
Багряні жнива Української революції
100 історій і біографій учасників
Визвольних змагань
Джерела
книги та біографічні довідки про авторів спогадів, студентів
Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина)
ч.1
1. Народження синьожупанника.
Омельченко Т. Мої спогади про Синіх // Сурмач. – Лондон, 1969.
– Ч. 1 – 4 (42 – 45). – С. 32, 33.
Особиста справа студента Федора Скрипниченка. Центральний державний
архів вищих органів влади і управління України (далі: ЦДАВО),
ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1943, арк. 1 – 92.
Скрипниченко Ф. Як я став свідомим українцем. ЦДАВО, ф. 3795,
оп. 5, спр. 78, арк. 61 – 63 зв.
2. “Видиш, брате мій...”
МАЦЬКЕВИЧ Семен (11.9.1895, с. Будинин, пов. Сокаль, Галичина
– після 18.10.1928). Стрілець Українських січових стрільців
(1914 – 1917), козак Армії УНР (до 1920). Син рільника. Навчався
в учительській семінарії (1916 року склав іспити за чотири класи).
До УСС зголосився добровільно. Скінчив торговельну школу в Ліберці
(1920). Навчався у Високій торговельній школі в Празі та Українській
господарській академії в Подєбрадах (далі УГА). З УГА звільнений
за неуспішність у навчанні. Емігрував до Канади.
Мацькевич С. Брат на брата. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78,
арк. 664 – 666.
Особиста справа студента Мацькевича Семена. ЦДАВО, ф. 3795 с,
оп. 1, спр. 1519, арк. 1 – 48.
3. Другий всеукраїнський військовий з’їзд.
Ґалаґан М. З моїх споминів (Світова війна – розвал царату –
українська революція). – Львів: Червона Калина, 1930. – II частина.
– С. 157, 158.
Млиновецький Р. Нариси з історії Українських визвольних змагань
(1917 – 1918 рр.). – Торонто, 1970. – С. 254, 257, 261, 262,
267, 274, 275.
4. “Зрада!”
Ґалаґан М. З моїх споминів (Світова війна – розвал царату –
українська революція). – Львів: Червона Калина, 1930. – II частина.
– С. 167, 168.
Млиновецький Р. Нариси з історії Українських визвольних змагань
(1917 – 1918 рр.). – Торонто, 1970. – С. 284, 290 – 292, 301,
307.
Островершенко І. З Визвольної боротьби // Дороговказ: орган
вояцької думки і чину. – Торонто, 1965. – Липень – серпень.
– Ч. 7 (26). – С. 6.
5. Виступ полуботківців.
Ґалаґан М. З моїх споминів (Світова війна – розвал царату –
українська революція). – Львів: Червона Калина, 1930. – II частина.
– С. 172, 173.
Дудко Ф. День 5-го липня 1917 р. в Києві (Про виступ полку ім.
Гетьмана П. Полуботка) // Історичний калєндар-альманах “Червоної
калини” на 1937 рік. – Львів: Червона Калина, 1936/1937. – Річник
XVI. – С. 58 – 60.
Мірчук П. Микола Міхновський – апостол української державності.
– Філадельфія, 1960.
Міхновський М. Самостійна Україна. – Київ: Діокор, 202. – С.
42, 43.
Млиновецький Р. Нариси з історії Українських визвольних змагань
(1917 – 1918 рр.). – Торонто, 1970. – С. 308, 317 – 319, 327
– 329, 333 – 335, 347.
Островершенко І. З Визвольної боротьби (Спогади) // Дороговказ:
орган вояцької думки і чину. – Торонто, 1965. – Вересень – грудень.
– Ч. 8 (27). – С. 6, 7.
Тютюнник Ю. Революційна стихія // Дзвін. – №8. – Львів, 1991.
– С. 96, 97.
6. Київ. 26 липня 1917 року.
Ґалаґан М. З моїх споминів (Світова війна – розвал царату –
українська революція). – Львів: Червона Калина, 1930. – II частина.
– С. 172.
Лазуренко С. Розстріл “богданівців” // Млиновецький Р. Нариси
з історії українських визвольних змагань (1917 – 1918 рр.).
– Чужина, 1970. – С. 476 – 479, 482.
Мірчук П. Українська державність. 1917 – 1920. – Філадельфія,
1967. – С. 111 – 116.
Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань
(1917 – 1918 рр.). – Чужина, 1970. – С. 334 – 339.
Островершенко І. З Визвольної боротьби (Спогади) // Дороговказ:
орган вояцької думки і чину. – Торонто, 1965. – Липень – серпень.
– Ч. 7 (26). – С. 7, 8.
7. Так творилася українська революція.
Ґалаґан М. З моїх споминів (III Військовий з’їзд – делегація
на Кубань – більшовицька навала – прихід німців – дипломатична
місія в Румунії). – Львів: Червона Калина, 1930. – III частина.
– С. 9, 11, 13.
Мірчук П. Українська державність. 1917 – 1920. – Філадельфія,
1967. – С. 135, 136.
8. Сам на сам із “братнім народом”.
ГОРДІЄНКО Григорій Петрович (23.1.1891, с. Пироги Кременчуцького
пов. Полтавської губ. – після 11.7.1927). Громадсько-політичний
діяч, учитель, військовий урядовець, інженер-економіст; діловод
інспекційного відділу, помічник начальника інспекторського відділу
Генерального військового комітету, комісар Центральної Ради
при інтендантстві Київської військової округи (23.10.1917 –
25.1.1918), начальник канцелярії Головного штабу, помічник начальника
адміністративного управління Головного штабу Дієвої Армії УНР
(з 20.12.1918), в. о. начальника адміністративного управління
(28.12.1918 – 23.5.1919), в. о. начальника загального відділу
штабу Дієвої армії УНР (6.6.1919 – 12.1919).
Закінчив Новомосковську учительську семінарію (1910), Катеринославський
учительський інститут (1914). Працював учителем початкової школи
(1911) та 4-класної школи біля Катеринослава. Навчався на другому
курсі історико-філологічного факультету Київського державного
університету. Організатор українізації 228-го пішого запасного
полку Катеринославської залоги. Делегат Всеукраїнського з’їзду
військових у Києві (1917). Учасник протигетьманського повстання
у складі Чорноморського коша (20.11.1918 – 20.12.1918). 6 грудня
1919 р. під час Любарської катастрофи вирушив у Зимовий похід
Армії УНР, але захворів на тиф і залишився в запіллі ворога
на Поділлі. Вилікувавшись, працював учителем в Уланівській приватній
змішаній гімназії (лютий – квітень 1920). 5 травня знову зголосився
до українського війська. Тема дипломної роботи – “Характеристика
чеського сільського господарства”.
25 червня 1927 р. професор Федір Щербина написав на неї реферат.
Професор оцінив її “дуже добре” – як “цінну працю”. Назвав її
“вельми зразковою”. Водночас звернув увагу, що Г. Гордієнко
“має нахил до дзвінких виразів”, що трохи ослабляє враження.
“Спогад” написав 5 лютого 1923 року. УГА закінчив 11 липня 1927
року.
Гордієнко Г. Спогад. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 733
– 739.
Особиста справа студента Гордієнка Григорія. ЦДАВО, ф. 3795
с, оп. 1, спр. 928, арк. 3 – 4 зв., 12 – 13 зв.
9. Був третій день Різдва 1917 року.
ДОВБНЯ Методій (20.6.1897, х. Арсенівка Брацлавського пов. Подільської
губ. – після 11.6.1927). Військовий, інженер-лісівник; хорунжий
1-го Українського козацького полку ім. Богдана Хмельницького
(з липня 1917).
Закінчив реальне училище (м. Вінниця, 1908 – 1915) та Костянтинівське
військове училище (1916). Навчався на фізико-математичному факультеті
Київського українського державного університету (осінь 1918).
УГА закінчив 11 червня 1927 р. “Спогад” написав 14 листопада
1922 року.
Довбня М. Спогад. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 605 –
609.
Особиста справа студента Довбні Методія. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп.
1, спр. 999, арк. 1 – 16.
10. Трагедія на станції Яблонна.
НЯНЧУР Гордій (4.1.1884, с. Малинки Старокостянтинівського пов.
Волинської губ. – після 15.6.1929). Державний і громадсько-політичний
діяч, інженер; член Херсонської губерніальної народної (земської)
управи (травень – грудень 1918), Херсонський губерніальний комісар
(грудень 1917 – травень 1918, грудень 1918 – березень 1919),
товариш міністра внутрішніх справ уряду УНР в кабінетах Б. Мартоса
та І. Мазепи (березень 1919 – серпень 1920), професорський стипендіат
економічно-кооперативного факультету УГА (1927 – 1929).
Закінчив Харківську (Деркачівську) середню сільськогосподарську
школу. Управляв маєтками нащадків Ф. Терещенка (в Житомирському
повіті), М. Ковалевського (в Миргородському повіті) і Ф. Фальц-Фейна
(в Радомишльському повіті), керував цукроварнями та цукровими
плантаціями Шрамківської цукроварні на Пирятинщині. Закінчив
факультет права і суспільних наук Українського університету
(Прага, 1925 – 1926) та економічно-кооперативний факультет УГА
(31.5.1927). Володів німецькою, французькою, англійською, чеською
та іншими мовами. Автор книги “Постачання буряками цукрової
промисловості в Данії” (Подєбради, 1925; 61 с.). Спогад “Двоє
гайдамаків” написав на початку 1920-х років.
