Взятий у заголовок вислів "москалізація" появився в засобах масової інформації України влітку 2000 року після злочинного вбивства у Львові російськомовними шовіністами українського композитора і співака Ігора Білозора. Десятиліттями вживався вислів "русифікація", який у словнику чужомовних слів пояснюється так: "Русифікація - примусове запровадження російської культури, мови та звичаїв - політика царату і большевиків у підлеглих неросійських національних країнах". Із часу проголошення незалежности України, щоб не дуже дратувати "старшого брата", почали вживати трохи пом'якшений варіянт цього слова "зросійщення". А тепер потрібно ще більш переконливо розкривати русифікаційні процеси, які постійно підривають основи існування української нації й держави, і тому почали вживати вислів "москалізація". З яких причин появився цей вислів у засобах масової інформації України? А причиною стала сама московська влада, бо кожна спроба України захистити українську мову у своїй державі викликає шалений спротив Росії. Тільки-но Конституційний Суд України визнав невідповідність Конституції України Закону України "Про ратифікацію Европейської хартії реґіональних мов або мов меншин, 1992 р.", як МЗС Росії в січні цього року направило ноту протесту щодо "витіснення російської мови із повсякденного вжитку в Україні". Після трагічної травневої події у Львові, коли за українську пісню був убитий І. Білозір, Львівська влада почала приймати відповідні заходи на захист української мови. Це знову не сподобалось північному сусідові. 17 липня посол Росії в Україні Абоїмов зробив заяву про "утиски " російської мови в Україні, а 19 липня 2000 року Держдума Росії прийняла заяву, в якій висувала звинувачення у "порушенні прав російської національної меншини, дискримінації та ущемленні російської мови в Україні". Вважаючи ці заяви мовною аґресією проти України, Верховна Рада розцінила як втручання у внутрішні справи нашої держави, бо права росіян в Україні ніяк не ущемлені. Про це красномовно свідчать такі факти.

 За данними перепису 1989 року в Україні із 51 млн. населення, українців було 37 млн., а росіян проживало тоді 11 млн., що становить близько 22 відсотки від загальної кількости населення. На ці 22 відсотки росіян, що проживають в Україні, є 2,399 державних російськомовних шкіл, в яких навчається третина українських учнів, а саме: 2 мільйони 106 тисяч дітей. Додаймо сюди 17,600 російськомовних дошкільних закладів. Отже держава за власні кошти русифікує третину учнівської молоді. Ці діти виховуються у відриві від українських духовних цінностей і стають космополітами чи інтернаціоналістами совдепівського типу.
 
Ще один промовистий факт: 35 відсотків студентів здобуває вищу освіту в українських вузах російською мовою. Хіба вони, майбутня інтеліґенція, зможуть бути повноцінними носіями української культури, мови, духовних цінностей? Російська мова функціонує і у сфері культури. В Україні працює понад 30 російських театрів, а ще 36 - українсько-російських. 55 відсотків бібліотечного фонду України складають книжки російською мовою, понад 50 відсотків газет теж російськомовні. Крім цього з Росії розповсюджується в Україні 2,600 газет і журналів. На одну книгу, видану українською мовою, припадає 56 книг російською.
 
В Україні до 50 відсотків російськомовних програм зберігається у теле- і радіомовленні. Всі ці російськомовні засоби масової інформації у своїй ненависті до "хахлов", які не захотіли і далі тягти московську імперську колісницю, вдаються до найогидніших прийомів: дезинформації, перекручування фактів, прямої брехні.

З цих прикладів видно, що росіяни в Україні повністю забезпечені своїми правами в освітній і культурній сферах. То хто ж тепер може повірити російським шовіністам про якусь насильницьку "українізацію" російської меншини в Україні? А яке становище українців в освітньо-культурній сфері Росії? Адже там проживає понад 5 млн. українців за переписом 1989 року. Ця цифра, звичайно, є занижена, бо багато українців не вказувало своєї національности. У договорі між Україною і Росією містяться такі зобов'язання: "… створювати рівні можливості і умови для вивчення української мови в Росії та російської мови в Україні і  надання з цією метою рівноцінної державної підтримки". Україна ці умови виконує з надзвичайно високою ретельністю, а Росія їх зовсім не виконує. Українці в Росії не мають жодної державної української газети, журналу, бібліотеки чи професійного театру. Лише є кілька українських недільних шкіл, а окремі українські кляси є тільки в трьох державних школах (Сургут, Сиктивкар, Мурманськ). Ось так виглядає ця "рівноцінна державна підтримка", що записана в договорі між Україною та Росією.

