Ігор Стеценко

Севастопольський індикатор

Після євроатлантичних заяв офіційного Києва знову згадали про контрольоване Росією українське місто на півдні країни.
Справді, якось так на рівні звичаєвого права склалося, що на теренах держав – членів НАТО немає жодної військової бази країн, що не входять до цього блоку. І незважаючи на дещо дивні заяви з Печерського пагорбу, що, мовляв, російські війська на землі України ніяким чином не вплинуть на її перспективи щодо НАТО, такого прецеденту не зафіксовано за всю історію цієї структури і навряд чи хтось буде створювати подібний військово-політичний ексклюзив спеціально для України.

Та й самі росіяни не дуже приховують, для чого їм треба тримати свій флот у Севастополі і Криму.
Газета “Російської общини Севастополя”, що фінансується певними колами РФ й друкується у друкарні видавництва Чорноморського флоту Росії “Флаг Родіни”, відверто заявила: “Чорноморський флот – природний обмежувач суверенітету України”. Це роз'яснення всім цим горе-державцям у Києві, які ще цього не зрозуміли.
ЧФ Росії у його нинішньому стані не може серйозно протистояти флоту Туреччини (хоча від початку його головним завданням був напад на Туреччину і захоплення проток Босфор – Дарданелли), не кажучи вже про військово-морські сили НАТО. Сьогодні він має інше завдання.

Це так би мовити “політичний флот”, що має тиснути на Україну, час від часу нагадуючи їй про межі її суверенітету, подеколи створюючи для неї політичні проблеми в Севастополі та Криму.
Російський флот коли таємно, а коли демонстративно підтримує і консолідує усі усі антиукраїнські сепаратистські сили на Кримському півострові. Відомий антидержавник Круглов, що став символом антиукраїнської істeрії в Севастополі, через пункти зв'язку Чорноморського флоту підтримував надійний зв'язок з Москвою, це стосується й колишнього президента Крима Мєшкова. Офіцери ЧФ брали участь в антиукраїнських демонстраціях в місті, а деякі антидержавні збіговиська охороняла морська піхота ЧФ.
Інколи доходить до смішного. Голова “Російської общини Севастополя” Телятнікова скаржилась на шпальтах місцевої газети “СНГ” на командувача ЧФ, який завжди давав їй своє авто для поїздок на антиукраїнські збіговиська у Сімферополь, але одного разу раптом не дав.

ЧФ – це сьогодні потужний центр проросійської пропаганди. На більшості найвищих будинків міста Севастополя майорять російські державні прапори, постійно встановлюються пам'ятники, погруддя, меморіальні дошки на честь російських діячів, будівничих царської та комуністичної імперії.

Міська державна адміністрація (яку у Києві чомусь вважають своєю) перебуває під цілковитим впливом командування ЧФ та мера Москви. Росіяни створюють у Севастополі свою систему освіти: школа, філія МГУ, куди закликають вступати й українську молодь, адже потрібна абсолютно проросійська еліта для України. Філія МГУ розташована у так званих Лазаревських касарнях російського флоту.
ЧФ має свої освітні, пропагандистські, ідеологічні структури.

Державна адміністрація (якої, цікаво, держави?) на чолі з висуванцем Л.Д. Кучми Л. Жуньком запопадливо виконує усі забаганки російських військових, значно суворіше ставлячись до українських моряків, сприяючи їм лише за залишковим принципом: “на тобі, небоже, що росіянам негоже...”

Л.Жунько, як стверджують представники Київського патріархату, особисто сприяє негативному ставленню чиновників міста до цієї української церкви.
За словами священика Київського патріархату отця Паїсія, який був на трибуні під час одного із свят, Л. Жунько виразив подив, що туди пустили духовну особу із Київського патріархіту. На пояснення, що отець Паїсій перебуває там на запрошення українського флоту, пролунала відповідь :” Ми й флот на місце поставимо”. Звичайно, йдеться про ВМС України, бо для флоту Росії у пана Жунька – “зелена вулиця”.

Навіть на тлі його попередників на чолі Севастополя, Єрмакова і Сємьонова, які теж українофілією не відрізнялися, Жунько – рекордсмен щодо служіння інтересам Росії. Останній промовистий факт. За 11 років незалежності, коли місто було забудовано російськими пам'ятниками і символами (деякі перебувають на відстані 50 м. oдин від одного), не було названо на честь України, її історії та культури жодного провулка, не було створено жодної української школи. І от на передодні 10-ї річниці створення ВМС України, їхнє командування і понад 300 офіцерів на офіцерських зборах виступили з клопотанням перед місцевою  владою у зв'язку з цією датою і на виконання указу Президента України про вшанування 380-ї річниці із дня смерті гетьмана Сагайдачного перейменувати площу 50-річчя СРСР на площу гетьмана Сагайдачного.

Реакція керівництва міста звичайнa: відмовити. Бо це Україна і український флот. Якби звернувся з проханням флот російський, або безпосередньо сам ясновельможний Лужков, все було б зроблено негайно та в найкращому вигляді.
А на ВМС України можна плювати, на Україну можна плювати та й на укази її Президента.
Здається, що призначений на посаду першої особи міста Севастополя Леонідом Кучмою Леонід Жунько вже давно “мав на увазі” всі його укази...
За тим, що відбувається у Севастополі уважно стежать у Брюсселі. Там розуміють, що це найважливіший індикатор української зовнішньої політики. А що ж відбувається у Севастополі останнім часом?
А ось що. 11 липня розпочався так званий морський хресний хід південними єпархіями РПЦ та Української православної церкви Московського патріархату. У ньому взяли участь українські і російські бойові кораблі. Учасники хресного ходу молитимуться, аби Господь поставив духовний захист на південних рубежах України і Росії. Захист від кого? Часом не від “агресивного” блоку НАТО?

Немає жодного сумніву, що ця акція, як висловився директор російського Інституту країн СНД Костянтин Затулін, “на підтримку російського Чорноморського флоту”, не залишилась непоміченою у Брюсселі і свої виводи там теж зробили.
Доки російський флот у Севастополі реальний господар міста, доки він розширює свою присутність, втручається у політичне життя півдня України, всі розмови про вступ до НАТО викликатимуть сміх. Не випадково ж Москва на них так спокійно-зневажливо прореагувала.

Севастополь – це індикатор. Як тільки Л.Д. Кучма “ сотоварищі” справді підуть європейським шляхом, це негайно позначиться на становищі іноземних військ у Криму. А вони, ці війська, збираються перебувати на нашій території довічно. Вже зараз Росія починає тиснути на безхребетний офіційний Київ з метою пролонгації, продовження перебування своїх військових в Україні ще на 20,30,50 років.
На теренах Росії, у місті Новоросійськ нічого не робиться для створення бази ВМФ Росії, а це значить, що у Москві знають реальну ціну усім заявам їхніх київських “молодших” братів.

Дивіться на Севастополь, панове, саме ситуація в цьому місті покаже, чи є сенс вірити натівським демаршам київських керівників.