Няньчур Г. Двоє гайдамаків. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78,
арк. 619 – 622 зв.
Особиста справа професорського стипендіата Гордія Нянчура. ЦДАВО,
ф. 3795 с, оп. 1, спр. 604, арк. 1 – 21.
Особиста справа студента Гордія Нянчура. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп.
1, спр. 1638, арк. 22, 23.
11. На Північному фронті.
АБРАМОВИЧ Василь Васильович (14.4.1898, м. Богуслав Канівського
пов. Київської губ. – після 18.5.1927). Військовий, інженер;
поручник російської армії, старшина-гарматник Армії УНР (із
1918).
Навчався в 3-й київській гімназії (з 1907). Закінчив 6-ту київську
гімназію (1916). До війська пішов добровільно 1916 року. Наприкінці
того ж року контужений. Закінчив Миколаївське артилерійське
училище (Київ, червень 1917), після чого знову на передовій.
1918 року перейшов до української армії. Закінчив Київську інструкторську
школу старшин (гарматний відділ). 1919 року поранений у бою
під Житомиром. Інтернований у таборі м. Каліша. Закінчив УГА
18 травня 1927 р. Автор спогаду “Оден з випадків за часів українізації
Північного фронту”.
Абрамович В. Оден з випадків за часів українізації Північного
фронту. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 720 – 723 зв.
Особиста справа Абрамовича Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1,
спр. 621, арк. 1 – 12.
12. Проголошення незалежності та перші бої за неї.
Визвольні змагання очима контррозвідника (Документальна спадщина
Миколи Чеботаріва). – Київ: Темпора, 2003. – С. 86, 89.
Винниченко В. Відродження нації. – Київ – Відень, 1920 (репринтне
видання 1990 року). – Частина II. – С. 217.
Ґалаґан М. З моїх споминів (III Військовий з’їзд – делегація
на Кубань – більшовицька навала – прихід німців – дипломатична
місія в Румунії). Львів: Червона Калина, 1930. – III частина.
– С. 137 – 140, 143 – 145.
Зозуля Я. Облога Києва, відступ української армії на Волинь
та організація санітарної служби // За Державність. Матеріяли
до Історії Війська Українського. – Збірник 11. – Торонто: Український
воєнно-історичний інститут, 1966. – С. 46.
Петрів В. Військово-історичні праці. Спомини. – Київ: Поліграфкнига,
2002. – С. 295, 296, 298, 299, 309, 310.
13. Київ. Гарячий січень 1918-го.
ЄВТУХІВ Олександр Юрійович (15.2.1898, м. Кам’янець-Подільський
– 7.6.1966, м. Каракас, Венесуела). Військовий і громадський
діяч, інженер-економіст, перекладач; штабний старшина-гарматник
російської армії, значковий Зведеного гайдамацького куреня (Тамбов,
1 – 21 грудня 1917), осавул (значковий; від 2.1.1918), начальник
штабу (14.1.1918) 1-го робітничого полку Вільного козацтва м.
Києва, отаман залоги м. Вінниці (16.2.1918), помічник Подільського
губернського комісара (весна 1918), військовий комендант Подільської
губернії (весна 1918), осавул командира 6-го Полтавського корпусу,
старший осавул штабу 6-го корпусу, старшина 22-го кінного полку
6-го корпусу Армії Української Держави (1918), старшина для
доручень Окремого ударного корпусу (грудень 1918 – 1919), отаман
1-го партизанського загону Окремого ударного корпусу Армії УНР
(10.2.1919 – березень 1919), технічний секретар Подєбрадської
філії комітету перекладу Святого Письма на літературну українську
мову (голова М. Левицький), генеральний секретар Українського
університетського товариства Ліги Націй (голова – професор С.
Бородаєвський).
Закінчив Кам’янець-Подільську класичну гімназію. 1916 року поступив
на правничий факультет Київського університету Святого Володимира,
але довго не студіював, бо був покликаний на військову службу.
Військову освіту здобув у Павлівській військовій школі (Петербург).
Служив у Ревельській кріпосній артилерії, потім у “Тамбовському
гарматному склепі”. В українській армії – від грудня 1917 року.
Організатор Вільного козацтва. Учасник придушення більшовицького
повстання у Києві у січні 1918 р. та оборони Києва від військ
Муравйова. В українській армії більшу частину служби провів
на фронтах як активний старшина-кулеметник. Організатор Вінницького
куреня імені полковника Івана Богуна (командир старшина Коваленко).
Навчався на юридичному факультеті Полтавської філії Харківського
університету (1918).
Під час антигетьманського повстання залишив армію і зголосився
до голови Надзвичайної слідчої комісії для боротьби з контрреволюцією
Михайла Ковенка. Був зарахований в Окремий ударний корпус під
проводом отамана О. Палієнка, в складі якого брав участь в боях
за визволення Житомира, Коростеня та проти т. зв. Домбровицької
республіки (поч. 1919). У Кам’янці-Подільському сформував 1-й
партизанський загін Окремого ударного корпусу в складі 3 піших
сотень, 2 кінних сотень та кінно-гарматної батареї (1919). Про
своїх вояків писав так: “...Козацтво у мене було отчаяне, що
я іноді страхався його, але в бійці було гарне, кращих живорізів
й не знайшов би...” Контужений біля ст. Гнівань.
1919 року працював при Українській дипломатичній місії на Кавказі
(Тифліс), пізніше при українському посольстві в Туреччині (відділ
преси та пропаганди). Згодом опинився на інтернації в Польщі,
звідки й утік у Німеччину, де навчався в Шарлотенбурзькій політехніці,
а 13 січня 1923 року поступив до Handelshochschule Berlin (Торговельна
академія в Берліні), яку залишив 1924 року, щоб продовжити навчання
в УГА. Закінчив курси політологічних наук для Ліги Націй при
Женевському університеті (1927). Навчався і в Данії.
Співробітник подєбрадського “Нашого життя” та багатьох українських
часописів за кордоном. Публікувався в чужоземних часописах,
освітлюючи український рух. Знав іноземні мови: німецьку, французьку,
“навіть скандинавські” (в т. ч. данську), вчив англійську. Професор
УГА О. Ейхельман, який був рецензентом його дипломної роботи
“Рада Ліги Націй”, уважав, що Євтухів може стати “визначно освіченим
діячем у царині теорії і практики української дипломатії та
консульського діла”. Під час процесу С. Шварцбарда Євтухів організував
всестудентську українську протестну акцію в міжнародному масштабі.
“Мої спомини” написав у Тифлісі 23 травня – 11 червня 1919 року.
Гольденвейзер А. Из киевских воспоминаний // Революция на Украине.
– Москва – Ленинград: Государственное издательство, 1930. –
С. 26.
Гольденвейзер А. Из киевских воспоминаний // 1918 год на Украине.
– Москва: Центрополиграф, 2001. – С. 77.
Дороговказ. – Торонто, 1966. – № 13 (32). – Вересень – грудень.
– С. 28.
Євтухів О. Мої спомини. I – IV частини. ЦДАВО, ф. 3795, оп.
5, спр. 78, арк. 77 – 87 зв.
Могилянский Н. Трагедия Украины. – Москва – Ленинград: Государственное
издание, 1930. – С. 103, 104, 119.
Особиста справа студента Євтухіва Олександра. ЦДАВО, ф. 3795
с, оп. 1, спр. 1057, арк. 1 – 120.
14. Несмертельна зустріч зі смертю. Розповідь богданівця.
ФЕЩУК Олександр (1.9.1897, с. Плисецьке Васильківського пов.
Київської губ. – після 25.2.1930). Військовий; козак 1-го Українського
козацького ім. Б. Хмельницького полку (від 11.1917), української
бригади в м. Ліберці (ЧСР, від вересня 1920).
Закінчив народну школу в с. Ксаверовці. Навчався в Мотовилівській
міській школі (1908 – 1912). Закінчив сільськогосподарську школу
(1915). Учасник Визвольної боротьби українського народу до вересня
1920 року. Навчався на економічно-кооперативному факультеті
УГА (принаймні до 10 квітня 1930 року). Про отримання диплома
даних в особистій справі немає. Спогад “Товаріщ, разойдьомся!”
(епізод з боїв у Київі на Печерську р. 1918)” написав на початку
1920-х років.
Особиста справа студента Фещука Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с,
спр. 2097.
Фещук О. “Товаріщ, разойдьомся!” (епізод з боїв у Київі на Печерську
р. 1918)”. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 559, 559 зв.
15. Київ. Лютий 1918-го.
ТУНИК Борис (23.7.1896, м. Катеринослав – після 15.6.1927).
Інженер, службовець. Закінчив реальну школу (1913). Навчався
в Костянтинівському межевому інституті (Москва, 1915, 1916).
В роки Першої світової війни – службовець Земського союзу на
фронті. Службовець Державного контролю УНР (до лютого 1921).
Спогад “Представник влади” написав 7 січня 1923 р. УГА закінчив
1927 р.
