ВІДДАЙТЕ Ж ВЧИТЕЛЮ УЧИТЕЛЕВЕ!
Як може школа привернути до себе увагу,
змусити прислухатися до своїх проблем, зацікавити
своєю долею, врешті-решт заявити про себе вголос,
та ще й так, щоб почули про це не лише в Сімферополі,
й у Києві: ми є, ми любимо тебе, Україно, подаруй
же і нам світлий промінчик твоєї любові і ласки?
Ось як поступили працівники Зеленогірської ЗШ Білогірського
району - єдиної у цьому районі, яка має українські
класи. Вони вирішили провести презентацію українських
класів (їх три - п'ятий, сьомий і восьмий), запросивши
на неї всіх найвпливовіших осіб району, працівників
Кримського республіканського інституту післядипломної
педагогічної освіти, журналістів.
Щоправда, ніхто із перших осіб, які представляють
місцеву владу, не зміг відірватися від своїх більш
важливих справ. Так, відділ освіти представляв заступник
Тальят Ільясов, ПСП "Зеленогірськ" - голова профспілкового
комітету Наталія Широкова, а виконком сільради -
його секретар Марія Кублик. Пані Марія, яка теж
свого часу навчалася в українській школі, винайшла
можливість подарувати від себе особисто героям презентації
та вчителям школи папір і деяке канцприладдя, вона
вибачалась і ніяковіла, адже не могла конкурувати
з попередньою благодійницею від найприбутковішого
в Криму ПСП, яка вручила класним керівникам українських
класів таємничі конверти. (Хоча, як виявилося пізніше,
не було причин комплексувати, бо на двадцятку, що
містилася у кожному з конвертів, можна було придбати
приблизно те ж саме). Та вчителі і цьому були раді,
бо у них на суворому обліку навіть кожен шматочок
крейди...
Але перш ніж нагадати гостям і батькам
дітей: так, ми бідні, і нам без вашої допомоги навряд
чи обійтися, організатори презентації
переконливо показали, що вкладати кошти пропонується
не в якийсь мертвий прожект чи чийсь особистий бізнес-план,
а в живу і прибуткову справу, і не в масштабах чиєїсь
кишені, а усієї держави (звичайно, якщо дивитися
на проблему широко, не по-містечковому).
І справа навіть не в тому, наскільки вдало інсценували
нинішні 7- і 8-класники твори українських класиків
(вони навряд чи готуються стати артистами, а в українських
класах - всього другий рік): справа в щирому бажанні
дітей, батьків і вчителів, долаючи всі перешкоди,
здійснити конституційне право школяра на освіту
рідною державною мовою.
Ось що розповів на своєрідній прес-конференції,
яка відбулася після виступів дітей та низки відкритих
уроків, керівник 7-го "У" класу Василь Григорович
Ільницький:
- У нас не дуже добре ставляться до державної мови,
дітей і їхніх батьків, які подали заяви до нашого
класу, відмовляли. І взагалі треба подякувати вчителям,
які погодилися в цих класах працювати. Потерпаємо
від слабкої матеріальної бази, браку підручників.
Його думку розвиває, але надає їй
дещо іншого забарвлення класний керівник 8-го "У"
Марія Григорівна Тиха:
- Мій клас найменший. Усього 12 учнів, але, не побоюся
сказати, всі вони справжні зірки. Вони прийшли в
цей клас свідомо, навіть інколи попри суперечки
з батьками. І коли минулого року єдиний український
підручник був у вчителя, вони його переписували,
а російські перекладали українською мовою. Троє
в класі - відмінники, п'ятеро відвідують танцювальний
гурток, троє навчаються в музичній школі, а Роман
Аксьонов - завзятий комп'ютерник, він бере участь
у комп'ютерному конкурсі "Аладдін", що проводиться
"Кримською світлицею", і має дуже добрі результати.
Не можна не згадати окремим рядком і наймолодших
"українців" - учнів 5-го "У" класу. Їхня вистава
була найоригінальнішою, бо інсценували діти казку
про Котигорошка в інтерпретації своєї однокласниці
Вероніки Микитюк.
Що ж до їхнього класного керівника Сергія Миколайовича
Дячука, котрий, до речі, водить дітей до церковної
школи, то він у них - просто знахідка. Побільше
б у школі отаких молодих енергійних вчителів-чоловіків
для урівноваження емоційного жіночого впливу. Та
де там! Адже чоловіки мають утримувати, годувати
свою сім'ю, а не затуляти собою амбразуру (приблизно
саме така роль в сільській школі уготована вчителеві).
