ОЙ, ЧИЙ ТО ФЛОТ СТОЇТЬ?..

При розподілі ЧФ Україна втратила прибуток у понад 2 млрд. доларів Річно. А тепер програє й геополітично, допускаючи в свої територіальні води чужих розвідників та носіїв ядерної зброї.

Стаття "Ой, чий то флот стоїть?..", яку ми пропонуємо увазі наших читачів, була опублікована в журналі "ПіК" ще влітку минулого року, але й досі не втратила своєї актуальності. Про це свідчить, зокрема, звернення громадського комітету "Український Севастополь", яке редакція нещодавно отримала електронною поштою. Запрошуємо й читачів "Кримської світлиці" висловитися з приводу проблем, означених поданими нижче публікаціями.
Чи, може, марна тривога?

НАРОДЖЕНІ "РЕВОЛЮЦІЄЮ"

Отже, ще 24 серпня 1991 року, у розпал революційних подій останніх днів СРСР, Верховна Рада України ухвалила постанову про військові формування у нашій державі. Відповідно до однієї зі статей цього документа усі військові підрозділи на території України (а отже, і ЧФ) ставали власністю нашої держави. 10 грудня того-таки 1991-го парламент ратифікував угоду про створення СНД, згідно з якою єдиними військовими формуваннями неукраїнського підпорядкування на нашій території визначалися стратегічні Збройні сили колишнього СРСР (флот до них не належав і не належить). Таким чином, виходить: держави, які ратифікували цю угоду, серед яких, ясна річ, і Росія, тим самим визнали належність Чорноморського флоту Україні.

Сьогодні, майже 10 років по тому, ці спогади видаються майже сенсаційними, але факт залишається фактом. Проблема з флотом виникла вже пізніше. Логічним, але аж ніяк не миттєвим продовженням згаданих документів став указ Президента України Леоніда Кравчука від 5 квітня 1992 року "Про невідкладні заходи по будівництву Збройних сил України". Відповідно до другої статті цього указу на базі сил ЧФ, що дислоковані на території України, створюються вітчизняні ВМС. Тоді ж Леонід Макарович призначив першого командуючого Військово-морськими силами. Нагадаємо, що Закон про Збройні сили парламент ухвалив ще 6 грудня 1991 року, тобто на цілих чотири місяці раніше. Ряд аналітиків небезпідставно вважають, що саме за ці чотири місяці тодішній командувач Чорноморського флоту, відомий антиукраїніст Ігор Касатонов, встиг відновити контроль Москви над більшістю підрозділів ЧФ. Під його впливом значна частина офіцерів і мічманів висловлювалася за службу в СНД (а фактично - Росії). Тобто на момент створення вітчизняних ВМС, на кораблях флоту де-факто вже господарювали російські моряки.

Розуміючи це, президент РФ Борис Єльцин невдовзі після указу Леоніда Кравчука раптом "згадав", що без Чорноморського флоту "и Россия - не Россия", і потягнув ковдру на себе у вигляді підпорядкування флоту РФ. Звідси й бере початок коріння російського ЧФ, який нині живе по сусідству з українським.

ФЛОТСЬКА "КУХНЯ" В УКРАЇНІ ТА В РОСІЇ

Після заварення флотської каші, Україна крок за кроком ішла на поступки Російській Федерації через різні (подекуди об'єктивні) причини. За свою недовгу історію ВМС України пережили угоди, що укладали президенти Кравчук і Єльцин у Дагомисі, Ялті, Москві та Масандрі. Пережили вони спільне командування, відверте знущання з боку російських адміралів Касатонова та Балтіна і, звичайно ж, перший етап поділу флоту у співвідношенні 50 на 50.
Далі була сочинська угода, підписана 9 червня 1995-го Леонідом Кучмою та Борисом Єльциним. Тут шальки терезів остаточно схилилися в бік останнього, оскільки вона передбачала поділ флоту у співвідношенні 81,7% - Росії і лише 18,3 - Україні. Надмірна залежність і борги нашої держави за російські енергоносії стали формальним приводом для того, аби передати РФ велику частку українських (за попередніми угодами) кораблів. До речі, саме сочинські домовленості дали підстави російській стороні говорити про довгострокове базування у Севастополі. Як відомо, остаточні флотські угоди, ратифіковані парламентом навесні 1999-го, визначають термін у 20 років з можливою пролонгацією ще на стільки ж. А попервах росіяни відстоювали 50- і навіть 100-річну оренду.

