ГОЛОСУВАЛИ НОГАМИ

20 квітня 2013 відбулись звітно-виборчі збори громадської організації «Конгрес українців Севастополя».

Народний і патріотичний кінозал

Виконавчий продюсер фільму «Українська революція» Тимур Баротов

Під час перегляду фільму «Українська революція».

Перед початком засідання виконавчий продюсер фільму «Українська революція» Тимур Баротов продемонстрував на екрані 25-хвилинну першу серію документального фільму «Українська революція» про події українського визвольного руху 1917–1918 років. Зроблений він був на основі спогадів генерал-хорунжого армії Української Народної Республіки Всеволода Петріва. Фільм цікавий також і тим, що створений на народні кошти. До цієї шляхетної справи долучились севастопольці Василь Бойко, Михайло Грицик, Віктор Задоян, Дмитро Зубров, Анатолій Капінос, Василь Касюк, Андрій Лубенець, Богдан Мороз, Віталій Осадчий, Віталій Рожманов, Віктор Мірчук, Рустам Ходжієв. Окрім того, в титрах зазначено багато інших українців, які надавали фінансову та іншу посильну допомогу в містах, де проводилися зйомки.
Тимур Баротов оголосив про початок збору коштів на зйомки аналогічного фільму про подорож Тараса Шевченка по Аральському морю, а також на перевидання книги «Кобзар», вперше виданої в Україні.
Потім збори привітали о. Макарій (УПЦ КП) та о. Микола Квич (УГКЦ), які провели спільну молитву.

Під час спільної молитви.
Минулого разу, у 2011 році, Богдан Іванович теж розмістили себе вище священників…

Під час спільної молитви.

Під час спільної молитви.

Богдан Мороз звітував про невдачі

Після традиційних бюрократично–організаційних процедур — оголошення президії, рахункової комісії, регламенту (якого ніхто, у тому числі доповідач, не дотримувався), слово взяв керівник конгресу Богдан Мороз. Його монотонна доповідь містила багато різних відомостей, більшість з яких не мала стосунку до діяльності самої організації.
Заява оратора про те, що «за два роки діяльності перейшли до якісно іншого стану» була підтверджена повідомленнями про роботу офісу, забезпечення його м’якими меблями, телефоном і комп’ютером. Та все ж ніяких позитивних результатів діяльності громаді надано не було.
Зате промова була насичена неодноразовими закликами до збору коштів. Начебто для створення сайту конгресу. Додам, що ця «ідея–фікс» турбує Б. Мороза вже років зо п’ять. А, може, й не дуже, бо на веб–сайті мусили б бути представлені якісь позитивні чи негативні результати або продукти діяльності організації — заяви, які підтверджували б позицію українства, листи, звернення, публікації, події, повідомлення про проведені мітинги, акції тощо.
Непропорційно багато часу промовець приділив невдачам, як–от судовій забороні проведення заходу біля пам’ятника Тарасу Шевченку на День Незалежності. Не можна не погодитись із несправедливістю щодо українців, але як пояснити подальшу довготривалу трату дорогоцінного часу і людських ресурсів на судові тяганини? Що домагались конгресівці — моральної компенсації в 10 000 гривень, дозволу на проведення заходу чи просто відміни рішення суду? Викликати до себе жаль і співчуття, влаштувавши плач Ярославни на трибуні є зовсім неправильною стратегією.
А у незадовільній кількості учасників вшанувань біля пам’ятників Тарасу Шевченку і Лесі Українці треба було б звинувачувати за організаційне безсилля в першу чергу себе як лідера організації. І не покладання квітів до пам’ятників має бути основою діяльності громадської організації.
«Є такий народний вислів, що є люди, а є людищі. То, мабуть, ми більше людищі. Бо один чоловік чи одна жіночка сама в собі має 3–4 громадські організації і ще декілька партій на додачу. Прямо по Канту — «річ в собі». «Кожен севастопольський українець — це річ в собі», — додали Богдан Іванович.
Очевидно, що значення слова «людищі» чи, грамотніше, «людиська» емоційно є зневажливо–образливим. Це не є нецензурним словом, але все ж застосовувати його до присутніх і відсутніх українців міста, які не менше найбільшого патріота Богдана Мороза люблять Україну, мову і культуру з трибуни не варто.
Тому твір і ідеї Іммануїла Канта, який стверджував, що людина перш ніж з’ясувати сутність речей повинна встановити межі своїх пізнавальних можливостей, оратор, швидше за все, не засвоїв.
В залі зібрались культурні люди і освистати за таку зневагу чи кинути яйце ніхто не збирався. Тому своє ставлення висловили ногами — хто до, а хто після перерви і таким чином кількість учасників зборів зменшилась наполовину із сотні зареєстрованих до початку.
«Доповідач визнав, що багато з наміченого три роки тому на минулому конгресі втілити в життя не вдалось. Не вдалось об’єднати всі українські громадські організації міста». Це слова із замітки «Три роки не вдавалось. Чи вдасться тепер?» про минуле зібрання конгресу в газеті «Кримська світлиця» від 15 квітня 2011 року. Ці ж слова стосуються і теперішньої доповіді Богдана Мороза. Тоді ж була прийнята резолюція із 29 пунктів (яку так ніхто і не бачив). Зрозуміло, що про виконання взятих зобов’язань ніхто не збирався звітуватись. Значно краще витратити час для доповіді на читання бюрократичної переписки, таким чином гарно імітується діяльність.
У 2008 році участь в засіданні конгресу взяли 327 севастопольців, у 2011 — 150, а у 2013 році — 101 особа. Така різко негативна тенденція могла б примусити задуматись як керівництво організації, так і самих учасників зборів.
Фактично ніякого обговорення доповіді не відбулось, подальші оратори просто висловлювали свої погляди, не дуже пов’язані з діяльністю організації. А проста маніпуляція від Богдана Мороза, яка повторилась вже вдруге, — примусова перерва — призвела до очікуваних результатів — зменшення учасників зборів до півсотні та безальтернативного голосування за старого керівника організації.

