У війнах ХХ століття, коли країни-супротивники були розмежовані морськими просторами та водними перешкодами, військово-морським силам належала вирішальна роль в досягненні перемоги. Наявність ударних та захисних якостей корабельного складу дозволила розповсюджувати воєнну загрозу на  будь-якому рівні.

За умов мирного часу та напередодні виникнення війн флот використовувався для демонстрації воєнної потужності, а з початком війни - для завоювання переваги в окремому найбільш важливому оперативно-стратегічному районі з подальшою ескалацією агресії на сухопутну частину території чи захвату окремих ділянок узбережжя і островів.

Флоту і на сьогодні належить вирішальна роль в обороні території держави від збройного нападу агресора з моря. Та на жаль протягом  десяти років незалежності в Україні не створено жодного національного зразку зброї. І це на той час, коли такі  потенційні можливості є. Вони тільки зменшуються. Когось сильно хвилює здатність України до захисту свого суверенітету...

На сьогодні наша незалежна держава позбавлена економічного і воєнного потенціалу. Для його відновлення знадобиться не менше 8-10 років наполегливої праці всього українського народу. І це при умові, якщо дозволять працювати. В Україні у свій час була зосереджена основна частина наукових закладів, що розробляли математичне забезпечення новітніх систем озброєння та систем спостереження. Тут, на промислових підприємствах, виготовлялися радіоелектронні системи та системи керування на рівні світових виробництв. Це тут, в Україні, збудовано 40% корабельного складу ВМФ колишнього СРСР та найбільший його корабель - справжні авіаносець з горизонтальним злітом літаків.

На сьогодні мало кому з науковців вдалося зберегти себе та не стати біля торгівельного лотка. Тільки найбільш віддані продовжують сподіватись на кращі часи, не покидають лабораторії і кафедри, працюючи безплатно, або майже безплатно.

І в цей час Урядом та Президентом України приймаються помилкові рішення про добудову  вже морально і фізично застарілого на стапелях ракетного крейсера проекту 1164. За поданими матеріалами Міністр Оборони України доводить, що цей корабель один спроможний замінити ледь не весь флот України у можливому потенційному протистоянні з флотами сусідніх держав. Такого історія, зокрема воєнно-морська, ще не знала. Щоправда, по затратах на добудову та утримання його у складі ВМС України його вартість дійсно на-сьогодні адекватна утриманню всього наявного корабельного складу ВМС України. В простоті звучання  примітивних доказів важливості добудови крейсера ховається  "провокація віку" для безпеки України. В чім вона полягає?

По-перше. Крейсер закладено у 1984 році. З цього ж року почалося фізичне старіння його корпусу та озброєння. Життєвий цикл кораблів такого класу сягав від 15 до 20 років. І це при умові всебічного його матеріального забезпечення, що включає планово-технологічні роботи, докування, заміну агрегатів та  ремонти. Проблеми, що виникли на-сьогодні,  не дозволяють ввести до ладу ані один з однотипних кораблів, що знаходяться на Північному, Чорноморському та Тихоокеанському флотах Росії. Добудувавши наш крейсер, ми матимемо залишковий ресурс служби корпусу корабля та озброєння 4-5 років. Такому малому залишковому ресурсу сприятиме відсутність в Україні необхідної системи технічного забезпечення та можливостей щодо агрегатної заміни механізмів і пристроїв, що вийдуть з ладу.А виробляються вони лише в Росії...

По-друге. Моральне старіння озброєння та техніки, що встановлені на цьому крейсері, розпочалось також раніше, ніж завершиться будівництво цього корабля. Після проектування в озброєнні крейсера не відбулося будь-яких особливих змін. Основне озброєння - ударний ракетний комплекс "Базальт" - розроблявся в кінці 1960 - на початку 1970-х років і не має резервів для  модернізації, тим більше, що в Україні виготовлення таких систем озброєння відсутнє. За термін часу, що пройшов, за кордоном вже давно вивчили основні характеристики цієї зброї та створили надійні засоби протидії їй. З цих та інших причин виготовлення цього ракетного озброєння в Росії припинено... Заміна несправних елементів для введення до ладу ракетного комплексу, а також закупівля крилатих ракет(якщо Росія і погодиться колись - до цього часу не погоджується, проте наші ракети "Базальт", з наших складів ще в 1992 році вивезла до себе в Росію!) будуть занадто дорогими та невчасними. Більше того, в будь-який час Росія може припинити продаж нам ракет (якщо ще колись і погодиться повернути вкрадені у України та вивезені до Росії наші ракети "Базальт"), або будь-якого обладнання, що в Україні не виробляється. А що тоді робити з цим багатомільярдним по вартості "крокодилом"?

Які ж переваги має крейсер перед кораблями нашого та іноземного флотів?