Особиста справа студента Бориса Туника. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп.
1, спр. 2066, арк. 1 – 74.
Туник Б. Представник влади. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78,
арк. 554 – 558.
16. Київська трагедія.
Ґалаґан М. З моїх споминів (III Військовий з’їзд – делегація
на Кубань – більшовицька навала – прихід німців – дипломатична
місія в Румунії). Львів: Червона Калина, 1930. – III частина.
– С. 145 – 153, 162 – 164.
Зозуля Я. Облога Києва, відступ української армії на Волинь
та організація санітарної служби // За Державність. Матеріяли
до Історії Війська Українського. – Збірник 11. – Торонто: Український
воєнно-історичний інститут, 1966. – С. 52.
17. Що робити з вашим сином?
УМАНЕЦЬ Лев Тарасович (18.2.1901, с. Гречківка Черкаського пов.
Київської губ. – після 25.10.1927). Козак Армії УНР, юнак Спільної
юнацької школи, інженер-гідротехнік.
Закінчив два класи залізничної школи (1915), витримав екзамен
за чотири класи реальної школи, вчився в Бендерівській (потім
Жмеринській) реальній (середньо-технічній) школі до травня 1920
р. Останнього класу не закінчив, бо “поступив до війська У.Н.Р.”.
Закінчив Спільну юнацьку школу (1920). Після поразки Визвольних
змагань інтернований у таборі м. Каліша. Спогад “Катюзі по заслузі”
написав 1922 року.
Особиста справа студента Уманця Льва. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп.
1, спр. 2081, арк. 1 – 71.
Уманець Л. Катюзі по заслузі. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78,
арк. 617 – 618 зв.
18. Перша смерть.
БАТЮТА Олексій Митрофанович (17.3.1900, с. Кладьківка Борзнянського
пов. Чернігівської губ. – 7.6.1927). Повстанець, козак Чорноморського
коша Армії УНР (1918, 1919), юнак Юнацької школи (1920), інженер-агроном.
Закінчив повний курс Ніжинської міської гімназії (травень 1918).
Брав участь у боях проти більшовиків у складі повстанського
загону отамана Матвія Твардовського (березень 1918) та Чорноморського
коша Армії УНР (кін. 1918 – 1919). Отримав двічі поранення і
контузію. Після поразки Визвольних змагань перебував у таборах
Ланцут, Вадовиці, Каліш (табір №1). Закінчив агрономічно-лісовий
факультет УГА. Спогад “Перша смерть на моїх очах” написав на
початку 1920-х років. “Спогад (у всякого своя доля)” занотував
29 листопада 1922 року (про перебування в ЧК і в’язницях Ніжина
і Чернігова).
Батюта О. Перша смерть на моїх очах. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5,
спр. 78, арк. 895 – 897.
Батюта О. Спогад (у всякого своя доля). ЦДАВО, ф. 3795, оп.
5, спр. 78, арк. 414 – 415 зв.
Особиста справа студента Батюти Олекси. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп.
1, спр. 687, арк. 1 – 87.
19. Подільські “більшовики”.
ОКІС Василь (13.2.1893, с. Холоїв, повіт Радехів, Східна Галичина
– після 8.2.1928). Військовий, інженер; старшина 35-го пішого
полку австро-угорської армії, старшина Української галицької
армії (1918, 1919).
Закінчив Українську академічну гімназію (Львів, 1914). 1916
року покликаний до австрійського війська, де служив до 1918
року, а потім як старшина 4-ї бригади Української галицької
армії брав участь у боях за Львів. При відступі Української
галицької армії з Галичини захворів на тиф, залишився у госпіталі
та 1 липня 1919 р. потрапив у польський полон. Перебував у Бригідках
(Львів) та таборі в Пикуличах коло Перемишля, звідки 25 березня
1920 р. втік, перейшов Карпати і опинився на Підкарпатській
Україні, де в Ужгороді зголосився до українських військових
частин. Був відправлений до української бригади в Німецькім
Яблоннім, пізніше перебував у таборі в Ліберці та Йозефові.
Згодом у Ліберці скінчив курс для абітурієнтів Німецької торговельної
академії. Від 1921 р. – “звичайний слухач” Карлового та Вільного
українського університетів у Празі. Працював помічником учителя
в польській народній школі у Вендині (Шлеськ Чеський), а 1925-го
поступив на економічно-кооперативний факультет УГА. “Спогад”
написав 7 травня 1925 р.
Окіс В. Спомин. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 59, 60.
Особиста справа студента економічно-кооперативного факультету
кооперативного відділу Окіса Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1,
спр. 1649, арк. 7, 13.
20. Вбивча логіка.
УСЕНКО Данило (15.12.1886, м. Городище Черкаського пов. Київської
губ., тепер Черкаської обл. – після 14.12.1929). Військовий,
інженер-агроном; помічник комісара цивільного прифронтового
комісаріату при 2-й Волинській дивізії (1920), професорський
стипендіат УГА (14.12.1929).
Закінчив Мошногірську нижчу с.-г. школу (1905), витримав іспит
на “вольноопределяющегося” при Черкаській гімназії (1905). Двічі
прослухав курси ґуральництва при Юріївському університеті. Закінчив
Житомирську школу прапорщиків (1915). Командував ротою російської
армії. Закінчив гімназію для дорослих при Кам’янець-Подільському
університеті (1919). Навчався на с.-г. факультеті цього ж університету.
Скінчив курси адміністрації в Ченстохові (1921). Написав “Спогади...”
3 лютого 1923 року.
Особиста справа студента Усенка Данила. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп.
1, спр. 2082, арк. 3, 3 зв.
Усенко Д. Спогади. Сторінки історії одної школи. ЦДАВО, ф. 3795,
оп. 5, спр. 78, арк. 829 – 858.
ЦДАВО, ф. 3795, оп. 1, спр. 261, арк. 254.
21. Життя здавалося йому карою Божою.
КОСТЕНКО Валентин (11.2.1898, х. Весела Гора Бахмутського пов.
Катеринославської губ., тепер належить до сільради с. Самарське
Олександрівського р-ну Донецької обл. – після 20.6.1927). Вільний
козак, козак Запорозької дивізії Армії УНР, підпільник, повстанець,
інженер-економіст.
Закінчив реальну школу (Бахмут, 1919) і поступив до Катеринославського
гірничого інституту. Організатор Вільного козацтва у Бахмуті
(1917) та організації середньошкільників-українців м. Бахмута
(поч. 1918). В квітні 1918 р. втік від більшовицьких репресій
та вступив до української армії. В серпні 1918 р. демобілізувався
(як учень). Закінчивши школу, працював у різних українських
нелегальних установах. Учасник повстання проти денікінщини у
складі різних повстанських загонів (“аж до 1920 року”). Восени
евакуювався разом із Катеринославським повстанським кошем. Потрапив
до Болгарії, де став членом усіляких українських ініціативних
груп. 1 вересня 1922 р. вирушив до Праги з метою здобути вищу
освіту. УГА закінчив 1927 року. Співпрацював у журналах під
псевдонімом Валентин Рипій. Спогад “Анархічна республіка” написав
21 грудня 1922 року.
Белаш А., Белаш В. Дороги Нестора Махно. – Київ: РВЦ Проза,
1993. – С. 340, 582, 583.
Костенко В. Анархічна республіка. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр.
78, арк. 1120 – 1122.
Особиста справа студента Костенка Валентина. ЦДАВО, ф. 3795
с, оп. 1, спр. 1279, арк. 1 – 10.
22. Махновці в Бурлацькому.
СЕМЕНІВ (Семенов) Василь Павлович (30.1.1879, с. Кінські-Роздори
Олександрівського пов. Катеринославської губ. – після 29.11.1927).
Вчитель, інженер-економіст; член Ради Виборзької української
громади (1917), член Національного українського комітету при
Виборзькому губернаторові (1917), вчитель молодших класів (с.
Федорівка Олександрівського пов.), викладач українознавства
в Збірній станиці в Ланцуті, член термінологічної комісії станиці,
організатор і завідувач школи для дітей-сиріт (Ланцут, 1.4.1921
– 1.1.1922), вчитель школи українських пластунів (табір Щипйорно);
військове звання – прапорщик інженерних військ російської армії,
старшина Добровольчої армії та Армії УНР.
Закінчив Гнідинську технічну школу (Катеринославщина, 1899),
Петроградський вчительський інститут (1906), Усть-Іжорську інженерну
школу (м. Петроград, 1.2.1916) та економічно-кооперативний факультет
Української господарської академії (11.7.1927). Працював учителем
земської початкової школи (Новомосковський пов.), Гнідинської
технічної школи (1906, 1907). Був кандидатом до Російської державної
думи від Олександрівського повіту. Ховаючись від репресій, очевидно,
за вільнодумство, втік у Петроград, “де, одначе, влітку 1907
р. був заарештований”. Після 4 місяців тюремного ув’язнення
в “Хрестах” потрапив на заслання (Микольський пов. Вологодської
губ., 1907 – 1909). Повернувся в Петроград наприкінці грудня
1909 р., де до квітня 1915 р. працював на посаді опікуна Петроградського
осібного мирового суду в справах малолітніх і одночасно вчителював
у вищій початковій школі. Був мобілізований до російського війська.