Після цього були часті демарші з боку законодавчого органу РФ, який ухвалював закон про припинення розподілу флоту. Були постійні зазіхання на Севастополь з боку московського градоначальника Лужкова. Були й несміливі намагання української Верховної Ради попереднього скликання якось остудити гарячі голови російських політиків. Втім парламент, попри багатообіцяючі заяви, так і не розглянув законопроект про виведення до 1 січня 2000 року російського флоту з території України.

Натомість у 1997 році крига, що надовго була скувала флотські стосунки між виконавцями обох держав, скресла. Було підписано три базові угоди щодо ЧФ, які, до того ж, дали зелене світло до підписання великого договору про дружбу і співробітництво. Це документи про статус перебування ЧФ Росії на нашій території, про параметри поділу флоту та міжурядова угода про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом та перебуванням ЧФ на території України.

НАЙДЕШЕВШИЙ ФЛОТ ТА НАЙДЕШЕВША ОРЕНДА

При видимому консенсусі навіть ці, без сумніву, потрібні документи не зняли цілої низки питань. Почнемо з того, що 17-та стаття Конституції забороняє розміщувати на нашій території іноземні військові бази, а робити це дозволяє лише 14-й пункт перехідних положень Основного Закону. Але найбільше претензій стосується фінансового боку справи. Дехто з посадовців не раз відзначав, що на оренду Україна погодилася, аби погасити борги перед Росією. Але одна з угод свідчить, що РФ "сплачуватиме" (взято в лапки, бо живих коштів немає і не буде) Україні лише 100 млн. дол. Інакше, як сміхотворною, таку суму назвати важко. В архівах "ПіК"у є дані, що їх років п'ять-шість тому оприлюднював тодішній заступник міністра фінансів Микола Сивульський: "При розподілі флоту за завидовською угодою Росія щорічно має сплачувати 875 млн. дол., за масандрівським протоколом - близько 2,25 мільярда, на основі угоди від 15 квітня 1994 року - 2,5 млрд., а за варіантом, що його пропонує Україна, - 2,23 млрд. доларів". Погодьтеся, що навіть перша, найнижча цифра далеко перепльовує нинішні реалії.

Наступний цікавий факт. За оцінками міжнародних експертів, вартість Чорноморського флоту на початок 1992 року (а ми з'ясували, що саме тоді почалися суперечки) становила близько 80 млрд. доларів. Половина флоту, а отже, і суми (40 млрд.) відійшла Україні. Таким чином, передаючи Росії більшу частину своєї половини флоту у 1995 році, Україна мала б заробити понад 25 млрд. доларів. Вибачте, але таких боргів у нас, на щастя, ніколи не було...
Впадають у вічі і певні неузгодженості іншого плану. Наприклад, депутат Іван Білас, посилаючись на командувача ВМС України Михайла Єжеля, свого часу зауважував, що у разі, не дай, Боже, виникнення конфлікту, порядок застосування флоту РФ угодами не визначений. А підстави хвилюватися справді є. Наприклад, як розцінювати той факт, що у Севастополі з флотом дислокуються бомбардувальники Су-24, спроможні нести ядерну зброю? Або недавнє рішення головного командування ВМФ Росії про передислокацію на Чорноморський флот ракетного корабля на повітряній подушці "Самум", який поки що базується на Балтійському флоті? Призначення такого корабля - вести розвідку і стояти в дозорі, боротися з бойовими кораблями супротивника у відкритому морі. Перелік подібних запитань можна продовжувати.

А В РЕЗУЛЬТАТІ...

