Лідія СТЕПКО.
НЕ ТОДІ, НЕ ТАК, НЕ З ТОГО БОКУ...

У Севастополі визріває черговий скандал з приводу встановлення пам’ятника російській імператриці Катерині II. Десять українських громадських організацій звернулися листом до Президента України з вимогою втрутитися в ситуацію. Та замість скасування юридичним шляхом небезпечного рішення Севастопольської міськради держадміністрація намагається виховувати підписантів листа. А тим часом скульптор С. Чиж закінчує "ваять" триметрову статую одіозної самодержиці. Пам’ятника Катерині II до останнього часу не було й у самій Росії... Зате у нас вона стоятиме на вулиці Леніна напроти штабу Чорноморського флоту.
У цікавий час живемо, панове. З блискавичною швидкістю змінюється світ, а з ним і наша громадянська свідомість. Нарешті починаємо розуміти, що утримувати за власний кошт (читай податки) треба лише таку владу, яка того варта, й до тих пір, поки вона буде виправдовувати нашу довіру. На жаль, свідомість слуг народу змінюється не так швидко, як того вимагає час. Вони ще й досі не розуміють, що влада - це передусім відповідальність, а не спосіб покращувати власний добробут, й прагнуть дістатися владних посад, інколи не розраховуючи на власні сили та вміння. Уникнути казусних ситуацій за таких умов буває складно.
Судіть самі: севастопольський міський голова Сергій Куницин, призначений на посаду Адміністрацією Президента, аби догодити одразу всім, вдався до риторики на зразок відомого персонажа з мультфільму, що закликав мишей і котів жити дружно. Мовляв, якщо вже зводити пам’ятник Катерині II, то треба й Сагайдачному і депортованим татарам. Агенція УНІАН поквапилася оприлюднити те Соломонове рішення: тут вже виною досягнення людства у галузі засобів комунікації. Від частини української громади міста в свою чергу полетів до можновладних апартаментів лист, підписаний десятьма керівниками громадських організацій. Офіційної відповіді громадськість не отримала, але десятьох підписантів запросили до держадміністрації на виховний урок. Бо чиновник же хотів як краще, а вийшло ...
Розбиратися в ситуації, що склалася, дісталося заступнику Сергія Куницина Дмитру Базіву, котрий запросив цього тижня авторів листа до свого кабінету. Такими заявами, на його думку, можна загубити будь-яку справу або довести її до абсурду, бо "...заява пролунала не тоді й не з того боку. Так вважають і в Адміністрації Президента, - запевнив державний посадовець. А Куницин зовсім не те мав на увазі".