Так, свого часу 16-ракетний залп крейсера міг привести до перемоги в морському бою проти цілого загону бойових кораблів. Збудовані для океанських дій, кораблі такого класу мали завдання спільно з морською авіацією та підводними човнами вести боротьбу з авіаносними з`єднаннями противника у відкритому морі та на його комунікаціях. Але не вистачило сили у цілого СРСР створити такий потужний флот для захисту такого крейсера, а разом з ним і своїх інтересів на далеких рубежах Світового океану. А що дасть наявність у складі нашого флоту такого одного корабля практично без будь-якого захисту його самого?

По-перше, крейсер ніколи не замінить 2-3 з`єднання надводних кораблів. По витратах - так. А от бойові можливості крейсера щодо ураження надводних сил  на-сьогодні значно менші, ніж 20 років тому. Удосконалена система та засоби протидії флотів іноземних держав звели нанівець можливості ефективного застосування проти них ракет "Базальт". Окрім того, в Україні відсутня система заобрійного морського спостереження, яка б дозволила  повністю реалізувати бойові можливості щодо ураження морських цілей на дальностях більш, ніж дозволяють власні засоби спостереження. А це  тільки всього кілька десятків кілометрів, в той час як ВМС провідних морських держав мають змогу спостерігати обстановку на всю глибину своєї операційної зони та застосовувати крилаті ракети на дальностях більше 1000 км. Щоправда, свого часу, доки не  вмішались наші "фахівці" з Озброєння МО України, ми мали змогу отримати такі системи спостереження, тим більш, що проектувались та виготовлялись вони в нашій столиці. За досвідом створення заобрійної системи морського спостереження в США створена аналогічна система "Аутло-шарк". Існуючі ж в Україні РЛС в Севастополі та Мукачево хоча і фінансуються Україною, хоча і служать на них українські військовики, та всю інформацію передають виключно(!!!) до Росії!!! Такого безглуздя не існує більше в жодній країні світу! І причина цього - неукраїнська влада в Україні!

Ефективність застосування озброєння крейсера на практиці не підтвердилась. На стрільбах, що їх було проведено на Чорноморському та Північному флотах крейсерами "Слава" та "Устинов", жодного разу не спрацювала  в повному обсязі система телекерування вибором цілі для ураження. І це в умовах, коли радіоелектронна протидія була відсутня. Інші, резервні способи управління, не передбачають повну реалізацію  можливостей, з яких робилась реклама.

Особливої уваги заслуговує той негативний факт, що підготовка крейсера  до повторного удару повним залпом триватиме більш як два-три тижня. Радянські конструктори так і не спромоглися створити необхідне вантажопідйомне устаткування для швидкого завантаження ракет. За той період, коли буде завантажуватись крейсер, може зникнути потреба  у його використанні, або ж він буде знищений в базі, або ж базу на той час буде знищено і завантажувати його можна буде або на Північному, або на Тихоокеанському російських флотах. А це вже взагалі нереально...

Комплекси протиповітряного захисту ракетного крейсеру також повністю  проектувалися та виготовлялися в Росії. За своїми експлуатаційними показниками його боєготовий стан на однотипних кораблях завжди оцінювався як "незадовільний", що вимагало постійного фінансування виклику та утримання цілих бригад від підприємств-виробників, а також закупівлю агрегатів та елементів обладнання, що регулярно виходили з ладу. Корабельна система ППО "С-300" ніколи на підтверджувала показників бойової ефективності свого берегового (наземного) "собрата", а рівень підготовки морських спеціалістів  для цього ЗРК  не забезпечував підтримку його бойової готовності. Це на папері все виглядає точно. А насправді ракети-мішені пролітають мимо неушкодженими.

У справжні опудала перетворилася артилерія корабля.  Проста несправність 100-мм чи автоматичної 130-мм  гармати на кораблях ВМС не може бути усунена силами особового складу, тим більше в морі. Навіть спеціалісти ремонтних заводів флоту не освоїли ремонт таких гармат. Це під силу виробникам, яких необхідно за валюту  викликати з Сибіру. А такі несправності кожен день, ледь варто взяти в руки мікрофон командиру батареї та дати першу команду. Школи, де б готували артилеристів для стрільби та обслуги гармат крейсера, у наших ВМС теж немає.