От у таких "фронтових" умовах народжувалися і зростають наші Військово-морські сили. Тож абсолютно не дивно, що на сьогодні вони є найвідсталішим, з точки зору розвитку та оснащення, видом Збройних сил України. У складі ВМСУ нині близько 120 плавзасобів, але кількість бойових кораблів набагато скромніша - майже 30. Експерти твердять, що це утричі менше, ніж у російського ЧФ, майже вдвічі менше, ніж у Туреччини, і на 50 кораблів менше, ніж у Румунії. На Чорному морі лише грузинський та болгарський флоти поступаються українському. Причому, реально бойові завдання на сьогодні можуть виконувати лише трохи більше десятка бойових кораблів, а решта...
Більша частина українських плавзасобів доволі зношена. При тому, що термін боєздатності корабля - років 25, максимум 30, більшість одиниць уже експлуатується по 15 - 20 років. До речі, те ж саме можна сказати і про Чорноморський флот Росії. А тому бажання бути присутніми на українській території, швидше за все, спричинене не стільки необхідністю мати тут флот, скільки можливістю контролювати певну частину української акваторії.
З будівництвом нових кораблів у нас поки що також не вельми складається. Командувач ВМС України Михайло Єжель говорить, що добудовуються нині тільки чотири кораблі, та й то невідомо, як скоро вони стануть у стрій, адже проблема з фінансуванням відома усім. Найпесимістичніші прогнози зводяться до того, що при такому ставленні держави до свого флоту, яке спостерігається на сьогодні, Україна ризикує залишитися без нього років через п'ять. Хочеться вірити, що таким невтішним прогнозам не судитиметься справдитися.
Є ще порох у порохівницях?
Ярослав ГАЛАТА.

ПОСЯГАННЯ НА ТЕРИТОРІЮ УКРАЇНИ
Звернення до народних депутатів, політичних партій та громадських організацій України

Останнім часом велике занепокоєння української громадськості викликають численні й форсовані зустрічі українських і російських керівників з питань перебування російських військ на теренах України, у Севастополі й Криму. Зміст цих переговорів та домовленостей приховується від широкого загалу.
Результати зустрічі між віце-прем'єром України Роговим та заступником глави уряду Росії Клєбановим оприлюднені не були, за винятком повідомлення про задоволення з боку Клєбанова ходом розмови щодо різних аспектів перебування Чорноморського флоту Росії в українському місті Севастополі. На 28 травня планується нова зустріч цих фігурантів з приводу військової присутності Росії в Україні. Водночас Президент України схвалив пропозицію глави Севастопольської міської державної адміністрації Жунька про передачу частини повноважень уряду України у питаннях базування російського флоту в Севастополі місцевій адміністрації, що є подальшим усуненням Української держави від контролю над власною територією.

Крім того, надзвичайний і повноважний посол Російської Федерації в Україні Черномирдін призначив постійного представника Росії в Севастополі Музиченка, який вже почав виконувати свої обов'язки, що, як і саме призначення, далеко виходять за рамки усталеної дипломатичної практики. Ця безпрецедентна активність на південному напрямку, що ретельно приховується від народних депутатів, громадськості, усього українського народу, змушує думати, що йдеться про діяльність, яка межує з державною зрадою і може
призвести до втрати Україною частини її території.

Враховуючи надзвичайну небезпеку ситуації, що склалася, вимагаємо створення тимчасової депутатської комісії Верховної Ради з питань перебування іноземних військ на території України і надання цій комісії вичерпної інформації щодо усіх конфіденційних переговорів з російською стороною з приводу базування Чорноморського флоту Росії в Севастополі та інших місцях Кримського півострова.

Звертаємо вашу увагу, що найактивніші переговори з Росією відбуваються у період структуризації та формування керівних органів українського парламенту, очевидно з метою скористатися нагодою і поставити народних депутатів України перед доконаним фактом, коли відповідна реакція з їхнього боку може виявитися вже запізнілою.
Громадський комітет "Український Севастополь".

газета Кримська світлиця від 24 травня 2002 року.