Богдан КРИМСЬКИЙ

Так проводжають адміралів…

Як відомо, Верхоголов (Верховний Головнокомандувач) Леонід Кучма, прямуючи на тривалий "інструктаж" до Володимира Путіна, по дорозі раптом вирішив заїхати до Балаклавської бухти Севастополя.

У радянські роки там була база підводних човнів, а у прибережних скелях видовбано великі штольні, де могли ховатися навіть атомні підводні човни, не боячись ядерного удару.

Під час розподілу Чорноморського флоту колишнього СРСР російські військовики, покидаючи бухту, використали тактику "випаленої землі".

Коли українці прийшли у Балаклаву, то перед їхніми очима постала жахлива картина. Все треба було починати з нуля. А це - величезні кошти, яких Україна не має. Проте ВМС України своїми зусиллями і з допомогою шефів (до речі, ВМСУ - це справді народний флот, бо мільйони простих українців віддавали на його розбудову те, що могли, і таких прикладів у світовій історії дуже мало) зуміли навести у Балаклаві порівняний порядок. Працює судноремонтний завод ВМС. Це єдина судноремонтна база нашого флоту, без якої його просто не буде, адже судноремонтні підприємства Севастополя належать або приватним бізнесменам, або Російській Федерації. Цей завод дає роботу кільком сотням мешканців Балаклави і забезпечує поточний ремонт українських бойових і прикордонних кораблів.

Але останнім часом на чудову Балаклавську затоку "накинули оком" місцеві, а також київські і московські "круті", які збираються перетворити її на такий собі кримський Лас-Вегас, з ресторанами, казино, нічними клубами і т.д. Тому і вимагають демілітаризації Балаклави, виведення з неї українських військових частин (зокрема, єдиного українського підводного човна "Запоріжжя", частин СБУ, прикордонних військ, підприємств ВПК). Буде у Балаклаві "Лас-Вегас" чи не буде, але по ВМС України буде завдано дуже сильний удар.

Отже, проїжджаючи поруч і прямуючи до Фороса (на сумнозвісну дачу Горбачова), президент чомусь раптом змінив маршрут і заїхав до Балаклави. Там він відвідав одну зі штолень і був дуже обурений її технічним станом. Кучма звичайно не знав і навіть не здогадувався, що саме в такому стані її передали Україні його кохані російські "брати". Потім президент запитав якогось матроса, мовляв, як вас тут годують? Той чесно відповів: "Погано". Потім Верхоголов знайшов на території військової частини якусь купу сміття і вибухнув гнівом. У присутності зграйки балаклавських бабусь він велично оголосив, що звільняє з посади командувача ВМС адмірала Єжеля. Але хіба то адмірал Єжель фінансує ВМС так, що вистачає лише на якісь сякі-такі харчі для матросів і грошове утримання для офіцерів, а на зброю і бойову підготовку коштів вже немає?

Зараз на керівництво ВМС кинули цілу зграю слідчих із СБУ і прокуратури, інспекторів із Міністерства оборони, щоб відшукати компромат на українських адміралів, і таки ж знайдуть. Бо коли у тебе є голодні матроси і старі кораблі, які треба якось підтримувати, і немає грошей, а тільки обов'язки, то будеш шукати шляхів, щоб врятувати те, за що відповідаєш. І якщо в умовах хронічного безгрошів'я, абсолютної байдужості режиму до ВМС, український флот ще плаває хвилями Чорного моря, а не лежить на його дні, то в цьому теж є величезна заслуга адмірала Михайла Броніславовича Єжеля.

І не він винен, що Указ Президента від 1993 р. про програму військового кораблебудування ще й досі не виконано.

Директор казенного дослідно-проектного центру кораблебудування Є. Борисов стверджує: "Ситуація, що склалася у військовому кораблебудуванні України, не має аналогії в історії світового кораблебудування: за період з 1991 р. до 2001 р. не закладено жодного корабля (!).

Враховуючи, що цикл створення сучасного бойового корабля невеликого тоннажу (наприклад, класу "корвет" тоннажу 1000-1500 т) становить 6-8 років, а практично всі роботи зі створення перспективних кораблів припинено, безславний кінець наших ВМС і кораблебудування за нинішнього ставлення до них стає очевидним.

