Вражений обсягом проведених ремонтних робіт на залізничному вокзалі в Києві. Але не менш вражений був повідомленням на великому екрані, що знаходжусь на Південно-Західній залізниці. Це безглуздя стає очевидним, як тільки поглянете на мапу України – ну, і де той південний захід? Як бачимо, незважаючи на Указ Президента про ліквідацію імперської символіки і на здоровий глузд, пасажирам настирливо щодня нагадують про це і численні серпи з молотами на більшості станцій, і графіки руху, і розпорядження, ба навіть на пакеті з постільної білизни бачимо цей атавізм.

Вже одинадцятий рік торочать нам про те, що змінити це занадто складно і потребує великих коштів. Он скільки реклами гуляє по залізничних вагонах та вокзалах про блок “За єдину Україну”! Можуть, коли хочуть.

А ще у вагонах прочитав цікаве розпорядження, підготоване 9. 01. 2002 р. ведучим економістом-русифікатором Алєксандровим про надання послуг пасажирам – у тому числі настирлива рекомендація газет чужої держави “Совершенно секретно”, “Московский комсомолец”, “Аргументы и факты». А чому не пропагуються українські газети? Чому провідники між собою розмовляють українською, а, звертаючись до пасажирів, – московською мовою? Чому не чути українських пісень по вагонному радіо? Вони ж в природі існують і їх люблять!

Очевидно, що русифікаторам замало і суцільного панування у вагонній трансляції московських пісень за українські гроші. За скромними підрахунками за один рейс російщаться до тисячі пасажирів! Ну не хочу я слухати ліричні побрехеньки Газманова про страждання російських офіцерів, які стоять за “Россию и свободу до конца” – я знаходжусь в українському поїзді і не хочу слухати про конаючу імперію. Навіть, коли той поїзд і належить Південно-Західній залізниці.

Максим РОЗУМІЙКО,
Севастополь