Ігор ЛОСЄВ,
кандидат
філософських наук, доцент кафедри культурології Києво Могилянської
Академії
Україна не для українців. Кримський варіант
Гасло "Україна для українців" тривалий
час було постраховиськом для громадян іншоетнічного походження,
але ніколи і ніде не було зреалізовано на практиці. Натомість,
за останні кілька століть на теренах України здійснювалося інше
гасло: "Україна не для українців". Сьогодні його реалізують
у багатьох регіонах української держави, але найбільш виразно
– у Криму...
Як засвідчили події 1991р., кримський ґрунт для
української національної ідеї виявився не таким уже й безплідним.
Ідея стала досить популярною у середовищі не лише етнічних українців,
яких на півострові не більше 30% населення. На референдумі 1 грудня
1991р.за незалежність України проголосувало 54%кримчан і 57% севастопольців.
Здавалося, спираючись на ці результати, можна провадити успішну
роботу для подолання тієї культурно психологічної прірви між Кримом
та Україною, яка наполегливо створювалася як за часів царату,
так і за часів комунізму.
Багатьом і досі важко оцінити рішення українського
керівництва на чолі з Л.Кравчуком щодо створення автономної республіки
у Криму. Її ініціатори виправдовували доцільність такого регіонального
утворення багато національністю півострова і обіцяли, що це буде
автономія для всіх кримчан, незалежно від їхнього походження.
Однак на практиці свої національно культурні
потреби змогла реалізувати в цьому утворенні лише одна етнічна
група – російська.. У Криму панують російські мова, культура,
преса, освіта, бібліотека, радіо і телебачення. Національно культурні
потреби українців, кримських татар не беруть до уваги.
Якби експертна комісія із ООН чи ОБСЄ відвідала
Крим і перевірила, скільки у відсотках припадає на 700000 кримських
українців українських шкіл, газет, книжок у бібліотеках, храмів
українських церков, теле- та радіопередач, то висновок був би
один: національно культурна, мовна та релігійна дискримінація
українців. Такі ж висновки було б зроблено й щодо задоволення
національно культурних потреб кримських татар. Автономна республіка
Крим стала для українців та кримських татар чужим утворенням.
Тому можна не дивуватися чому тримається постійна висока національна
напруга в Криму.
Російська Федерація постійно і наполегливо лобіює
інтереси росіян у Криму та Севастополі: чергова російська школа
в Севастополі, яка підпорядкована Міністерству оборони Росії і
є вітриною сусідньої держави (при тому, що майже всі решта шкіл
у Севастополі також російські); веде набір студентів філія Московського
університету; викладання в усіх севастопольських вищих навчальних
закладах ведеться російською мовою. Продовжують функціонувати
2 російські театри, російськомовні радіостанції.
А що ж мають натомість 100000 севастопольських
українців за 10 років незалежності з ласки офіційного Києва?
2 школи, в яких є 70% російських класів. Майже
10 років українська громада Севастополя намагається залучити український
уряд,аби збудувати у місті першу українську гімназію. Реакції
на таку відозву і досі катма. 10 років українці Севастополя просять
відкрити у місті філіал Києво Могилянської академії. З боку офіційного
Києва – саботаж...
У Криму близько півтори сотні російськомовних газет і лише 2 україномовні
газети: 1 раз на тиждень виходить друком "Кримська світлиця"
й 1 раз на три місяці – ""Дзвін Севастополя".
Державні установи в Криму 10 ту ст. Конституції
України щодо вживання української мови не виконують цинічно і
май же демонстративно. А тих, хто вимагає її виконання, піддають
майже публічному ігноруванню. Приміром, в Криму у вас можуть не
прийняти телеграму на пошті, якщо її написано українською мовою.
Українців Севастополя та Криму майже позбавлено
можливості волевиявлення релігійного віросповідання. УГКЦ не виділяють
землю для будівництва храмів, громади УПЦ КП не реєструють всупереч
Конституції, що забороняє дискримінацію за релігійною ознакою.
До участі в державних заходах у Криму запрошують лише представників
Московського патріархату.
Водночас Москва надзвичайно активно діє у Криму
в національно культурній сфері:організація конкурсів учнівських
творів про Росію, російську мову та культуру, наукових конференцій,
фестивалів, концертів, театральних гастролей. А Київ у відповідь
мовчить. Подеколи складається враження,що офіційний Київ волів
би перекласти свою національно культурну відповідальність на західну
діаспору, американських і канадських українців, які просто не
в змозі конкурувати з усією навалою російських культурно агітаційно
пропагандистських структур у Криму. Поміж кримчан різних національностей
є значний інтерес до України,її iсторії,культури, мистецтва. Але
офіційний Київ та ку зацікавленість воліє радше ігнорувати, аніж
задовольняти.
Усе це викликає розчарування кримських українців,
які почуваються найбільш занедбаною і покинутою напризволяще українською
діаспорою у власній державі. Національна ідея українського державотворення
спрацює і в Криму, і на Донбасі, але тільки після того, як вона
спрацює у верховних кабінетах офіційного Києва.
Київ-Севастополь-Київ
УКРАЇНСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ВІСНИК 15
№22, 5 вересня 2001 р.