Міфотворчість – справа, необхідна для будь-якої країни. Деякі міфи живуть сотнями років і багато людей стають добровільними жертвами цих міфів і навіть не задумуються, повторюючи чергову нісенітницю, інші - живуть в якійсь сотні голів. Гарні міфи надихають митців, а дехто вирішує в ім'я цих міфів віддати найважливіше - життя.

Скільки вже їх було – всі й не перелічити: міф про Російську державу як спадкоємницю Києво-Руської спадщини, месіанський  монаха Філофея: «Москва есть третий Рим, а четвертому не быти», Переяславський міф, про "спільну колиску", про "старшого" та "менших" братів, про слов’янську єдність, про жовтневий заколот, який тільки через 10 років став “великою революцією” або нещодавно створений Жиріновським про миття чобіт в індійському океані чи Лужковим про Крим як подарунок п’яного президента. А кому невідомо, що батьківщиною слонів є Росія?

Севастополь вже майже півтори сотні років є колискою міфів для імперії - «город русской славы», «неприступный для врагов». Хоча при доволі скромній ратній славі Севастополя – при всьому патріотизмі не можна не визнати, що героїзм захисників Москви, Сталінграда чи Ленінграда в жодному разі не політизовано. Та й той же Ленінград не здавався нападникам чи окупантам. Але це не применшує доблесті захисників Севастополя та інших міст, радше підкреслює бездарність совєцького командування. Інша справа – міфологія, яку свідомо створююють ідеологи і маніпулятори, бо нiчого почесного не може бути у розв’язаній Росією і ганебно програні Туреччинi, Англiї, Францiї Кримській вiйні 1853 - 56 рр., але і з поразки теж створили міф. Та у всьому світі так чинять – той же Наполеон програв, але і коньяк є, і тістечка.

Міфи ревно оберігаються. Наприклад, про “ісконно рускій Крим”. Існує мовчазна змова російськомовних ЗМІ про невісвітлення, скажімо панування на Чорному морі того ж гетьмана Сагайдачного за 160 років до появи тут росіян, тому і відмовляє севастопольська влада українським морякам у присвоєнні імені гетьмана якійсь площі – адже тоді руйнуються підвалини міфу.

Вигадки, казки, легенди? фантазії… “Кримськотатарська загроза!”, “Турецька небезпека!”, “Українізація!”... Одна особа похилого віку, яка явно постраждала внаслідок впливу останнього міфу, дорвавшись до прямого ефіру на севастопольському радіо волала і скаржилась: “Как я нєнавіжу етаво украінскава язика!” А російську мову вона любить і знає?

У розвиток унікальної в світі ідеї севастопольської влади про торжество православного туризму в нашому місті нещодавно з’явився чималий стенд з текстом “Севастополь - колыбель православия”. Зрозуміло, будь-який учень середньої школи зможе помітити два абсурди у трьох словах. Якщо говорити про колиску релігії, то нею може бути лише Херсонес у зв’язку з міфом (sic!) про хрещення тут Великого Володимира. Але ж хрещення могло відбутися в 988 чи 987 році, а собор, який розділив віру на західну і східну (власне православну), відбувся в 1054 році!

Як казав Григорій Сковорода: “Всякую голову крутить свій дур”. Свобода інформації нині передбачає і свободу дезінформації.

Майорять над українським містом численні трикольорові прапори – був же міф про “розподіл” Чорноморського флоту – і лікарі з тихим відчаєм спостерігають духовні проблеми мешканців, пов’язані з роздвоєнням свідомості.

Максим РОЗУМІЙКО,
Севастополь

"Кримська Світлиця", 2 серпня 2002 р.