У процесі розмови з’ясувалося, що цитата чиновника, оприлюднена агенцією УНІАН, цілком правдива, просто керівник держадміністрації казав ті слова з певною інтонацією. Мовляв, якщо вслухатися, то можна зрозуміти, що він не є прихильником зведення пам’ятника російській імператриці, а зовсім навпаки. Як на біду, друковані та електронні засоби інформації поки що в тональності сказаного не розуміються, від чого езопова мова автора у друкованому рядку не вимальовувалася жодним чином.
Непросте завдання - повернути народний гнів у конструктивне русло дісталося того дня Дмитру Базіву. І треба віддати належне, він таки з нею впорався, хоч і не одразу. Спочатку, як водиться, присутні почубилися. Сентенції чиновника від влади зачепили за живе Миколу Владзімірського, який очолює громадський комітет "Український Севастополь". Він дорікнув керівництву держадміністрації за суцільне інформаційне сприяння прихильникам увіковічення російської, хоч і титулованої, але хвойди на українських теренах. Бо як же можна першому заступнику міського голови пану Казаріну заявляти на загал, що, як громадянин, він підтримує зведення того пам’ятника. Який він у біса громадянин? Він давно вже політична фігура. Ми не дамо, - запевнив пан Владзімірський, - звести тут цей ганебний пам’ятник. До речі, совєтського указу про знесення царських пам’яток ніхто не скасовував. Я дуже прошу вас передати нашу позицію панам Куницину і Казаріну, нехай вони повиняться публічно й припинять такі розмови. І не треба перекладати ситуацію, що склалася, на громадські організації.
Аргументи п. Владзімірського були вагомі, але тональність надто гучна, як для маленького кабінету п. Базіва. Промовцю одразу легенько вказали на двері. Добре, що українці - люди запальні, але розважливі. Бо та злополучна тональність могла би знову завести громаду на манівці. А так за мить по тому, як пари гніву піднімалися догори, розмова вже набувала конструктиву. Присутні по черзі почали висловлюватися, аргументуючи свої підписи під вищезгаданим зверненням до Президента.
Отаман Севастопольського куреня Українського козацтва Мирослав Мамчак висловлювався, може, не так гучно й емоційно, як попередній промовець, але досить твердо. На зразок відомого класика, що "мовив тихо, тримаючи в руках велику палицю".
- Нехай ніхто не сподівається на одеський варіант. Якщо там пам’ятник російській самодержиці колись раніше таки був, то у Севастополі його не було ніколи. Його не було і в самій Росії. І справа ця має не історичне, а політичне підґрунтя. Проти безглуздого рішення міськради готові виступити тисячі людей, і вони стоятимуть до останнього. Треба ще довідатися, за які заслуги перед державою той скульптор Чиж, що "ваяєт" імператрицю, отримав звання народного художника України.
Бачте, на пам’ятник вони знайшли 70 тисяч, а, скажімо, на підземний перехід на головній площі міста чи на тролейбуси коштів немає. Може, держадміністрація ще піде й на те, щоб охороняти цей пам’ятник силами міліції, що присягалася на вірність Україні? Якщо ви хочете мати ще одну проблему, крім опалення, водопостачання та нестачі транспорту, то ви її матимете, поставивши цей пам’ятник.
(На цих словах пана Мамчака запала тиша. Мені аж закортіло запитати, чи приймають до козацького куреня жінок. Здається, я вже готова замкнути шеренгу. Може, відважиться хтось з козацького роду подарувати власкору шаблю? Зізнаюсь, до цього дня я вже думала, що войовничість наших славетних предків навіть у рудиментах не дісталася сучасним українським чоловікам. Як же приємно інколи помилятися).
Присутній на зібранні голова Севастопольського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів пан Пляшечников запропонував відслідкувати юридичне проходження документації від рішення міськради до встановлення скульптури. Адже існує певне погодження з відділом архітектури і пам’ятників управління культури Севастопольської держадміністрації. Принаймні, така практика існувала у місті завжди.
Всі разом зійшлися на думці, що варто провести "круглий стіл", запросивши на нього істориків, громадських діячів, краєзнавців та бізнесменів. Треба, щоб громадськість усвідомила політичні наслідки встановлення цієї скульптури.
Хоч із журналістів на вищезгадане зібрання напросилася я одна, вже у вечірніх новинах місцевого державного телебачення з’явився відповідний сюжет. Цікавою була підводка до сюжету: "Ее давно уже нету в живых, но дела ее государственные и личные не забыты и в Лету не канули. Речь идет о Екатерине II, своенравной, но великой самодержице. Деятельность императрицы ее современниками оценивалась не иначе как во благо государства Российского... Установка памятника императрицы в южных городах Украины вызвала широкое обсуждение... Предлагаем два взгляда на одну проблему..."
В кадрі знову ж таки з’являється наш, просто герой того дня, Микола Владзімірський зі своїм баченням проблеми (сюжет готувався заздалегідь), а його погляду у сюжеті опонують одразу дві гілки влади "в лицах": голови міськради Валерія Саратова, найревнішого прихильника пам’ятника, та першого заступника голови держадміністрації п. Казаріна, котрий вважає, що "...реализация этого проекта в Севастополе не повлечет за собой последствий, подобных Одессе и Симферополю", третім опонентом виявився наш місцевий Церетелі пан Чиж. Він був найкрасномовнішим, бо вже зліпив триметрову скульптуру й, напевне ж, чекає на грошову винагороду: "...Кому же еще памятники ставить, если не Екатерине?" - напівщиро дивувався майстер. Для підтримки провладної думки репортер ретельно відбирає ще з десяток перехожих городян зі схожою позицією.
Отже, поглядів у сюжеті й справді два, зате співвідношення опитаних різнопоглядних респондентів - 1 до 10.
(М. Владзімірський того дня мав би пишатися: його погляду на проблему, ретельно вичищеному репортером від оцінок моральності Катерини II, опонували обидві гілки влади міста з потужною групою підтримки).
Соромно за сервільність журналіста, автора сюжету. Проте дивуватися нічому. Нову генерацію журналістів для Севастополя готує філія Московського державного університету ім. Ломоносова за російською програмою. За таку виваженість в освітянській політиці регіону треба скласти подяку знову ж таки українському політикуму й владі. І тут вже "круглими столами" не зарадити...
Вся надія на отамана Мамчака і його курінь.
м. Севастополь.

На фото: у центрі - отаман Севастопольського куреня Українського козацтва, капітан першого рангу Мирослав Мамчак і заступник міського голови Дмитро Базів.

"Кримська Свiтлиця" > #46 за 16.11.2007 > Тема "Резонанс"