 Правителі Росії царської і комуністичної колонізували поневолені народи під девізою "хочеш знищити націю - знищ її мову". Нищення українства Москвою увійшло в ранґ державної політики ще за часів Петра I, Катерини II, а далі продовжувалось Валуєвськими циркулярами, Емськими указами, які забороняли викладання української мови в школах, друкування українських книг, навіть не можна було театральні вистави ставити українською мовою та співати українських пісень. Активну ролю в русифікаторській політиці здійснювала й Російська православна церква, священний синод якої велів у 1769 р. вилучити у населення українські букварі та українські церковні книги. Тотальна москалізація України набрала шалених обертів за кривавого московсько-большевицького режиму, який продовжував нищення українського народу. Передовсім вороги знищили носіїв мови - інтеліґенцію під приводом боротьби з так званим українським буржуазним націоналізмом у 30-х роках. Одночасно знищили голодом і сибірами життєдайне джерело української нації - українських хліборобів, які віками зберігали на селі рідну мову, культуру, звичаї, традиції та християнську віру і мораль. Як не стало української інтеліґенції та вільного селянства легше тоді було завойовникам здійснювати русифікаторську політику над рештою українського народу. Продовжувалась політика геноциду української нації в час війни і після неї, коли репресивна каґебістська машина всі сили кинула на боротьбу проти учасників національно-визвольної революції ОУН-УПА, а пізніше на придушення дисидентського руху в Україні.

 І тепер московсько-імперські шовіністи ніяк не можуть примиритися з фактом існування Української Незалежної Держави. Вони стараються за всяку ціну зберегти свій вплив в Україні, щоб у слушний час знову повернути її в російське колоніяльне ярмо. Ось лише декілька прикладів сучасної москалізації України. В день конституції України у м. Донецькому біля пам'ятника большевика Артема відбулося антиукраїнське зборище під гаслом "Геть українців і українську мову з Донбасу". У святкові серпневі Дні Незалежности України в місті проводили Дні культури Москви з врученням нагород місцевим перевертням від Держдуми Росії за "способствованіє развітію руского язика в області". Звичайно, що є за що їх нагороджувати. Адже в школах Донецького лише 5 відсотків учнів навчаються державною мовою. А в середніх спеціяльних і вищих навчальних закладах викладання проходить виключно мовою сусідньої держави. Керівники области не дозволили відкрити тут філію Kиєво-Могилянської Академії, а філію Московського університету відкрили, що стане ще однією перешкодою для відродження української культури, освіти, науки. Понад 50 телерадіокомпаній працює тут виключно російською мовою. В засобах масової інформації формується у населення поняття, що Донбас, нібито, колонізується Києвом і вживають такі вислови, як "народ Донбасу", чи "громадянин Донбасу", а не України. Щось подібне твориться і в Луганському, в Криму, Херсоні… Міністерство освіти Криму видало шкільні підручники, в яких підводиться дітей до розуміння того, що найкраще життя було за СССР. Головними героями цих підручників і надалі є піонери, комсомольці, Герої Соцпраці, Герої Совєтського Союзу. У них навіть не згадується про незалежність України, про її державні символи і про те, що Крим є складовою частиною України. У Херсоні відкрили українську гімназію, в якій навчаються переважно діти колишньої партійної та державної еліти або теперішніх людей влади і бізнесу. Але цю гімназію українською не назвеш, бо українська мова не звучить тут як мова спілкування ні серед учнів, ні серед учителів. Сюди навіть дітей із Західної України не пустили, які на Різдвяні свята хотіли показати вертеп, бо "… нє нужно нам здєсь разводіть націоналізм". Це й не дивно, адже шефство над цією українською гімназією в Херсоні взяла міська організація компартії України. В журналі "Комуніст" ветеран війни з Тернополя Ф. Абраменко видрукував вірш "Москалі", в якому є такі рядки: "счастлівой будет Украіна, пока с нєй рядом москалі". І далі він пише, що 30 років "строіл Тєрнополь і багатство города утроіл". Цікаво: де були українці, коли москалі Тернопіль "строілі"? На Місяці?

 Активна москалізація державного і громадського життя в Україні щедро фінансується Росією під вивіскою різних конференцій, круглих столів тощо. Друковане російське слово, як і етерне, майже повністю заглушило українське. Естрадні зірки з Росії, часто сумнівної величини, заполонили сцени наших міст. Усе це не стихійний процес, а здійснення продуманої політики культурної експансії і мовної аґресії, внаслідок якої Україна має великі втрати не тільки метеріяльні, духовні, але й людські: вбивства пісняра В. Івасюка, банкіра В. Гетьмана, журналіста В. Бойка, артиста П. Громовенка, політика В. Чорновола, композитора І. Білозора, журналіста Ґ. Ґонґадзе… Хто ж наступний? Коли ж позбудемося московського духовного рабства? Для Росії справді страшно, якщо Україна стане українською. Спробуй тоді говорити, що ми один народ, одна мова, одна культура, у нас одна історія і Україна - тільки окраїна Росії. Тож можна передбачити, що Росія і далі розігруватиме мовну карту та знаходитиме для цього все нові й нові приводи. Тому відповідним державним структурам пора, нарешті, вжити заходів для захисту інформаційного простору і кордонів України від іноземної інтервенції та забезпечити конституційний захист української мови і громадян своєї держави. Дуже дивує ставлення керівництва нашої держави до захисту рідної мови на фоні французьких чи польських керівників, які захищають свої мови, незважаючи на те, що там їм немає ніякої загрози. Прикро, але саме українська влада не зацікавлена в консолідації суспільства навколо його найсокровеннішого скарбу - рідної мови.

 Як парость виноградної лози,
 Плекайте мову.
 Пильно й ненастанно
 Політь бур'ян.
 Чистіша від сльози
 Вона хай буде…

 М. Рильський

"Гомін України", 29 січня 2001 року