Країна на межі цілковитої втрати навіть потенційної можливості створення сучасних і перспективних бойових кораблів, їхнього озброєння і техніки на національній науково-технічній і виробничій базі".

То хто за це відповідає? Хто вже десять років не може і не хоче добудувати кораблі, закладені ще за часів СРСР: крейсер "Україна", фрегат "Байда Вишневецький", корвет "Чернігів"? Куди подівся вже збудований на київському заводі з дивною назвою "Ленінська кузня" корвет "Тернопіль"?

А може нам, українцям, військовий флот не потрібен, на відміну від англійців, які віками стверджують: "Флот існує, і через те багато чого не трапляється?".

Погляньмо на наших сусідів по Чорному морю. Не кажучи вже про Росію, яка збирається посилювати свою військову присутність у цьому басейні, навіть не дуже заможна Румунія планує збільшення своїх ВМС. Найближчими роками ця держава збудує на своїх підприємствах кораблебудування 1 фрегат, кілька ракетних, артилерійських і десантних катерів (помітно посилюється її Дунайська флотилія, до чого б це?). Румунія збирається купити в США 2 ескадрені міноносці типу "Спрюенс", 4 фрегати типу "Олівер Перрі" і 2 підводні човни у Франції.

Потужні морські сили формує наш історичний "друг" Туреччина. Протягом найближчих років на заводах цієї країни буде збудовано десятки фрегатів, корветів, ракетних катерів, підводні човни. Розпочато проробку питань будівництва авіаносних кораблів.

Україна нині має на Чорному морі найслабкіші кількісно і якісно ВМС, не рахуючи Грузію. Якщо ставлення до ВМС з боку президента, уряду, Міністерства оборони найближчим часом не зміниться на краще, то Україна втратить свій військовий флот, відбудеться вже друга в історії України "загибель ескадри". Але втрата військового флоту в Севастополі із залізною необхідністю означатиме й втрату Криму, а відтак й всього півдня країни. То скільки ж можна наступати на одні й ті ж самі граблі?

А адміралів у нас проводжають погано. Першого командувача ВМС адмірала Бориса Кожина звільнили за український патріотизм. Його заступив, здавалося, більш керований і менш "націоналістичний" Володимир Безкоровайний. Він заявив, що йому потрібні не патріоти, а "професіонали" і почав обмежувати діяльність Спілки офіцерів України на флоті. Але й він не витримав, коли йому довелося під час розподілу Чорноморського флоту приймати від росіян не кораблі, а металобрухт. Відставка.

Третій командувач М. Єжель намагався зберегти кораблі в умовах абсолютного нерозуміння флотських потреб з боку київських вождів та армійських генералів з Міністерства оборони. Оскільки його "каденція" припала на відчайдушну дружбу Кучми з Москвою. Адмірал активно виконував настанови з центру: дружив з російськими адміралами, скільки було сил, крокував поруч з ними під час спільних парадів, брав участь у спільних військових навчаннях типу так званого "Фарватеру миру" ВМСУ і ЧФ РФ. Єдине, що на "денщика" російського командувача так і не перетворився, що, можливо, теж не подобалося керівним малоросам у Києві. Але адмірал Єжель був справжнім моряком, знавцем своєї справи, він любив флот і флот поважав його. Непристойна сцена, влаштована "гарантом" на березі Балаклавської затоки, стала ляпасом не тільки ВМС України, а й багатьом порядним людям в нашій державі.

Не зайве нагадати, що за всіх труднощів становлення ВМС тут ніколи не траплялося такого, як у військовій авіації (трагедія Скнилова), у військах ППО (інциденти з ракетами), та й нормальний імідж України, нашого військового відомства, перед Заходом і НАТО підтримувався насамперед за рахунок ВМС України, які на численних спільних навчаннях з військовиками США, Англії, Франції, Німеччини, Італії, Греції, Туреччини, Нідерландів і Канади примудрялися виглядати вельми непогано.

"Українське Слово"
http://ukrslovo.kiev.ua/mignar_gittya/mg31753.html