А як же бомби і торпеди? Тут трошки легше. Торпеди є. Щоправда, готувати нікому. Прилади управління торпедною стрільбою значно простіше ракетної зброї. Є і база для підготовки спеціалістів. Але навіщо мати ракетний крейсер, щоб торпедами з нього стріляти? Для цього торпедні катери існують і ефективність їх буде значно більшою. А от захистити  крейсер від торпед ворога практично нічим. Комплекс протиторпедного захисту крейсера фактично не дав позитивних результатів та не виправдав надій, що на нього покладалися. В той час, коли наука щодо пошуку шляхів протиторпедного захисту в Росії на місці не стояла, ця система на нашому крейсері залишилась на старому рівні. Для її удосконалення потрібні також шалені кошти. І елементарна торпеда з будь-якого катера чи підводного човна, від яких захистити це "чудо" теж нічим, пошле його і сотні українських хлопців на дно Чорного моря...Це підтвердили військово - морські навчання ще в 1985 році, коли аналогічний крейсер "Слава" (нині "Москва"), який охоронявся на цих навчаннях практично всим тодішнім Чорноморським флотом, бо  був визначений як головна ціль для сил іншої сторони, через декілька годин після виходу з Севастополя і лише ввійшовши в "район бойових дій", був настільки успішно атакований застарілою практичною торпедою з підводного човна, що та влучила крейсеру по гвинтах і вивела його практично з ладу. А якби то була бойова торпеда? І виявили цю торпеду лише сигнальщики крейсера по "ракетках", які позначають шлях практичної торпеди... Я ж тоді керував торпедними стрільбами підводних човнів на цих навчаннях, безпосередньо знаходився на борту крейсера "Слава" і спостерігав цю безпорадність парадного крейсера.

Специфічним для озброєння крейсера є відсутність автоматизованої системи управління бойовими діями як цього корабля, так і групою. Наявність старої елементної бази радіоелектронного обладнання та систем управління не залишають надій на перспективу щодо автоматизованого зв`язку з частинами ППО і авіації. Всіх цих та інших недоліків немає в новітніх ракетних крейсерів ВМС США типу "Тикондерого".

На цих простих прикладах можливо стане зрозумілим те, що моральне старіння озброєння та техніки крейсера, їх фізичний стан вже не дадуть  такої ефективності, яка в сучасних умовах та на перспективу приведе до поліпшення співвідношення бойових потужностей ВМС України у порівнянні з іншими флотами причорноморських держав.

Оцінка придатності ракетного крейсеру пр.1164 до ведення бойових дій у відкритому морі чи в океані проводилася понад 20 років тому. За цей період арсенал засобів повітряного нападу флотів іноземних держав значно змінився та не дозволяє завдавати удари без входження їх носїїв в зону протидії зенітними вогневими засобами. Це по кількох літаках, а не протикорабельних ракетах одночасно може вести стрільбу корабельна система "С-300". Зона ураження низькополітних повітряних цілей для цього комплексу  існує тільки теоретично. На практиці жодного разу ні на одному флоті не проводилася стрільба зенітними ракетними комплексами по аналогах протикорабельних ракет "Гарпун" та "Екзосет", якими оснащені майже всі кораблі флотів морських держав. Застосування таких ракет  з авіаційних та морських носіїв одночасно з радіоелектронним подавленням засобів спостереження вже давно  розглядаються як основна загроза для надводних кораблів і привело до суттєвої зміни тактики застосування корабельних сил. Щодо умов застосування "нашого" ракетного крейсера, то даний факт унеможливить його застосування за межами причалу місця базування, де він стане легкою поживою інших і не менш досконалих засобів високоточного ураження чи авіації противника. Знищення одного крейсера, який за доказами міністра оборони України замінює 2-3 з`єднання надводних кораблів ми в одночас лишаємося усього цього. Чи є тут здоровий глузд? Ця ситуація нагадує гру у шахи, коли до мату залишився один хід. І такий шанс противнику дає сам Президент. Бо ж уявімо ситуацію, коли противник, якщо і з`явиться такий на горизонті, теж "узріє" один корабель, знищенням якого вирішиться хід і результат бою. Повірте, він це зробить.

А тепер вартість. Щорічно на утримання недобудованого корпусу крейсера Міністерство оборони України оплачує "Заводу ім. 61 комунара" суму понад 20 млн. доларів США. Фактично, цільове призначення мають тільки ті кошти, що спрямовані на утримання  сторожа біля трапу корабля. Чисельні грабіжники мають реальні плани пограбування дорогоцінних та кольорових металів, що містяться в обладнанні та системах. Дещо вдається... Для добудови корабля, тобто закупівлі в Росії поки що відсутніх деяких елементів зброї, запасних деталей, та того, що вже викрадено злодіями або так і  не будучи використана за призначенням вийшла з ладу за майже 20 років неналежного "зберінання", необхідна сума  більш, як 15 млн. доларів США.

Для створення необхідних запасів озброєння і системи його технічного обслуговування, ми повинні виплатити Росії понад 500 млн. доларів США.