Служив у запасних частинах, зокрема зміцнював Виборзьку лінію
укріплення (1916 – 1.5.1918). Виконував обов’язки молодшого
будівничого робіт, помічника начальника господарської частини
будівництва, члена Ліквідаційної комісії будівництва. Під час
відпустки у грудні 1917 р. як кандидат від селянства Олександрівського
повіту переміг на виборах до Українських установчих зборів.
1918 року померла дружина і син. У травні 1919 р. був насильно
мобілізований у Добровольчу армію. Разом із нею відступив до
Одеси. Потім у складі армії Бредова потрапив у табори для інтернованих
у Польщі, де вступив до українського війська (м. Ланцут, 1.6.1920).
Відтоді й розділив долю української армії, зокрема подальше
її інтернування. В таборах Ланцут, Олександрів-Куявський, Стшалково
та Щипйорно провадив культурно-освітню працю. Ще 1919 р. змушений
був залишити в Кінських-Роздорах трилітню доньку Віру – на руках
знайомих, “майже у чужих людей”. Зв’язок із нею урвався: на
початку 1921 року більшовики розстріляли брата, який тримав
контакт із Вірою. “Згадки про махновщину” написав 1922 року.
Після закінчення УГА хотів отримати працю “а) в Україні або
принаймні в слов’янському оточенню; б) в країні, що приязно
й лояльно ставилась і ставиться до суверенності Української
держави”.
Анкети та списки студентів, бажаючих одержати роботу. ЦДАВО,
ф. 3795 с, оп. 5, спр. 516, арк. 133.
Особиста справа студента Семеніва Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с,
оп. 1, спр. 1899, арк. 1 – 173.
Семенів В. Згадки про махнівщину. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр.
78, арк. 1123 – 1126 зв.
23. Кривава драма села Марчихина Буда.
РЕШЕТНИКІВ (РЕШЕТНЯК) Яків (23.3.1896. с. Марчихина Буда Чернігівської
губ., тепер Ямпільського р-ну Сумської обл. – після 23.5.1925).
Громадський діяч, інженер-технолог, науковець; козак Армії УНР,
професорський стипендіат УГА.
Закінчив реальну школу на Орловщині (1915). В 1916-му та 1917
р. перебував на військовій службі в російській армії. 1918 року,
будучи студентом Харківського технологічного інституту, став
до служби в лави Армії УНР. Перебував у ній до вересня 1919
р., коли потрапив у полон до білогвардійців. Був приневолений
служити в цій чужій Україні армії. 1920 року в складі добровольців
був евакуйований до Туреччини, де перебував у таборах для інтернованих
до 1921 року. З табору вдалося втекти до Болгарії. В Софії поступив
до Болгарського державного університету. 1921 – 1922 рр. жив
у Болгарії, брав участь в українському громадському житті, був
членом Студентської спілки. В листопаді 1922 р. переїхав до
ЧСР і поступив в УГА. 23 травня 1925 р. здобув диплом.
Особиста справа Якова Решетнікова. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1,
спр. 1830, арк. 1 – 14.
Решетників Я. На кордоні. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк.
88 – 92.
Списки та анкети академії та студентів-стипендіатів. ЦДАВО,
ф. 3795, оп. 1, спр. 50, арк. 130.
24. Українська Держава та її падіння.
ДІГТЯР Йосип (25.3.1895, с. Кустолівка Кобеляцького пов. Полтавської
губ., тепер с. Кустолове Новосанжарського р-ну Полтавської обл.
– після 23.5.1927). Військовий діяч; підпоручник російської
армії, старшина старшинської кулеметної сотні 35-го Кременчуцького
полку Армії Української Держави (3.11. – 12.1918), поручник
Армії УНР (12.1918 – 15.8.1921).
Закінчив середню школу (м. Кобеляки, 1915), Михайлівську військову
школу (м. Тифліс, травень 1916). Інтернований у польському таборі
Вадовиці, з якого втік до Чехословаччини. Від січня 1922 р.
навчався у “Чеській Високій школі технічній”, а потім в Українській
господарській академії в Подєбрадах. Був членом Спілки студентів
– громадян УСРР. Коли ця організація була ліквідована, Українська
академічна громада оголосила бойкот всім її колишнім членам.
8 вересня 1924 року Й. Дігтяр написав пояснення до “Високого
сенату УГА”, що, будучи членом Спілки і бажаючи повернутися
на Батьківщину, він ніякої політичної агітації чи діяльності
не вів. Копії диплома в особистій справі немає, отже, є підстави
вважати, що диплом інженера в УГА він не здобув. “Мої спогади
з кінця 1918 р.” написав на початку 1920-х років.
Дігтяр Й. Мої спогади з кінця 1918 р. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5,
спр. 78, арк. 305 – 311.
Особиста справа студента Дігтяра Йосипа. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп.1,
спр. 989, арк. 1 – 9.
25. Смерть примирила їх.
МАРЧЕНКО Андрій Трохимович (6.7.1900, м. Бориспіль Полтавської
губ., тепер Київська обл. – після 24.5.1927). Козак Армії УНР,
інженер-технік. Закінчив гімназію (м. Бориспіль, 1920), Юнацьку
школу Армії УНР (Каліш), інженерний факультет УГА (24.5.1927).
“Спогад” написав на початку 1920-х років.
Марченко А. Спогад. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 301
– 304.
Особиста справа студента Марченка Андрія. ЦДАВО, ф. 3795 с,
оп. 1, спр. 1502, арк. 1 – 60.
26. Вони вірили в гарне майбутнє.
НОСИК Микола Макарович (17.12.1898, м. Куп’янськ Харківської
губ. – після 12.4.1928). Козак Хортицького куреня Вільного козацтва
(Олександрівськ, 1918), Хортицького полку Армії УНР (листопад
1918 – лютий 1919), зв’язковий повстанського отамана Олександра
Чайківського (Олександрівський пов., весна 1919), козак Катеринославського
повстанського коша (з серпня 1920).
Закінчив повний курс Олександрівського 8-класного комерційного
училища ім. статс-секретаря графа С. Ю. Вітте (серпень 1911
– квітень 1918). Учасник збройної боротьби проти червоних у
1918 – 1920 роках. Навчався у Ново-Олександрівському с.-г. і
лісовому інституті (1919), на природничому відділі фізико-математичного
ф-ту Софійського державного університету (жовтень – листопад
1922) та агрономічному відділі агрономічно-лісового ф-ту УГА
(8 семестрів, 1923 – 1927). На еміграції в Туреччині (кін. 1920
– вересень 1921), Болгарії (1921 – листопад 1922), ЧСР (1922
– травень 1927), Німеччині (від 1927). “Спогад” написав на початку
1920-х років.
Гуреев В. Екатеринославский поход // 1918 год на Украине. –
Москва: Центрполиграф, 2001. – С. 277.
Деникин А. Гетьманство и Директория на Украине // Революция
на Украине. – Москва – Ленинград: Государственное издание, 1930.
– С. 170.
Лабинский И. О Екатеринославском походе // 1918 год на Украине.
– Москва: Центрополиграф, 2001. – С. 298.
Носик М. Спогад. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 254 –
261 зв.
Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету агрономічного
відділу Носика Миколи. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1636, арк.
1 – 69.
Сакович Г. Екатеринославский поход // 1918 год на Украине. –
Москва: Центрополиграф, 2001. – С. 292, 293.
27. Під козацькі пісні.
МАРЧЕНКО Ганна (10.6.1899, с. Вірівка Бахмутського пов. Катеринославської
губ. – після 20.6.1927). Дівоче прізвище Лифар. Закінчила Бахмутську
жіночу гімназію. Слухач 1-го курсу історико-філологічного факультету
Київських вищих жіночих курсів (1918 – січень 1919). Урядовець
Міністерства преси, службовець Міністерства внутрішніх справ
(до 1920), Міністерства народного господарства (до 29.6.1921)
уряду УНР. Евакуювалася разом з урядовими інституціями в січні
1919 року. Закінчила УГА (20.6.1927). Спогад “Повстання 23 листопада
1918 р.” написала 1922 року.
Донченко П. День 14 грудня 1918 р. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр.
78, арк. 298 – 300.
Іванейко М. Історія одної ночі // Історичний календар “Червоної
Калини” на 1933 р. – Львів: Червона Калина, 1933. – Річник XII.
– С. 108 – 113.
Марченко Г. Повстання 23 листопада 1918 р. ЦДАВО, ф. 3795, оп.
5, спр. 78, арк. 294 – 297 зв.
Особиста справа студентки Марченко Ганни. ЦДАВО, ф. 3795 с,
оп. 1, спр. 1499, арк. 1 – 145.
28. Ще й року не минуло...
