Події останніх днів липня прикували увагу ЗМІ до Севастополя. А там приковували Україну до імперського воза.

І

Вступне слово голови Севастопольської держадміністрації Леоніда Жунька перед встановленням хреста на соборі Святого Володимира у Херсонесі потонуло у вигуках натовпу: "Росія! Путін! Москва!"
Так віддячили вірні Московської церкви і вірні московській політиці українській і київській владі за те, що ті відбудували за кошти українського народу собор, що стоїть на місці, де прийняв хрещення київський князь Володимир Великий, звідки пішло християнство по всій Русі-Україні. Відбудували для Москви. Що б там не говорили про державну власність і про те, за чиї кошти відбудовувався храм.

А відбудова була справді всеукраїнською. Розпочата два з половиною роки тому робота підняла зруйнований храм з 13 до 34 метрів. Встановлено 54 мармурових колони, баня площею 500 кв. метрів покрита позолотою, зайняв своє місце 200-кілограмовий золотий хрест.

Відомо, що це вже не перший храм, відбудований українською владою для московської церкви. Гетьман Мазепа будував храми для українського народу і саме ці діяння, задля блага свого народу гідні поваги. А тепер дуже схоже на якусь контрибуцію за право на незалежність. Годі шукати в світі такі прецеденти. Століттями сформована меншовартість змушує віддавати святині чужинцям. Скільки б не протестували справжні громадяни України. Згадаймо зневажання почуттями багатотисячної громади під час передачі київських храмів в користування УПЦ МП.

Звернення двадцяти севастопольських партій та організацій до української влади, яке було опубліковано за два тижня: "Закликаємо Вас виявити державну мудрість, патріотизм до своєї, а не до сусідньої держави, повагу до українського народу та наших духовних святинь... щоб з гордістю і вдячністю згадували Вас сучасники і нащадки в Україні" - було проігноровано, як і очікувалось. Дива не сталось.

Вже після прибуття в Крим репортаж Севастопольського телебачення розвіяв всі сумніви. Запитання керівника телецентру ЧФ президентові України про те, що той запросив президента РФ взяти участь в освяченні Володимирського собору Кучма перебив: "Он же Владімір!"...

Московська мова, молитва за Алєксія ІІ, за Росію, за її військо, за її владу все ще приваблюють нашу владну еліту. В Херсонесі не чутно було ні слова від президента українською мовою, загальні слова. "Из своего прошлого мы вынесли убеждение в том, что общественный прогресс невозможен без свободы личности, ее достоинства, ее нравственности и высокой духовности". А коли ж скинемо пута і кайдани? "Вера в грядущее, в свой народ и в свою державу должна умножать наши силы, энергию и оптимизм". Після участі в цих ганебних дійствах справді тільки і залишається вірити.

ІІ

Одним із безлічі прикладів угодовської політики державного керівництва й севастопольської влади є помпезне відзначення військового свята чужої держави на нашій території, яке спустошує моральний дух у наших Збойних Силах, принижує гідність наших військовослужбовців і всього українського народу. А розмови про "дружбу славянскіх народов" є своєрідною димовою завісою.

Великою прикрістю є і те, що при цьому використовуються українські кошти, як до речі, і у інших галузях відносин з Росією. Ось свіжий приклад: 29 липня проводились заходи по святкуванню Дня Військово-Морського флоту Росії, а перед цим начальнику фінансово-економічного управління ЧФ РФ генерал-майору Олександру Жукову було вручено пластикову картку, на яку "Приватбанк" перерахував кошти на допомогу у проведенні цього свята. Очевидно, що Росія теж доклала великих фінансових зусиль, бо в Санкт-Петербурзі, наприклад, грошей для параду кораблів не було - всі кошти були спрямовані в Севастополь. Постійна заборгованість ЧФ перед комунальними службами міста часто-густо приводила до серйозного загострення, яке вихлюпувалось на екрани і сторінки ЗМІ. А тепер існує "повне взаємопорозуміння" між органами державної влади і Чорноморським флотом РФ, як сказав голова Севастопольської міськдержадміністрації Л. Жунько під час зустрічі з Віктором Черномирдіним. Після обміну думками В.Черномирдін пообіцяв звернутися до Президента Кучми з приводу "відставання" зарплат українських військовослужбовців від зарплат їхніх російських колег. Може і українцям Севастополя звернутися до російського посла, щоб той поклопотав за них перед Леонідом Даниловичем?

Видовище, яке у плані заходів святкування Дня ВМФ Росії, розробленому ідеологами ЧФ, має назву: "Військовий парад кораблів і водноспортивне свято "Морская мощь во славу России" з участю ВМСУ" своєю помпезністю нагадує часи Древнього Риму перед його занепадом. Обурює сам факт участі у цьому імперському святі наших моряків, що запровадив президент Кучма. Три дні репетицій і сам день святкування ставлять окреме питання екологічного стану Південної бухти, вкритої плямами від мазуту і з відсутністю розвиненої фауни моря, і чекає на своїх дослідників. До речі, де Грінпіс, де наші, зелені?

Але збережені імперські традиції демонстрації м'язів подобаються пенсіонерам совєцької армії і численним гостям, народним депутатам і міністрам, яких в цьому році з обох боків була рекордна кількість. Щороку в програмі одні і ті ж номери, більше того, ті ж, як і при святкуванні Дня ВМФ у Владивостоці. Таким чином колишній імперський простір здається не таким уявним.

Репортажі електронних ЗМІ мали акцент на дружбі слов'янських народів з притаманним цим гаслам шовіністським присмаком. Очевидно, що керуються вони з одного центру.
ТВ-6 дивувався: "Зачєм-то к прієзду високіх гостєй на дорогє к храму вивєсілі плакат, что скоро 10 лєт украінской нєзавісімості".
НТВ, яке і раніше важко було запідозрити в українофільстві, обурювалось, що не закінчили ремонт і висловило впевненість, що участь Путіна поставить крапку в межконфесійних спорах.
УТ-1 теж щось виспівувало про Путіна, у якого "день ангела".
Севастопольське ТБ показало політиканствуючого, але ж і зазомбованого капітана 2 ранга російського ЧФ, який твердив, що: "300 лєт жилі вмєстє і ізмєніть ето нікто нє в сілах".

ІІІ

На мій погляд наявна втрата українською правлячою верхівкою контролю за інтеграційними процесами, які призвели до вислову Президента Кучми у Вітебську про те, що майбутнє України, Росії і Білорусі в співпраці в галузі культури, науки, економіки й політики. Тобто, фактичне повернення до СССР. Інакше, де ж залишається ще співпрацювати?

Антиукраїнська сутність влади вкотре демонструє, якої незграбності, цинічності у діях і безвідповідальності можна досягти, коли зневажаєш землю, на якій живеш, і людей, у чиї вічі щодня дивишся.

Очевидно, що мусимо спрямувати всі зусилля на те, щоб до влади в Україні прийшли національно-демократичні, національно-свідомі гілки влади. Тільки за цієї умови все незаконно передане чужій країні, незаконно приватизоване буде націоналізоване і повернуто українському народові згідно здорового глузду і згідно законів міжнародного права. Існує міжнародна практика і прецеденти.

А народним депутатам досить було б прийняти ще один закон - "Про антиукраїнську діяльність", щоб покінчити з приниженням свого народу, з насаджуванням у його психіку почуття меншовартості.

Максим РОЗУМІЙКО,
Севастополь

28 липня 2001 р.