Про позитивне

Хотілося б зауважити ще про позитивні моменти зборів севастопольського українства. Цікавим пунктом зібрання виявилась демонстрація фільму «Українська революція». Мистецтво може об’єднати людей, а закадровий голос Богдана Бенюка тим більше.
Цього разу зала засідань виглядала дуже сучасно — комп’ютери на столах (порядок денний тепер читали не з якогось аркуша, а з монітора ноутбука!), мультимедійна апаратура, виставка зібрання книг члена Спілки офіцерів України Анатолія Капіноса, прозора скринька для збору коштів. У фойє цікаві видання пропонувала книголюб Клавдія Трубнікова.

Виставка книг члена Спілки офіцерів України Анатолія Капіноса

Прозора скринька для збору коштів

Чимало позитивних емоцій у присутніх викликало нагородження учениці 6-го класу гімназії №7 Оксани Кучурки за досягнуте ІІ місце у Міжнародному конкурсі з української мови імені Петра Яцика. Вона і її вчителька з української мови та літератури Валентина Терентіївна Рябка отримали букети квітів та почули багато добрих слів і привітань. До того ж голова Союзу українок Севастополя Тамара Мельник вручила Оксані конверт із коштами для поїздки до м. Канева.

Зліва направо: Тамара Гордієнко, Тамара Мельник, Оксана Кучурка та Валентина Рябка

Учасники зборів були розчулені якісним звучанням пісні «Рідна мати моя» у виконанні Квітки Цісик і відповіли нестримними оваціями.
Богдан Мороз привітав члена конгресу Тимура Баротова і вручив йому карту пам’яті на 32 гігабайти для роботи над фільмом.
Члени громадської організації ухвалили резолюцію загальних зборів, яка, зокрема, закликала Кабінет міністрів України, Севастопольську міську раду та Севастопольську міську державну адміністрацію завершити будівництво української школи–колегіуму в Севастополі. На зборах було зачитане звернення політичної партії «Батьківщина» до Президента України Віктора Януковича з проханням про амністію лідера партії Юлії Тимошенко.

Післямова

Добре було б очільнику громадської організації «Конгрес українців Севастополя» Богдану Морозу хоч колись чи нарешті зробити правильні висновки з критичних зауважень, різко зменшити розгул бюрократії часів «комуністічєского союзу молодьожі» в організації, проводити заходи з вищими демократичними стандартами, прислухатись до ініціатив і підтримувати їх. Тоді, можливо, й люди повірять і підтягнуться задля спільної праці на благо України. А поки що нема на то ради...
Очевидно, що сучасний стан і атомізація суспільства, всепожираюча ентропія вимагають надзусиль по реальному єднанню севастопольських українців та створюють нагальну необхідність появи нових лідерів громадських і партійних організацій, які б спрямовували свою роботу на дієві результати. Така надія залишається після моїх розмов про враження від конгресу із кількома представниками української інтелігенції міста.

Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