АСОЦІАЦІЯ ЯНИЧАРІВ?

Севастопольці багато чули про активну діяльність Асоціації національно-культурних товариств Севастополя (АНКТОС) на чолі з В. А. Милоданом.

Ознайомлення городян з різноманітними традиціями, мистецтвом і культурою етнічних груп України є важливою і корисною роботою в ім'я миру і злагоди на нашій землі. Але крім виставок не завадило б вести й серйозну просвітницьку роботу, зокрема, щодо української культури, про яку чимало севастопольців мають вельми абстрактні уявлення. Насамперед, це стосується товариств національних меншин, і тут АНКТОС міг би зробити дуже багато, тим більше що ця робота щедро фінансується з українського бюджету.

Нещодавно, як стало відомо, В. А. Милодан виступив з ініціативою створення товариства вивчення української культури національними меншинами. Намір прекрасний, але ми знаємо, що чудові наміри інколи ведуть аж ніяк не до раю.

Насамперед, викликає подив, що на голову цього товариства пропонують людину, яка має спеціальність вчительки французької мови. За всієї поваги до французької мови і культури, до чого тут українська? І наскільки ця людина є фахівцем у галузі української культури? Адже існує затверджений Міністерством освіти і науки базовий для всіх ВНЗ України навчальний курс "Українська та зарубіжна культура". Є відповідні кафедри, зокрема, в місті Севастополі в СВМІ ім. Нахімова та СНТУ. Зрештою, є громадські організації, які дуже зацікавлені у належній презентації української культури, це ВУТ "Просвіта" ім. Т. Шевченка і "Союз українок". Незалежно від особистого ставлення до них пана В. А. Милодана, навряд чи в такій справі варто ігнорувати ці громадські об'єднання, I чому володіння саме французькою (а не приміром португальською) є підставою для головування в товаристві, де обов'язково треба володіти українською, добре знатися на українській літературі, історії, образотворчому мистецтві, філософії, архітектурі, чи, принаймні, мати диплом культуролога з українською спеціалізацією (як мінімум)?

Дуже б не хотілося, щоб на практиці це вивчення перетворилося на глум і наругу над українською культурою, що в нашому місті, на жаль, трапляється не так вже і рідко. Адже йдеться про настільки делікатне і болюче для національної свідомості питання, що тут варто керуватися відомою засадою Гіпократа: "Не зашкодь!".

Постає й інше питання. Яким чином люди, які не володіють українською, зможуть ознайомитися з поезіями Шевченка, Франка, Лесі Українки, Олександра Олеся, Євгена Маланюка? В російських перекладах? Але переклади бувають різні, часто-густо невдалі. Не кажучи вже, що переклад завжди втрачає у порівнянні У оригіналом. Було б несправедливо, якби висновки про творчість цих авторів робилися за сумнівними перекладами. Не знаю, наскільки вдалими є чеські або сербські переклади Пушкіна, Толстого чи Купріна.

До речі, чи зможуть люди, яких пан В. А. Милодан планує призначити керувати цим процесом, скласти іспит бодай на оцінку "задовільно" з історії української культури за програмою пересічного ВНЗ? Себто, кому буде дозволено давати характеристики діячам, які є класиками не лише української, але й світової літератури, образотворчого мистецтва, архітектури і т. ін.? Чи не набуде ця культуртрегерська активність АНКТОСу щодо української культури потворно-карикатурних форм? Маючи, насамперед, вигляд збирання компромату на геніїв української духовності в стилі прикрозвісного Олеся Бузини? Чому б тоді не вивчати поезії Пушкіна за твором Абрама Терца "Прогулянки з Пушкіним" чи деякими оцінками Писарєва? Я вже не згадую про необхідність елементарно лояльного ставлення до української культури, зокрема й до української топоніміки, в місті Севастополі з боку тих, хто на офіційному рівні, відповідаючи за "дружбу народів", водночас готовий стояти на смерть, щоб ніде у нашому місті не з'явилося жодних ознак тієї культури, з якою вони нібито хочуть когось ознайомити.

Ігор ТУРОВСЬКИЙ,
Севастополь

Від редакції. Днями в редакцію зателефонувала голова севастопольського осередку "Союзу Українок" Богдана Процак і розповіла, що на останньому засіданні АНКТОСу було запропоновано виключити її з організації за "дискредитацію" Асоціації. В. Мілодан вимагав від п. Богдани навіть порушити судову справу проти нашої газети. Вся "дискредитація" голови севастопольських союзянок полягала в тому, що вона скрізь і всюди виступала українською мовою та ще й сміла перед учнями російської школи вшанувати пам'ять чеченських жінок і дітей...

Так АНКТОС прагне очистити себе нарешті від носіїв ненависного їм українського духу і може тепер спокійно ще й перейменувати себе в Асоціацію яничарів. Згідно букви і духу своєї діяльності.

"Дзвін Севастополя"
травень 2003 р.