НЕСХОДОВСЬКИЙ Іван (7.9.1894, м. Варва Лохвицького пов. Полтавської
губ. – після 21.7.1925). Військовий; “вольноопределяющийся”
лейб-гвардії Семенівського полку (1914), прапорщик Окремого
заамурського кордонного корпусу, штабс-ротмістр 56-ї “Української”
пішої дивізії російської армії, голова дивізійної Української
військової ради (червень – жовтень 1917), старшина кінного партизанського
загону ім. Яна Кармелюка (Кам’янець-Подільський пов., поч. 1918),
полку охорони (Київ, 1918), сотник кулеметної частини старшинського
ім. гетьмана Скоропадського полку, вартовий начальник охорони
Експедиції заготівлі державних паперів уряду УНР; військові
звання – штабс-ротмістр (призначений на підвищення у ротмістри),
сотник Армії Української Держави, сотник Армії УНР.
Народився в козацькій родині. Закінчив однокласну парафіяльну
школу (1904), Подільську духовну школу (м. Київ, 1908, за першим
розрядом) та 4 класи Київської духовної семінарії. За своїм
бажанням кинув навчання в семінарії і поступив на агрономічний
факультет Київського політехнічного інституту ім. Олександра
II. 1914 року за власним бажанням пішов у військо. Від жовтня
1914 р. служив у Виборгу в кріпосній артилерії. Закінчив Оранієнбаумську
військову школу (грудень 1914 – 10.4.1915). Учасник бойових
кампаній 1915 – 1917 років. 24 вересня 1915 року був тяжко поранений
у голову (шрапнеллю) і контужений. Учасник збройної боротьби
проти більшовиків на Поділлі у складі кінного партизанського
загону ім. Яна Кармелюка (поч. 1918). Працю “Із спогадів про
повстання проти Гетьмана (25. XI.– 14. XII.1918)” написав 1922
року.
Несходовський І. Із спогадів про повстання проти Гетьмана (25.
XI. – 14. XII.1918). ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 262
– 292 зв.
Особиста справа студента факультету агрономічно-лісового відділу
агрономічного Несходовського Івана. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1,
спр. 1627, арк. 1 – 10.
29. Похмурий день 14 грудня 1918 року.
ДОНЧЕНКО Павло Іванович (12.12.1889, м. Кобеляки Полтавської
губ. – після 24.10.1927). Військовий урядовець, інженер-економіст;
урядовець шкільного відділу Військового генерального секретаря
Центральної Ради, діловод (грудень 1917 – січень 1918), помічник
начальника Загального відділу Головної управи військових шкіл
Військового міністерства уряду УНР (до травня 1919), Державний
інспектор при інтендатурі 7-ї Запорозької дивізії (жовтень 1919).
Закінчив міську комерційну школу (1912, Кобеляки). Дійсний слухач
Петроградського політехнікуму (економічний відділ). У Петрограді
належав до Української студентської громади, “там і набув національної
свідомості”. Провчившись рік, перевівся до Київського комерційного
інституту на економічне відділення, ставши й тут членом Української
студентської громади (1913 – поч. 1917). Одразу після Лютневої
революції припинив навчання і пішов як доброволець допомагати
Генеральному комітету військових справ Центральної Ради. Виконував
обов’язки секретаря під час редагування підручників для Інструкторської
школи старшин. У травні 1919 р. потрапив “до польської неволі
зо всім складом Військової Шкільної Управи”, а в листопаді того
ж року знову “забраний поляками до неволі”. Під час воєнної
кампанії 1920 року перебував у резерві Військового міністерства.
В листопаді 1920 року знову інтернований поляками (Олександрів-Куявський,
Стшалково). В липні 1922 р. перейшов до ЧСР. УГА закінчив 1927
року. Спогад “День 14 грудня 1918 р.” написав на початку 1920-х
років.
Донченко П. День 14 грудня 1918 р. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр.
78, арк. 298 – 300.
За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. –
Каліш, 1934. – Т. 4. – С. 160 а.
Колянчук О., Литвин М., Науменко К. Генералітет Українських
визвольних змагань. – Львів, 1995. – С. 214, 215.
Особиста справа студента економічно-кооперативного факультету
кооперативного відділу Донченка Павла. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп.
1, спр. 1013, арк. 1 – 12.
Петрів В. Військово-історичні праці. Спомини. – Київ: Поліграфкнига,
2002. – С. 618, 621 – 623.
30. Час і нам, панове, погуляти!
САС-ТИСОВСЬКИЙ Юрій Васильович (20.7.1897, м. Харків – після
11.6.1927). Військовий діяч, інженер; прапорщик російської армії
(1916), старшина старшинської сотні харківської залоги Армії
УНР (1918), Окремого гайдамацького куреня ім. Яна Кармелюка
(1918, 1919).
Закінчив Сумський кадетський корпус (1914), Чугуївську військову
школу (січень 1916) та УГА. Автор спомину “Кінець грудня р.
1918”.
Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету лісового
відділу Сас-Тисовського Юрка. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр.
2031, арк. 1 – 27.
Сас-Тисовський Ю. Кінець грудня р. 1918. ЦДАВО, ф. 3795, оп.
5, спр. 78, арк. 416 – 419 зв.
31. Романтик із Бородянки.
Нездолій І. Перші дні військової служби. ЦДАВО, ф. 3795, оп.
5, спр. 78, арк. 1033 – 1034 зв.
32. Евакуація УНР очима урядовця Андрія Бондаренка.
БОНДАРЕНКО Андрій. Студент УГА в Подєбрадах (або матуральних
курсів при ній). Особиста справа не виявлена. Спогад “Евакуація
1919 року січня 27 дня” написав на початку 1920-х років.
Бондаренко А. Евакуація 1919 року січня 27 дня. ЦДАВО, ф. 3795,
оп. 5, спр. 78, арк. 392 – 408.
Визвольні змагання очима контррозвідника (Документальна спадщина
Миколи Чеботаріва). – Київ: Темпора, 2003. – С. 44, 47.
Доценко О. Зимовий похід (6.XII.1919 – 6.V.1920). – Варшава:
Український науковий інститут, 1932. – С. VII, VIII.
33. Перший бій.
БОНДАРЧУК Левко (17.6.1892, м. Київ – після 7.6.1927). Військовий;
старшина царської армії, голова Полкової ради 488-го пішого
Острогозького полку, командир сотні, начальник господарської
частини і т. в. о. командира 19-го Овруцького пішого полку Армії
УНР.
Закінчив 6 класів 4-ї Київської гімназії, приватні курси бухгалтерів
у Києві; працював бухгалтером видавництва “Гросман і Кисбель”.
У російському війську від 18 липня 1914 р. до початку 1918 р.
Наприкінці 1917 р. взяв діяльну участь в українізації 488-го
пішого Острогозького полку. На початку січня 1918 р. був командирований
із фронту до Києва як зв’язок до Всеукраїнської ради військових
депутатів. 1 травня 1918 р. закінчив Київську інструкторську
школу старшин. Учасник антигетьманського повстання та боїв проти
більшовиків. У червні 1919 р. через хворобу був звільнений із
війська. З липня 1919 р. – службовець Міністерства фінансів,
згодом – Міністерства народного господарства уряду УНР. У лютому
1920 р. одружився. В липні 1920 р. його звільнено з праці за
штат. Через скрутні обставини жив у бараках разом із дружиною
Ївгою та малою дитиною. 1922 року разом із дружиною поступив
на матуральні курси при УГА, та вже того ж року дружина померла,
залишивши півторарічну дочку. Матуральні курси скінчив 1923
року, а УГА 7 червня 1927 року. 18 травня 1927 року звернувся
в ректорат УГА з проханням дати довідку, що з боку академії
немає перешкод для його виїзду в Люксембург, Болгарію або Польщу.
Подальша доля невідома. Спогад “Моя перша бійка з большовиками”
написав 1922 року.
Бондарчук Л. Моя перша бійка з большовиками. ЦДАВО, ф. 3795,
оп. 5, спр. 78, арк. 536 – 541.
Особиста справа студента Бондарчука Левка. ЦДАВО, ф. 3795 с,
оп. 1, спр. 741, арк. 1 – 134.
34. Про Житомир та його оборонців.
ГАЙДАЙ Олександр Миколайович (12.8.1896, м. Житомир – після
2.5.1929). Військовий, службовець, інженер; завідувач Житомирської
міської управи, штатний викладач українознавства Житомирської
пішої юнацької школи.; військові звання – прапорщик російської
армії, хорунжий Армії УНР.
Закінчив Першу класичну гімназію (м. Житомир, 1916). 1916 року
вступив на юридичний факультет Київського університету Святого
Володимира. Прослухавши два неповних семестри, на початку 1917
р. пішов до російського війська як “вольноопределяющийся” 1-го
розряду. З фронту був відряджений до Олексіївської інженерної
школи (Київ), звідки портупей-юнаком пішов на фронт. Під час
т. зв наступу Керенського влітку 1917 року записався до 1-го
куреня смерті 4-ї дивізії 6-го корпусу, де був підвищений до
рангу хорунжого. 30 серпня 1917 р. контужений і поранений, внаслідок
чого евакуйований у запілля. На початку 1918 р. звільнився зі
служби і знову був зачислений до університету.
Учасник боїв у складі Житомирської пішої юнацької школи проти
більшовиків під час її відступу з району Бердичів – Житомир
на Олевськ – Сарни – Рівне. Коли наприкінці серпня 1919 року
українські війська зайняли Житомир, поїхав у відпустку до рідних.