З моменту прийняття рішення щодо добудови крейсера знову сформовано екіпаж. Це більше 350 моряків, з яких понад 100 є офіцери, мічмани чи військовослужбовці за контрактом. Всіх цих людей  необхідно прогодувати, одягнути  та виділити житло. Дефіцит квартир в Севастополі для моряків ВМС України не дозволить підняти престиж служби на цьому крейсері. Екіпаж щодня створюватиме собі перешкоди і щодня буде їх долати. На справжню службу, ріст бойової майстерності та регламенти озброєння часу не буде. Це - суворі реалії флотської служби. Взагалі, флот ніколи не знав такого стану, як постійна бойова готовність. Скрізь були натаскування та показуха. Тільки у відриві від берега, коли досить було часу на бойові навчання в екстремальних умовах можна було очікувати реальні результати бойової майстерності. І це теж мало обмеження. Конструктивне. Тобто, від того, як конструктор системи чи комплексу передбачив стійкість техніки до неправильних дій особового складу, залежало успішне виконання  поставлених завдань та життя екіпажу. Це схоже на менталітет українського народу, коли Уряд вживає всі заходи, щоб його умертвити чи поставити на коліна, а він все рівно живе і пишається державою. За таких умов непідготовлений екіпаж крейсера (бо ніде вчити - єдину на весь Радянський Союз базу підготовки  в Миколаєві москалі в основному знищили, а вже "наші", українські "герої" донищили і продали за ненадобністю!) буде визначати  його бойову готовність. Цей корабель буде тільки учбовим, епіцентром небезпеки і турбот держави.

За попередніми розрахунками, щорічні витрати на утримання крейсера дорівнюють утриманню 9-10 бойових протичовнових кораблів типу "Луцьк", або 3-4 таких бойових кораблів, як флагман українського флоту "Гетьман Сагайдачний". Тобто, утримання бригади катерів з майже аналогічним озброєнням має менші вартісні показники, ніж це потрібно для утримання крейсеру.

Таким чином, прийняте Урядом рішення щодо крейсера не дасть змоги Україні приступити до розробок перспективної морської зброї та забезпечити обороноздатність України з моря. Воно дасть змогу підняти російського виробника і продати нам озброєння із смітника за великі кошти. За вартість добудови і утримання ракетного крейсера в складі ВМС України (а це - понад 650-700 млн. доларів США на протязі 5-6 років) потужностями нашого наукового та виробничого потенціалу ми можемо створити національні зразки зброї, кораблі та системи управління по замкнутому циклу виробництва на конкурентоздатному рівні. А це перш за все:

- ракетний комплекс універсального базування для ураження наземних і морських цілей із засобами заобрійного спостереження і цілевказування;

- створення та виготовлення малотонажних багатоцільових кораблів, в тім числі і на динамічних принципах підтримки;

- постійно-діючу систему висвітлення морської обстановки та захисту територіальних вод.

Це майже повний перелік мінімальних потреб для ВМС без урахування авіаційного компоненту.

Україна - найбільша на Чорному морі морська держава, і одним з основних факторів, який характеризує економічну і військову могутність нашої держави, є наявність сучасних Військово-Морських Сил, які виражають реальну спроможність захистити  її суверенітет та територіальну цілісність.

Військово-Морські Сили є не тільки одним із засобів захисту суверенітету нашої держави, але й одним з факторів стримування можливої агресії. Вони є важливим інструментом  політики мирного часу та відіграють важливу роль в підтримці стабільності в Чорноморському регіоні.

Флоти морських держав, будучи основним інструментом міжнародної морської політики, акумулюють в собі передові технології та новітні досягнення науки і техніки. Разом з бойовими можливостями інших видів Збройних сил, ВМС України  повинні складати основу обороноздатності України з морського напрямку, вони є невід`ємною частиною держави та атрибутом її політичної, економічної та військової діяльності.

В силу певних суб`єктивних причин за весь період існування нашої незалежної держави створенню та підвищенню бойового потенціалу наших Військово-Морських Сил не приділяється належної уваги.За останні сім(!!!) років до складу ВМС до надійшло жодного новозбудованого бойового корабля! І це при тому, що з нашого Чорноморського флоту Росія віддала нам найстаріші бойові кораблі, термін служби більшості з котрих вже закінчився. На їх утримання та ремонти витрачаються в основному мізерні кошти шефів зі всієї України та надлюдські зусилля екіпажів цих "бойових кораблів". Основною причиною такого стану стало те, що це "будівництво" доручено Міністерству оборони, а не набуло державного рівня.

Настав час вже запитати Верховного Головнокомандувача, що він особисто зробив для будівництва ВМС та оборони України?
 

Євген ЛУПАКОВ,
Член Президії Головного Проводу Конґресу Українських Націоналістів,
Голова Київської організації Спілки офіцерів України
капітан 1 рангу

(Нація і Держава №11 2001 р.)
 

До розділу "Вільна Трибуна"