НАС ВЕДУТЬ ДО ПЕРЕЯСЛАВА?

Як вже повідомлялося, створено робочу групу, яку з російського боку очолює заступник глави уряду Валентина Матвієнко, а з українського - віце-прем'єр Володимир Семиноженко, яка покликана розробити нові підручники з історії України.

Як зазначила В.Матвієнко, останнім часом взаємини між росіянами і українцями відбивались в українських підручниках на угоду політичній кон'юнктурі. Над усе росіянам не подобається, як українці висвітлюють у своїх підручниках події російсько-української війни 1918-1921 рр. та голодомору 1932-1933 рр. Через те російська сторона вирішила взятися за серйозну цензуру української історії у школах нашої держави. Проте в нашому Міністерстві освіти та Інституті історії Національної академії наук достеменно ніхто про ці підтримані Семиноженком московські задуми не знає, але вважають, що порозуміння з російськими колегами навряд чи буде можливим, надто полярними є їхні погляди на спільні моменти історії.

Якщо для українців незалежність України є благо, то для російських вчених - абсолютне зло. А відповідно, злочинцями й негідниками є всі, хто за цю незалежність боровся. І навпаки, героями в українській історії мають бути потрактовані ті, хто вірою і правдою служив Москві та реалізував її геополітичні інтереси. Як слушно зазначив політолог Кость Бондаренко: "Я, наприклад, не бачу шляху примирення. Кожна держава має свою історію і кожна держава має виходити із своїх національних інтересів, а не створювати комісію, яка більше думатиме про те, як би так написати історію, щоб не образити Росію в той час, як російська історія далі буде дотримуватися своєї традиційної схеми, накресленої ще Карамзіним та іншими".

Співробітник Інституту історії НАН України Тетяна Викова сказала, що росіяни у більшості історичних питань просто не захочуть погодитись з позицією українських вчених.

Хоча є підстави вважати, що російська сторона наполягатиме на присутності у складі української історичної комісії таких істориків, як Курас, Толочко і Смолій, і вимагатиме вилучення "дисидентів".

Подібні наміри Москви є сьогодні вельми симптоматичними. Вони віддзеркалюють той рівень "незалежності", що його досягла Україна під чуйним керівництвом Л.Кучми, А.Кінаха, В.Семиноженка і В. Кременя. Ніхто у Кремлі не наважився запропонувати таке ані Ісламу Карімову, ані Едуарду Ше-варднадзе. Бо подібну процедуру публічного, на очах всього світу "опусканія", демонстративного приниження національної гідності можуть сприймати лише нинішні хазяї Печорських пагорбів у Києві. "Дядьки отечества чужого"... Усе. Приїхали. "Доборолась Україна до самого краю...". Москві замало майже тотального контролю над українською економікою, не досить наших нафтопереробних заводів, військових баз на українській території. Хочеться контролювати ще й мозок та душу. За допомоги гуманітарного віце-прем'єра з регіональним ухилом Семиноженка та міністра освіти з об'єднаним соціал-демократичним ухилом Кременя.

Брак національної гідності у керівників держави є серйозною проблемою для національної безпеки України. Адже, незважаючи на значні відмінності у потрактуванні спільних з Росією сторінок їхньої історії, ніхто не пропонує Польщі, Фінляндії, Румунії їх переглядати. А наскільки неприємно читати росіянам фінські підручники історії, де розповідається про знамениту "зимову війну" і про агресію СРСР проти Суомі, за яку "державу робітників та селян" було виключено зі складу Ліги Націй. Проте не пропонують, бо вважають вищеназвані держави справді суверенними...

А що вони можуть думати про Україну? Ше до парламентських виборів 2002 р. В.Семиноженко та С.Тигипко відвідали Москву. Напевно, були на "оглядинах"... Їх запросив у свою телепрограму відомий російський журналіст В.Познер. У прямому ефірі, у присутності українців, депутат Державної думи Росії Ігрунов заявив, що поширення української мови в Україні сприяло пониженню рівня інтелекту наших громадян. Здавалося, шо тут гуманітарний український віце-прем'єр дасть належну відсіч хаму і расисту, а пан Тигипко підтримає Семиноженка. Обидва солідарне промовчали... То які після цього можуть бути церемонії з Україною? Шкода, але саме поведінка таких діячів створює у свідомості російських політиків уявлення про прийнятне й неприйнятне у відносинах з нашою країною.

У надрах адміністрації Кучми гуляє указ про святкування 350-ї річниці Переяславської угоди 1654 року.
У 2004 р. у нас будуть президентські вибори. Напевно, хтось зібрався на третій термін і завчасно розпочав розігрувати російську карту. Вони хочуть ще раз здивувати світ, рік тому ми святкували 10-ту річницю незалежності, а тепер нам пропонують святкувати 350-ту річницю її втрати. Чи вони ведуть нас до ще одного Переяслава? Скидається на те...

Ігор СТЕЦЕНКО