Під час несподіваного контрнаступу червоних “попався їм, але
втік”. Під час спроби перейти лінію фронту знову потрапив у
більшовицький полон та засуджений до розстрілу. Врятований селянами
Житомирського повіту. Врешті, сильно побитий, добрався до Житомира
і своєї вагітної дружини. Разом із нею дістався українських
частин, які відступили на лінію Вінниця – Жмеринка. В ті дні
у нього народився син, дружина ж захворіла на плямистий тиф.
Тож не мав змоги відступати з українськими військами на Старокостянтинів
і залишився у Жмеринці. Дружина видужала, а син помер. Потім
на тиф занедужав і Олександр. Відправивши дружину до Житомира,
сам пішов до місцевих повстанців. Коли українські частини разом
із польською армією пішли наступом на Київ, приєднався до них,
а 4 вересня 1920 р. прилучився до Кам’янецької юнацької школи.
“До половини листопада 1920 р. наступав із нею, потім відступав,
перейшов Збруч і був інтернований в Ланцуті. В січні 1921 року
вийшов із табору. Перебував на Волині і в Галичині. Працював
у галузі культурно-освітній та ширив видання кооперативних видавництв.
10 вересня 1922 р. перейшов Татри, бо “прагнув студіювати на
лісовому відділі УГА”. Закінчив її 1929 року.
Гайдай О. Відношення населення м. Житомира до українського руху
під час подій року 1918-го на початку 1919-го. ЦДАВО, ф. 3795,
оп. 5, спр. 78, арк. 1077 – 1091.
Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету лісового
відділу Гайдая Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 859,
арк. 1 – 112.
35. Кривава драма в Житомирі.
МАКАРЕНКО Павло (4.11.1892, м. Глухів Чернігівської губ. – після
20.6.1928). Військовий, учитель, інженер-лісівник; старший осавул
Сумського коменданта (з 20.11.1918), старшина 4-го полку Січових
стрільців (до вересня 1919). Закінчив учительську семінарію
(м. Пенза, 1911), працював учителем початкової школи в Тамбовській
губернії. У 1913 – 1915 роках навчався в Учительському інституті
в Казані, звідки був мобілізований до війська. Скінчив Олександрійське
військове училище (м. Москва, 1.1.1916). До червня 1917 р. перебував
у російській армії на Південно-Західному фронті в складі 4-ї
дивізії 6-го корпусу.
Від червня 1917 р. служив в українізованому полку. Учасник визволення
Житомира (весна 1919). У жовтні 1919 р. був інтернований у табір
Ланцут. Повернувшись із Ланцута, в лютому 1920 р. медичною комісією
звільнений від військової служби. До серпня 1920 р. перебував
на цивільній посаді урядовця особливих доручень при Подільському
губерніальному комісаріаті, в складі якого емігрував до Галичини
й Польщі. Мешкав у Ченстоховській колонії. В травні 1921 р.
його прийняли діловодом до 4-го департаменту Державного контролю,
потім – контролером. Скорочений у травні 1922 року. Працював
у столярній майстерні в Тарнові.
26 червня 1922 року закінчив матуральні курси при УГА в Подєбрадах
і став студентом. Диплом інженера-лісівника здобув 20 червня
1928 року. “Спогади” написав 10 січня 1923 року.
Євтухів О. Мої спомини. IV частина. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр.
78, арк. 8.
Макаренко П. Спогади. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 497
– 505 зв.
Особиста справа студента Павла Макаренка. ЦДАВО, ф. 3795 с,
оп. 1, спр. 1463, арк. 1 – 94.
36. Бій під Станишівкою.
АФАНАСІЄВСЬКИЙ (Афанасьєвський) Василь Васильович (30.12.1897,
с. Почариці Путивльського пов. /м. Рильськ/ Чернігівської губ.,
тепер Курська обл. РФ – після 26.7.1927). Козак і юнак Армії
УНР, інженер-економіст.
1907 року поступив до Рильського духовного училища, а згодом
(1909) перевівся в Курське духовне училище, яке й закінчив 1912
року. Тоді ж вступив у Курську духовну семінарію, яку скінчив
у квітні 1918 року. Поступив у Донський політехнічний інститут,
але навчатися так і не почав, бо “вступив в армію У.Н.Р.”, щоб
взяти “активну участь у боротьбі за визволення України” (вислів
В. Афанасієвського). Закінчив Спільну юнацьку школу (21.10.1920
– 13.4.1922). На інтернуванні перебував у таборі м. Каліша (Польща).
Економічно-кооперативний факультет УГА закінчив 11 липня 1927
року. Спогад “Бій під Житомиром” написав 2 січня 1923 р.
Афанасієвський В. Бій під Житомиром. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5,
спр. 78, арк. 1092 – 1103.
Особиста справа студента економічно-кооперативного відділу Афанасієвського
Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 566, арк. 1 – 107.
37. Останній день Івана Луценка.
МІРОШНИК Василь Титович (28.2.1899, с. Ісківці Лубенського пов.
Полтавської губ. – після 10.1.1931). Військовий, інженер-лісівник;
старшина 1-го Подільського січового куреня (1919), Окремого
кінно-гірського артилерійського дивізіону (1919, 1920).
Закінчив 4 класи гімназії. У липні 1917 р. добровільно пішов
до російської армії. Від жовтня 1917 р. брав участь в українізації
624-го пішого полку. 1918 року вступив до 1-го Запорозького
кінного ім. кошового Костя Гордієнка полку. “З того часу безперервно
служив в Українській армії”. Учасник протигетьманського повстання.
Учасник Першого зимового походу Армії УНР у складі Окремого
кінно-гірського артилерійського дивізіону (6.12.1919 – 6.5.1920).
20 листопада 1920 р. у складі української армії перейшов Збруч
і був інтернований у польських таборах (Вадовиці), з яких утік
9 квітня 1923 року. Закінчив матуральні курси в Подєбрадах (12.11.1925),
а відтак і УГА (10.1.1931).
Анкети-заяви студентів Академії про вступ до Громади. ЦДАВО,
ф. 3794 с, оп. 5, спр. 404.
Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. –
Київ, 1998. – С. 119.
За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. –
Каліш, 1930. – Збірник 2. – С. 136 а.
Мірошник В. Яскравий епізод з мого життя. ЦДАВО, ф. 3799, оп.
1, спр.17, арк. 45, 46.
Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. – Київ:
Планета людей, 2002. – С. 29.
Особиста справа студента Мірошника Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с,
оп. 1, спр. 1554, арк. 1 – 103.
Скоропадський П. Спогади. – Київ – Філадельфія, 1995. – С. 100,
333, 339, 343.
38. Саме вони.
ПОЛІЩУК Оксент Сергійович (13.12.1890, м. Житомир – після 16.2.1929).
Військовий діяч, інженер; прапорщик 35-го пішого полку російської
армії, командир 1-го Черняхівського республіканського полку
(29.11.1918 – 10.3.1919), старшина Волинської дивізії Армії
УНР.
Закінчив 2-гу Житомирську гімназію (1912). Від 1912 р. – в російській
армії. Спочатку служив у Петроградському військовому окрузі.
Закінчив Михайлівську військову школу (м. Тифліс, 1.5.1915).
35-й піший полк, де служив О. Поліщук, у вересні 1917 р. українізувався
і вирушив із Румунського фронту в Україну. 17 грудня 1920 р.
потрапив у полон до більшовиків. 30 квітня втік до Польщі. Перебував
у таборі у Вадовицях при 1-й Запорозькій дивізії до 4 жовтня
1921 р. Навчався в УГА (до 19.11.1924). Закінчив Чеську вищу
технічну школу. 1929 року студентство в м. Брно оголосило йому
“український національний бойкот” як “ренегату української нації”
– за те, що перейшов до російської студентської організації.
Спогад “Похвалилися” написав 1922 р.
Особиста справа студента Поліщука Авксентія. ЦДАВО, ф. 3795
с, оп. 1, спр. 1770, арк. 1 – 19.
Поліщук О. Похвалилися. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк.
614 – 616.
39. По обидва боки Дністра.
ГРЕЧИШКИН Павло Петрович (15.1.1900, х. Гречишкин Старобільського
пов. Харківської губ., тепер Луганська обл. – після 8.10.1923).
Козак Армії УНР, священик Спільної юнацької школи (3.9.1920
– квітень 1922).
Закінчив Духовну школу (м. Куп’янськ, 1913) за першим розрядом,
4 класи Харківської духовної семінарії (1917), але, не бажаючи
здобувати духовну освіту, поступив до Олександрівського лісового
інституту, але за рік у силу обставин змушений був повернутися
до Духовної семінарії на 5 курс. Переслідування більшовиків
не дали можливості закінчити цей заклад, і 1918 року він стає
до лав Армії УНР, де й пробув весь час Визвольних змагань. Інтернований
поляками у табір міста Каліша. У ЧСР вступив до партії хліборобів.
УГА не закінчив внаслідок конфлікту в студентському середовищі.
Спогад “17 квітня року 1919” написав 15 лютого 1923 року. Працював
священиком у Руській Мокрій (тепер входить до сільради с. Усть-Чорна
Тячівського р-ну Закарпатської обл.).
Гречишкин П. 17 квітня року 1919. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр.
78, арк. 582 – 584 зв.
