Земля, що створила майстра

Художнє життя Криму досить активне і насичене. Але за низкою регулярно змінюваних виставок, що буяють пейзажами і натюрмортами, ми не зауважуємо, як зникають з експозиційних залів тематична картина і портрет, а провідним жанром графічних відділів стає акварель. Тим уважніше ми повинні ставитися до майстрів, котрі прагнуть повернути "колишню славу" гравюрі, за своїми творчими можливостями прирівнюваної колись до малярства.

Ярослав Миськів - художник, у чиїй творчості парадоксальним чином переллелися риси не тільки різних художніх шкіл, але й географічно та історично різних культур: народився на Тернопільщині, вчився у Львові, а джерелом творчих осяянь і досягнень для нього став Крим.

...Життя часом обдаровує нас зустрічами, на перший погляд, випадковими, але визначальними для подальшого перебігу подій. Миськів і сьогодні з вдячністю згадує Р. Василика нині - професора, завідувача кафедри сакрального мистецтва Львівської академії мистецтв, та Д. Довбошинського, викладача живопису тодішнього Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва, заслуженого художника України. Це в них на лекціях художник-початківець, вперше побачивши друкарський верстат, осягав таємниці офортної майстерності. У Севастополі молодого графіка підтримав художник Г. Брусенцов, мабуть, єдиний, хто на тлі обов'язкових у той час патріотично-виробничих тем зміг визначити філософсько-споглядальну спрямованість його творчості, а висока оцінка творів класиком кримського мистецтва Д. Бісті беззастережно поставила Миськіва в ряд провідних майстрів кримської графіки.

Творча еволюція Миськіва була визначеною: завжди органічно засвоював і розвивав лише те, що відповідало його моральним принципам і внутрішній потребі. Закріпившись у власних позиціях, він ніколи не кидався у вир суперечливих течій, експериментуючи, мабуть, лише у вирішенні технічних завдань. Акватинта, меццо-тинто, суха голка... оволодіння цими прийомами необхідне Миськіву, щоб систематизувати, зібрати воєдино свої враження, погляди, що, постійно стикаючись, взаємодіючи, видозмінюються від юності - до зрілості, від закоханості в натуру - до ширшого пізнання світу. Однак глядача, як правило, мало хвилює, як зроблений твір, він частіше задається питанням, чому художнику захотілося зобразити те чи інше явище, що супроводжувало його у втіленні задуму.

... Древній Херсонес - перша любов і перша кримська тема Миськіва, вона переслідує і не відпускає його от уже два десятиліття. Мармуровий торс жіночої фігури, що "відвернулася" від глядача, набуває раптом м'якості живої плоті; голова античної статуї, що лежить на березі моря в оточенні таких же древніх мушель, - контрастні маси світла і тіні, чітка конструктивна пластика об'ємів спочатку приголомшують змішаним почуттям конкретного й ірреального, але поступово підводять до головного - це наше минуле і, на жаль, сьогодення... Витончена простота і зовнішня невигадливість офортів Миськіва - оманливі. У цій техніці, як ні в якій іншій, виявляється характер художника, здатного за довгим процесом народження гравюри не розплескати враження свіжості, не втратити нитки задуму. Весь шлях - від перших нанесених штихелем, голкою штрихів і ліній до тремтливо очікуваного відбитка - автор проходить сам, без допомоги друкаря.

У пейзажах Миськіва панує тиша. Око і рука фіксують мости й акведуки, човни на березі, архітектурні будівлі, але, безлюдні і трохи відсторонені, вони виходять за рамки повсякденності, змушуючи нас відчути не тільки настрій автора, але й самим захопитися навколишнім світом і засмутитися від минущої краси його предметного прояву. Очевидний "діалог" між художником і матеріалом довірливий і гармонійний, він можливий лише при поважному ставленні до аркуша, інструмента, верстата. Тема підказує вибір техніки, іноді чистої, іноді змішаної, а вона, часом непередбачувана, дає змогу художнику імпровізувати і, тактовно приборкана, допомагає до кінця виразити задумане. От чому в творах Миськіва відчуваєш вогкість пізньої осені і прозорість ясного дня, чуєш скрип старих дерев І шерех сухого листя, але, при усій відчутній правдоподібності, чомусь не залишає почуття проникнення в якусь заповітну таємницю, і, здивувавшись, починаєш розуміти, що це відчуття викликане особливою властивістю офортного аркуша, оксамитово-мерехтлива поверхня якого мальовничо моделює і "ліпить" світло-повітряне середовище, а різноманіття штрихів, то густо суцільних, то стрімких, то легких і ніжних, як стародавнє мереживо, народжує все нові і нові відтінки образного звучання.

Миськів - небагатослівний у житті, як і небагатослівний у творчості. Його глядач, захоплений чарівною мовою метафор і символів, сам вибудовує сюжетну канву, відкриваючи для себе прості і вічні істини. Життя різноманітне, воно щедро дає матеріал, але є теми, непорушність яких очевидна, а глибина - невичерпна. Жінка... то портретно-пізнавана, то піднесена до ідеалу, приваблива у своїй цнотливій оголеності і шанована в класичному образі Богоматері, - мотиви, що обігруються Миськівим у різних ракурсах, різних техніках і щораз - із захватом відкриття.

Нерозривний зв'язок людини з усім, що її оточує, - основний лейтмотив монотипій Миськіва. Ця техніка особливо приваблива для Миськіва останніх років, адже вона дає простір для безпосереднього і миттєвого втілення враження, несе тепло і слід вільного руху руки. Реальність видима й уявна, натура - як поштовх, привід, але жодною мірою не другорядний, тому що тільки співпереживаючи з нею можна вести настільки насичену і відверту розмову, яка дає право інтерпретувати реальність, творити її заново, по-своєму. Квіти, море, міста, виткані з лінійних ритмів, об'ємів, колірних плям, як міражі, змінюють свої обриси, перетворюючись то в епічні, то в камерні поетичні видіння, викликаючи різні асоціації - суму й замилування, зосередженого роздуму, а забарвлені теплим золотавим колоритом - дають відчуття чистоти і духовної наповненості.

Творчість заслуженого художника Криму, севастопольського графіка Ярослава Миськіва багато в чому визначає рівень і характер сучасного кримського мистецтва. Одухотворена власним баченням і думкою, вільна від "модних" віянь і впливів, вона завжди знаходить свого глядача, такого ж мислячого і небайдужого.

Лейля Таїрова,
мистецький критик
журнал " Образотворче мистецтво ", № 2, 2003 р. стор. 78 - 79.