ЗБАГНУТИ РОЗУМОМ, ВІДЧУВШИ СЕРЦЕМ...

Союз українок України до Великодніх свят провів акцію в усіх регіонах держави під назвою: “Одягнемо мера міста у вишиванку”. Севастопольські союзянки пішли далі: вони вишили сорочки не лише сьогоднішньому меру – Сергію Куницину, а й тим, хто очолював міську держадміністрацію у попередні роки. Таким чином вишиванка дісталася одному з колишніх голів міської держадміністрації Івану Єрмакову. На жаль, вишивальниці ще й досі не змогли зустрітися з Леонідом Жуньком, котрого шанують і пам’ятають у Севастополі, але вони сподіваються, що, попри неабияку зайнятість, він знайде час до Великодня зустрітися з ними. А поки що до його сорочки вишиваються фрагменти.
Надзвичайно елегантна вишиванка чорного кольору дісталася командувачу ВМС ЗС України, віце-адміралу Ігореві Тенюху. Пошановані увагою севастопольських союзянок-вишивальниць й директор Українського культурно-інформаційного Центру Олександр Коротун та адмірал у відставці, а нині відомий бізнесмен, меценат Сергій Рибак.
Приємно вражені бажанням першого заступника голови міської держадміністрації Володимира Казаріна також мати сорочку, вишиту руками севастопольського жіноцтва, вони охоче взялися виконувати ще й те замовлення. До вельми поважної компанії долучився й журналіст та громадський діяч, власник відомого сайту “Українське життя в Севастополі” Микола Владзімірський. Вишиванка для нього надійшла з Америки від союзянки Ірини Руснак, яка відвідує сайт “Українське життя в Севастополі”.
Дочасно, через хворобу, пішов з життя ще один колишній, особливо шанований севастопольцями, голова міської держадміністрації Борис Кучер. Вишитий рушник для родинного портрета Б. Кучера отримала його дружина.
Вишиванки вручала голова Союзу українок Севастополя Богдана Процак на Благовіщення, 7 квітня, у місцевому Українському культурно-інформаційному центрі. Сергій Куницин того дня мав бути присутнім на відкритті храму в Красноперекопську, тому отримав сорочку в держадміністрації наступного дня.
Акцію розпочав настоятель Севастопольської Греко-Католицької Церкви о. Микола словами побажаннями добра та злагоди зібранню та їхнім родинам. Він ще зазначив, що свято Благовіщення є віщуном того, що невдовзі настануть ще більші свята. В традиціях українського народу вдягати у Великодні свята найкращий одяг. Але, крім одягу, людина перш за все має дбати про свою духовність. Бо, як святковий одяг для тіла, духовність є найдостойнішим одягом для людської душі.
Першим вишиванку отримував Володимир Казарін. Щиро подякувавши, він розповів, що ця вишиванка стане третьою у його колекції.
Першою й найулюбленішою до цього часу була вишита білим по білому, так званим полтавським стилем. Акція, котру проводить Союз українок, на його думку, має надзвичайне значення. “Вишивка - це не просто орнаменти для декору та прикрас, - вважає В. Казарін. - Це мова, якою майже ніхто з сучасників не володіє повною мірою. В ті орнаменти вписана історія життя й родинні зв’язки, великі і трагічні події. Якби ми змогли повною мірою повернути історичну пам’ять, яку зберігає у собі вишивка, ми би дізналися найправдивішу історію нашої землі й нашого народу: про його радість, коли вишивалося червоним, та про біль втрати, коли на полотно просилися хрестики з чорних ниток. Сьогодні ми здатні відчути це лише серцем. Збагнути вишивку розумом сучаснику буває не під силу. Але, якщо ми захочемо повернути собі ту історичну пам’ять, ми не будемо відсторонено, як в музеї, роздивлятися ці орнаменти. Бо вони є найорганічнішою частиною нашого життя”.
Віце-адміралу Ігорю Тенюху вишита сорочка нагадала дитинство, Олександр Коротун, котрий родом з Полтавщини, згадав, що мав за своє життя чимало вишиванок, але так сталося, що всі вони вже старенькі, а ось тепер буде нова. Іван Єрмаков, беручи сорочку, відзначив, що доля України у жіночих руках. “Якщо нам жінки вишили по такій чудовій сорочці, то напевне ми таки того варті”, - обнадійливо запевнив він присутніх чоловіків. Адмірал у відставці, бізнесмен Сергій Рибак не лише щиро дякував за вишиту сорочку, а й запросив зібрання до організованого ним столу, достойного свята Благовіщення.
Найяскравіша сорочка дісталася Миколі Владзімірському: французькі нитки виявилися трохи барвистішими за вітчизняні. Дякуючи за подарунок, він говорив про історію орнаментів, датованих ще скіфською добою, про закодовані в них знаки, покладені на підсвідомість українців. Кілька вишиваних речей він вже має вдома, але ця сорочка буде для нього найдорожчою.
Мине ще десятиліття і зацікавленість мовою, культурою, історією народу стане нормою для нашого суспільства. Торкнеться це, безперечно, й нашого регіону. А поки що вклонімося жіноцтву Союзу українок за їх постійну, наполегливу й таку потрібну для сьогодення роботу, спрямовану на утвердження держави Україна.

Лідія СТЕПКО.
м. Севастополь.

На фото: фрагменти українського «вишиванкового» свята у Севастополі.

"Кримська Свiтлиця" #15 за 11.04.2008

Далі