Особиста справа Гречишкина Павла. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр.
940, арк. 1 – 30.
40. Трагедія в Білій Криниці.
ЗОГОЛЬ Василь (9.5.1891, м. Полтава – після 23.12.1929). Військовий,
службовець, інженер; командир взводу дивізійного обозу (10.8.1914
– 12.7.1915), діловод управління інтендантства 169-ї пішої дивізії
(25.7.1915 – 13.5.1916), молодший старшина комендантської роти
при штабі 169-ї пішої дивізії (20.6.1916 – 5.9.1917), діловод
1-го Українського запасного полку (10.9.1917 – 1.3.1918), помічник
бухгалтера відділу Міністерства юстиції Української Держави
(9.3 – 5.8.1918), скарбник 6-го гірського гарматного полку (4.10
– 15.11.1918), діловод 3-го Чорноморського полку (28.11.1918
– 15.5.1919), помічник господаря Окремої кінної сотні Кордонного
корпусу Армії УНР (19.5. – 1.7.1919), урядовець з особливих
доручень при Міністерстві внутрішніх справ (2.7.1919 – 1.1.1920),
діловод відділу допомоги родинам вояків департаменту місцевого
самоврядування МВС (5.5. – 30.8.1920), старший діловод того
ж відділу Департаменту місцевого самоврядування МВС УНР (1.9.1920
– 1.1.1922).
Закінчив Полтавську школу садівництва та городництва 1 розряду
(1908). Екстерном витримав іспит за повний курс Полтавської
класичної гімназії (1910). Працював діловодом агрономічного
відділу Полтавської повітової управи (1911, 1912). Восени 1912
року мобілізовано на військову службу та призначено до управління
Дивізійним інтендантством 9-ї пішої дивізії. 1919 року вступив
до Кам’янець-Подільського державного українського університету
на правничий факультет. Слухав лекції до весни 1920 року. 5
травня 1922 р., перебуваючи в м. Тарнів (Польща), подав заяву
до УГА в Подєбрадах із проханням зарахувати його стипендіатом.
Навчався на економічно-кооперативному факультеті. 3 лютого 1923
р., виконуючи домашнє завдання, записав спогад “Події в 1919
р.”, використаний мною в оповіданні “Трагедія в Білій Криниці”.
26 червня 1928 року “виконав дипломну працю та оборонив її з
успіхом добрим”. Диплом інженера-економіста від 30 червня 1928
року.
Зоголь В. Події 1919 року. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк.
143 – 146 зв.
Особиста справа Василя Зоголя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр.
1115, арк. 1 – 21.
41. “Не журись, брате...”
З діяльності отамана Шепеля. – Шлях. – 1919 р. – 4 вересня.
Колянчук О. Українська військова еміграція у Польщі (1920 –
1939). – Львів, 2000. – С. 91, 95.
Чекірда В. Власноручний опис мойого життя. ЦДАВО, ф. 3795 с,
оп. 1, спр. 2147, арк. 3, 3 зв.
Чекірда Я. Зшиток I. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 446
– 466 зв.
Чекірда Я. Зшиток II. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 467
– 477 зв.
42. Україна є і буде.
МАЙСТРЕНКО Наталка (1889, с. Баговиця Кам’янецького пов. Подільської
губ., тепер належить до сільради с. Устя Кам’янець-Подільського
р-ну Хмельницької обл. – після 18.4.1933). В дівоцтві Мельник.
Закінчила 4 класи жіночої гімназії та фельдшерсько-акушерську
школу (1914). Працювала фельдшером-акушером у Подільській губернській
земській лікарні (1914 – 1920). Навчалася в Кам’янець-Подільській
університетській гімназії для дорослих за програмою чоловічої
гімназії (осінь 1918 – 15.11.1920) та на природничому відділі
фізико-математичного факультету Кам’янець-Подільського українського
державного університету (осінь 1920). Разом із чоловіком емігрувала
до Польщі (Ченстохова). Хоч і була працьовитою та “здатною до
науки і охочою до неї” (свідчення одного з викладачів), до УГА
її не прийняли. Спогад “Змагання” написала 1922 року.
Майстренко Н. Змагання. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк.
542 – 545.
Особиста справа Наталки Майстренко. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1,
спр. 1459, арк. 1 – 14.
43. “Вони не скажуть”.
Особистої справи студента Мочарного я не знайшов, отож навіть
ім’я його лишилося невідомим. Спогад “Козаки, звідки ви?” написано
5 грудня 1922 року.
Мочарний. Козаки, звідки ви? ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78,
арк. 383 – 388.
44. Подвиг Євгени Вовкової.
Трудова громада. – 1919. – 2 вересня.
45. Більшовицька мобілізація.
ГУНЬКО Данило Парфенович (10.12.1895, с. Запсілля Кременчуцького
пов. Полтавської губ. – після 27.8.1929). Військовий, інженер-агроном;
хорунжий 2-ї Волинської стрілецької дивізії Армії УНР (1921
– 1924).
Закінчив 4-класну Кременчуцьку міську школу (1911), Юнацьку
школу прискореного випуску, гімназію ім. Тараса Шевченка (Каліш,
1924) та агрономічно-лісовий факультет УГА (м. Подєбради, 1929).
Від 21 листопада 1921 р. по травень 1924 року перебував у Каліші
в таборі ч. 10 для інтернованих. Спогад “Найяскравіша подія,
пережита за часів Визвольної боротьби 1918 – 1922 рр.” написав
на початку 1920-х рр.
Гунько Д. Найяскравіша подія, пережита за часів Визвольної боротьби
1918 – 1922 рр. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 30 – 32
зв.
Особиста справа студента агрономічно-лісового відділу Гунька
Данила. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 958, арк. 1 – 22.
46. Перед приходом Денікіна.
ЗЕРКАЛЬ Сава Петрович (11.1.1896, х. Зеркалька Хмелівської вол.
Роменського пов. Полтавської губ. – після 1958). Громадський
діяч, інженер-агроном, педагог, історик, видавець; козак Армії
УНР (лютий – вересень 1920).
Закінчив матуральні курси (12.10.1923) та агрономічний відділ
агрономічно-лісового факультету УГА (м. Подєбради, 26.5.1928).
Працював агрономом у Братиславі (1928 – 1945). Заснував Товариство
українських інженерів у Чехословаччині (1930). Після Другої
світової війни викладав в Українському технологічно-господарському
інституті (Мюнхен). Від 1949 р. жив у США, де викладав в Українському
технологічному інституті (Нью-Йорк). Видавав часопис “Українське
слово” (1953 – 1958). Праці: “Національні і релігійні відносини
на Закарпатті” (Нью-Йорк, 1956); “Руїна козацько-селянської
України в 1648 – 1764 – 1802 роках. Студія політично-адміністративних
і соціально-економічних відносин в Україні в XVII – XVIII ст.”
(Нью-Йорк. 1968); “Українська земля і нарід за Карпатами” (Париж,
1976). Спогад “Свобідний призив” написав 22 листопада 1922 року.
Анкети студентів ріжних факультетів Академії.ЦДАВО, ф. 3795,
оп. 1, спр. 616, арк. 48.
Зеркаль С. Свобідний призив. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78,
арк. 204 – 206 зв.
Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету аграрного
відділу Зеркаль Сави. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1103, арк.
1 – 96.
47. Козацька радість.
МАРТИНІВ Олександр Володимирович (13.11.1896, м. Стрижавка Вінницького
пов. Подільської губ. – після 31.1.1930). Військовий, інженер-технолог,
науковець; командир гарматної чоти 1-го кінного Лубенського
ім. Максима Залізняка полку 1-ї бригади Окремої кінної дивізії,
професорський стипендіат при кафедрі математики УГА (30.6.1927
– 31.12.1929), асистент кафедри вуглегідратів (31.1.1930); військове
звання – сотник Армії УНР.
Народився в сім’ї акцизного урядовця. Закінчив Немирівську чоловічу
гімназію (1906 – 1914). 1914 року поступив на математичний відділ
фізико-математичного факультету Київського університету Святого
Володимира. Закінчив Миколаївську гарматну школу (Київ, 1.11.1915
– 14.5.1916). Служив у 4-му легкому мортирному дивізіоні. На
Румунському фронті був до 1 січня 1918 р., коли перейшов до
українських частин, в гарматну батарею полковника Олекси Алмазова.
23 березня звільнився з армії через хворобу. Відновив навчання
на математичному відділі фізико-математичного університету (був
зарахований на 5-й семестр). Від 19 грудня 1918 р. – знову в
українській армії, в якій служив до 1922 року. “Відважний і
досвідчений старшина-гарматчик”. Інтернований у табір Вадовиці
(1920). Закінчив УГА “з успіхом дуже добрим” (24.5.1927). Дипломна
праця: “Теоретичні основи номографії та її приложення до технічний
наук”. Здібний до наукової та педагогічної праці. Два роки працював
вчителем математики на матуральних курсах при УГА. Спеціалізація
– цукроварство. Спогад “4 вересня року 1919” написав 1 січня
1923 року.
Анкети та списки студентів, бажаючих одержати роботу. ЦДАВО,
ф. 3795 с, оп. 5, спр. 516, арк. 46.