Бо якщо, набравши майже дві норми годин, йому і
вдається заробити якихось 200 грн. на місяць, то
це лише на папері. Замість живих грошей у Зеленогірській
школі пропонують пластикові картки, які є вищою
мірою неповаги до праці вчителя і знущанням над
здоровим глуздом. Бо реалізувати їх у Зеленогірську
взагалі неможливо, а треба їхати в Білогірськ, де
можна, якщо поталанить, отоваритися у одному-єдиному
магазині, а якщо ні - то поганяй, друже, до Сімферополя,
де ціни в півтора - два рази вищі.
...Близько третьої години під час
свята мікрофон онімів.
- Це вже до 10-ї вечора, - пояснили мені. - Решту
часу світло теж кожні дві - три години вимикається.
Ось і спробуй бути обізнаним, ерудованим, дай дитині
все необхідне! Та це ще не все. У двох наших вчителів
взагалі відрізали світло. За несплату. Бо пластикові
картки для "Крименерго" - не гроші, а наша праця
цінується саме в цій неконвертованій валюті...
Голоси лунають збуджено. Надто вже багато назбиралося
образ.
Неабиякі пристрасті в учительському середовищі виникли
і в зв'язку з одним із утаємничених владних рішень
1997 року, яким передбачалися нарахування вчителям
матеріальної допомоги у зв'язку з відпусткою та
деяких доплат. Розпочалися судові справи. Вчителі
Зеленогірської школи не стали винятком і відсудили
в середньому від 600 до 1 400 грн. не одержаних
вчасно виплат. Гроші одразу ж пішли на латання сімейного
бюджету, а не в панчоху, бо ніхто не очікував, що
через кілька місяців бухгалтерія схаменеться і почне
вираховувати з вже витраченої суми прибутковий податок
і людям у день зарплати доведеться довгий час ставити
у відомості лише свої підписи, відпрацьовуючи відво-йований
через суд "дарунок долі".
Зрозуміло, що всі ці теми обговорювалися
вже тоді, коли високопоставлені гості розпрощалися,
а у їхньому числі і проректор з науково-методичної
роботи Кримського республіканського інституту післядипломної
педагогічної освіти Іван Довгопол та завідуючий
відділом роботи з обдарованою молоддю науково-методичного
центру Міністерства освіти і науки України Борис
Кремінський, котрий приїздив до Кри-му на підсумковий
тур республіканського конкурсу "Знавці української
мови". До речі, на цей конкурс роботи зеленогірських
школярів так і не потрапили. У районному відділі
освіти їх просто... загубили.
Проте Борис Георгійович все ж таки мав нагоду гідним
чином оцінити шкільні здобутки зеленогірців.
- Дай, Боже, щоб у школах Києва був такий рівень,
як у вас, - побажав він. І пояснив свою думку: -
Там більше достатку, але менше ініціативи, бажання
щось робити.
І ці слова, звичайно ж, слід в першу чергу віднести
на адресу керівництва школи. Бо якщо за таких умов
у вчителів не опустилися руки, це означає, що мають
таки вони точку опору хоча б у своїй шкільній родині,
що зі шкільною "матір'ю" - директором Катериною
Федорівною Воробйовою таки можна порозумітися. І
не тільки українцям. Бо й кримські татари відкрили
в цій школі вже десять своїх класів. А завуч Ніна
Олександрівна Євсеєнко і сама не помітила, як заговорила
українською мовою, та ще й не казенною, а образною.
Тими ж болем і гіркотою, що й слова вчителів, пройняті
і виступи директора та завуча. "Держава нас кинула
напризволяще, але ми виконуємо державне замовлення..."
"На яких би рівнях влада не утискувала вчителів,
ми все одно йдемо до школи. Немає зарплати - йдемо,
немає крейди - йдемо, ми виконуємо свій обов'язок..."
І незважаючи ні на що, вже готується до дебюту в
новому навчальному році викладачка з 36-річним стажем
роботи в зеленогірській школі Ганна Миколаївна Погорєлова.
А дебютуватиме вона як вчителька українського класу.
Має необхідну кількість заяв від батьків майбутніх
першокласників вже сьогодні. У Ганни Миколаївни
чудовий голос. В юності збиралася до консерваторії.
Та не судилося. Але не треба її, як усіх сільських
педагогів, жаліти. Бо працюють тут не жебраки чи
невдахи. І просять ці люди у своєї держави не милостиню,
а заслужене, належне. Кажуть, Богу - Богове, кесарю
- кесареве, віддайте ж і вчителю - учителеве!
Тамара СОЛОВЕЙ.
Газета "Кримська Світлиця"