Мартинів О. 4 вересня року 1919. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр.
78, арк. 1035 – 1039.
Марущенко-Богданівський А. Матеріали до історії Лубенського
імені запорозького полковника Максима Залізняка полку. Розділ
IV // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського.
– Варшава, 1938. – Збірник 8. – С. 181.
Особиста справа Мартиніва Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп.
1, спр. 1492, арк. 66, 74, 83.
48. Повстанці Катеринославщини в боротьбі за
Україну.
БІЛОУС Микола Іванович (24.12.1899, с. Вільшанки Олександрівського
пов. Катеринославської губ. – після 11.6.1927). Військовий,
інженер-агроном; агроном 11-ї агрономічної дільниці Олександрівського
повіту, козак Катеринославського повстанського коша (жовтень
1920).
Закінчив Верхньодніпровську с.-г. школу (1914 – 12.6.1920).
Поступив на агрономічний факультет Київського політехнічного
інституту, “але не студіював завдяки політичним подіям”. “1.10.1920
вступив до Катеринославського Вільнокозацького повстанського
кошу як співробітник політичного відділу”. 31 жовтня 1920 р.
разом із рештками коша евакуювався із Криму до Туреччини, де
і перебував до 20 грудня 1921 року. З кінця грудня 1920 р. –
на еміграції в Болгарії, пізніше – в Чехословаччині, де 11 червня
1927 р. закінчив УГА.
Білоус М. Сторінка з життя Катеринославського повстанського
коша. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 526 – 529 зв.
Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. Бібліографічний
довідник. – К., 1998. – С. 217.
Енциклопедія українознавства. – Львів, 1994. – Т. 4. – С. 1447.
К 5-му Всеукраинскому съезду Советов. – Харьков, 1921.
Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю: 33 біографії. – Київ:
Правда Ярославичів, 1998. – С. 193, 312, 313.
На защите революции. Из истории Всеукраинской Чрезвычайной комиссии
1917 – 1922 гг. Сборник документов и материалов. – Киев, 1971.
– С. 240, 311.
Особиста справа Миколи Малашка. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр.
1470, арк. 1 – 11.
Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету агрономічного
відділу Білоуса Миколи. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 710, арк.
1 – 107.
Отчет Екатеринославской губернской ЧК с 1.01.1920. по 1.11.1921.
– Днепропетровск, 1994. – С. 155, 156, 158.
Повстанець. Орган Штабу коша Українських повстанських вільнокозачих
військ на Катеринославщині. – Кам’янське. – 1919. – 22 листопада.
– Ч. 1. – С. 1.
Повстанець. Орган Штабу коша Українських повстанських вільнокозачих
військ на Катеринославщині. – Кам’янське. – 1919. – 23 листопада.
– Ч. 2. – С. 1, 2.
ЦДАВО, ф. 1824, оп. 1, спр. 21.
49. Ледь не прохопився.
НЕЧАЙ Олександр (22.5.1883, м. Чечельник Ольгопільського пов.
Подільської губ. – після 11.1.1928). Військовий урядовець, народний
вчитель, інженер-агроном; агроном Вінницького повітового земства
(1911 – 1916), Кам’янецького повітового земства (1916, 1917),
товариш голови (25.4.1917), голова продовольчої комісії і харчової
управи Кам’янець-Подільського повіту (до липня 1919), голова
Кам’янець-Подільського біженського повітового комітету (1917
– 1919), начальник відділу Хлібного департаменту Міністерства
народного господарства (до жовтня 1921), голова закупівельної
комісії Армії УНР, урядовець Головного управління Українського
Червоного Хреста (1922).
Закінчив Брацлавську міську школу (1896), с.-г. школу (м. Городище
Київської губ., 1901), короткотермінові вчительські курси. Витримав
екзамен на звання вчителя народної школи. Вчителював у церковно-учительській
школі у Вінницькому повіті. 1908 року здобув середню освіту,
витримавши екзамени в Уманській господарській школі. Під час
Визвольних змагань працював при 3-й Залізній дивізії Армії УНР
і в Головному управлінні постачання. УГА закінчив 1927 року.
Спогад “Зі вспомінів 1920 р. Ходять, смерти шукають” написав
1922 року.
Нечай О. Зі вспомінів 1920 р. Ходять, смерти шукають. ЦДАВО,
ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 898 – 903.
Особиста справа студента факультету агрономічного агрономічного
відділу Нечая Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1631,
арк. 1 – 155.
50. Трагедія родини Сушкових.
СУШКО (Сушкова) Христина (9.9.1894 – 7.2.1967, Женева, Швейцарія).
Родом із Таврії (Києва?) Санітарний поручник 16-ї стрілецької
бригади (станом на листопад 1920 р.) 6-ї Січової дивізії, лікар.
Український командарм Михайло Омелянович-Павленко з великою
повагою ставився до Христини Сушкової, зараховуючи її до тих
небагатьох жінок, які “безоглядно патріотично служили національній
справі”.
Ініціатор пошиття та вигаптування в українському стилі ризи
для священика похідної церкви 6-ї Січової стрілецької дивізії
(1921, табір Щипйорно). Незважаючи на недугу, дні й ночі гаптувала
та вишивала, аби встигнути закінчити ризу до Великодньої служби.
Євген Маланюк про цю ризу написав статтю. Він зазначав, що “узори
вишивок виконані по прекрасному проекту сотника О. Костюченка,
відзначаються глибоким почуттям української старовини, українського
узору і українського орнаменту. Виконання узорів вишивкою треба
визнати не тільки гарним, а й майстерним. Поява церковного убору
тепер, в страшний час нашої апокаліптичної національної боротьби,
воскресіння цього прекрасного, ароматом давнини напоєного закутка
нашої церковної історії – вишиваної священицької ризи – хай
буде великим символом. Символом відродження. Символом віри в
майбутнє!” Братство 6-ї дивізії надіслало найщирішу подяку до
філії Союзу українок табору Щипйорно, і зокрема пані Христині
Сушковій та сотникові О. Костюченку за їхню працю.
ЛЕВИЦЬКИЙ Модест Пилипович (25.7.1866, с. Вихилівка Проскурівського
пов. Подільської губ. – 16.6.1932, м. Луцьк). Державний і громадсько-політичний
діяч, лікар, вчитель, письменник, дипломат; земський і повітовий
лікар на Поділлі, Волині та Київщині, директор і викладач української
мови української гімназії (м. Біла Церква, 1917), головний санітарний
лікар та завідувач просвітньо-шкільним відділом залізниць України
(весна 1918), радник і в. о. голови дипломатичної місії УНР
у Греції (1919, 1920), товариш міністра здоров’я уряду УНР (осінь
1920 – 1.4.1921), голова Головної управи Українського Червоного
Хреста (1921 – 1922), лікар і лектор української мови УГА (м.
Подєбради, 1922 – 1927), директор гімназійних курсів (м. Подєбради,
1925).
Автор лікарських порадників українською мовою, оповідань із
народного життя, “Граматики української мови” (м. Київ, 1918;
м. Щипйорно, 1921; м. Берлін, 1925), шкільної “Читанки” (м.
Рівне, 1930) та інших підручників. Праці на тему Визвольної
боротьби: “Gloria victis” (“Літературно-Науковий вісник”, 1925),
“Людина-звір” (“Літературно-Науковий вісник”, 1927), спогади
– “Шкільні товариші”, “Казенні діти” (“Воля”, м. Відень, 1920)
та ін., а також жарти й гуморески (під псевдо М. Пилипович,
Виборний-Макогоненко, Дід Модест). Залишилися в рукописах: історична
повість “Перша руїна” (про те, як Андрій Боголюбський руйнував
Київ), “Спогади лікаря (1898 – 1929)”, “Гігієна для середніх
шкіл”, “Мітольогія (грецька і римська)”, “Громадянська етика”.
Спогад “Одна з безлічі” написав на початку 1920-х років.
Білон П. Похідна церква 6-ї стрілецької Січової дивізії, Брацтво
св. Покрови і видавництво “До Світла” // За Державність. Матеріяли
до Історії Війська Українського. – Варшава, 1938. – Збірник
8. – С. 167 –168.
Дорошенко В. Пам’яті Модеста Левицького (замісць вінця на могилу)
// Діло. – Ч. 139 (13087). – Львів. – 1932. – 26 червня.
Енциклопедія українознавства. – Львів, 1994. – Т. 4. – С. 1269.
Енциклопедія українознавства. – Львів, 1998. – Т. 7. – С. 2703,
2704.
Колянчук О., Литвин М., Науменко К. Генералітет Українських
визвольних змагань. – Львів, 1995. – С. 233.
Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. – Київ:
Планета людей, 2002. – С. 135.
Особиста справа лектора Левицького Модеста. ЦДАВО, ф. 3795 с,
оп. 1, спр. 1380, арк. 1 – 41.
Самутин П. Командний склад VI-ї Січової стрілецької дивізії
1920 р. // Вісті комбатанта. – Торонто – Нью-Йорк, 1973. – Ч.
3 (65). – С. 77, 78.
V. W. (Левицький М.). Одна з безлічі. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5,
спр. 78, арк. 912 – 920.
до змісту книги Роман
Коваль Багряні жнива Української революції