«ЩЕ ЛЕНІНОВИХ ПАМ’ЯТНИКІВ ПОЛК ТРИМАЄ В ОКУПАЦІЇ ДЕРЖАВУ…»

КОЛОНІАЛЬНИЙ СПАДОК І ЗАСУДЖЕННЯ ЄВРОПОЮ

Більше 2500 пам’ятників Леніну в Україні — колоніальний спадок, який досі оберігається владою, незважаючи на те, що Основний Закон — Конституція України у статті 15 проголошує, що жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Але ж визнається! І не тільки в кам’яних чи гранітних бовванах, а й у топоніміці і на телеекранах. Важливим фактом є те, що політика засмічення української землі цими пам’ятниками розпочата найбільшим тираном усіх віків Сталіним. І всі керівники СРСР, які її продовжували, і ті керівники України, які не боролись з цим ганебним явищем, фактично є сталіністами.
25 січня 2006 р. Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) ухвалила резолюцію 1481 про «необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів». Комуністичний тоталітаризм засуджений і в Резолюції ПАРЄ «Возз’єднання розділеної Європи» 2009 року, Резолюції Європарламенту «Про європейську свідомість і тоталітаризм» 2009 року, Празькій декларації «Про європейську свідомість та комунізм» 2008 року. Здавалося б, на часі встановлення кримінальної відповідальності за пропаганду, публічне схвалення тоталітарної ідеології та практики комунізму. А повсюдне існування пам’ятників тоталітарної епохи чи колоніальної топоніміки в Україні, де Ленін ніколи не був, хоча посилав сюди каральні війська, і є цим публічним схваленням, а зовсім не витворами мистецтва чи історичною справедливістю.
І тут неприйнятні навіть пропозиції орендної плати Комуністичною партією за використання землі, де можна справляти ідеологічну нужду, що могло б допомогти місцевим бюджетам. Ленін, Гітлер і Сталін — історичні вороги України, і тому не може бути жодного компромісу.
Днями голова Севастопольської міської державної адміністрації Володимир Яцуба зазначив, що він нікому не дозволить здійснити наругу над пам’ятником Леніну і дав команду міліції його охороняти, зважаючи на його особливу історичну цінність (замість простого встановлення камер спостереження). Ще б пак! У місті морської слави на Центральній гірці, яка колись називалась Хребет Беззаконня, біля штабу Чорноморського флоту Російської Федерації стоїть монумент діячу, який дав розпорядження затопити Чорноморський флот, аби кораблі не дістались Україні, і нікому це не здається безглуздям. Забулось і те, що більшовики топили офіцерів у севастопольських бухтах. Забулось і те, що загальнофлотські збори на Чорноморському флоті 340 голосами з 409 делегатів ухвалили рішення направити в усі гарнізони флоту телеграму з вимогою «ні в якому разі не допустити приїзду Леніна до Севастополя». Не треба забувати і того, як кати українського народу Ленін і Сталін нищили церкви.

СОЦІОЛОГІЯ І СТАТИСТИКА СВІДЧАТЬ

Соціологічні дослідження демонструють пряму залежність якості життя від кількості топонімів та пам’ятників, пов’язаних з тоталітарним трагічним минулим. Статистика показує, що на Західній Україні, де відсутні пам’ятники катові українського народу Леніну, чистіша екологія, менші показники кількості різноманітних злочинів, абортів, захворювань, інфекційних хвороб, смертності жінок і чоловіків, смертності від травм і отруєнь, вбивств і самогубств. Позитивніші показники в регіонах, де проживає населення, яке вважає українську мову рідною. Негативніші – в регіонах з часткою переселенців із Росії, яка перевищує 7%. З розвитком Всемережжя ці дані доступні для ознайомлення. Було б бажання.

ВІЙНА З ПАМ’ЯТНИКАМИ?

Важливо пригадати, що у квітні 2010 року навіть Рада отаманів Криму та активісти російської громади провели пікет біля пам’ятника Леніну «на згадку про вбитого російського самодержця Миколу II». Крім цього, козаки принесли і поставили біля пам’ятника велику пластмасову бочку, наповнену перегноєм. Перший секретар Севастопольського міськкому КПУ Василь Пархоменко ту бочку зіштовхнув на клумбу, а його соратники висипали перегній на землю.
Чи можна це вважати війною з пам’ятником Леніну? Навряд чи. Антиукраїнські сили просто провели піар-акцію.
Листопадової ночі 2011 року у Дитячому парку в Севастополі було здійснено акт вандалізму щодо пам’ятника Володимиру Ульянову в дитячому віці. Невідомі облили пам’ятник червоною фарбою і наділи на нього новорічну маску зайця. Окрім того, на постаменті намалювали зірку Давида і зробили напис «жид».
Європейський і цивілізований підхід 10 років тому продемонстрував начальник севастопольського шпиталю ВМС Збройних Сил України Петро Пепескул. Після численних звернень і з дозволу керівництва 21 січня 2003 року п’ятитонна споруда силами службовців військової установи була демонтована. Навряд чи така подія негативно вплинула на лікувальні процедури військових моряків.
У кінці лютого 2013 р. Сумська міськрада на своїй сесії більшістю голосів (43 з 75) підтримала пропозицію міського голови Сум Геннадія Мінаєва про знесення двох пам’ятників Леніну, які залишилися в місті. Такий позитивний приклад гідний поширення по всій незалежній Україні.
А ось нещодавній випадок у місті Охтирка на Сумщині, коли прихильники партії «Свобода» на чолі з депутатом парламенту Ігорем Мірошниченком зруйнували монумент Леніну, каталізував «війну пам’ятників» по Україні: на Заході було поруйновано кілька споруд, присвячених Степану Бандері та Роману Шухевичу, яких патріоти вважають героями України.
Політологи вважають ці провокації політикою і способом відволікання від насущних проблем суспільства.

ЧИ Є МОЖЛИВІСТЬ ВИРІШИТИ КОНФЛІКТ?

Навряд чи влада Севастополя колись дозріє до звершень, скажімо, Луганської області, де було демонтовано 120 (!) пам’ятників кровожерливому тирану, чи Одеси з її музеєм пам’ятників тоталітаризму, чи навіть Казантипу на сході Криму, де музей ленінських бюстиків знаходиться під водою.
Не зрозуміло, чого очікують носії влади, зберігаючи символи тоталітарного режиму, адже це є показником рівня демократії. Повернення назад уже не буде. І незаперечним є твердження про те, що пам’ятники Леніну як частина тоталітарної топоніміки є, по суті, антиукраїнським і антидемократичним явищем.
Місце цим пам’яткам у музеях, парках, але не на майданах України, проти якої посилав карателів Ленін. Нехай тоталітарне минуле залишається в підручниках історії як факт омани людства і глухий кут цивілізації.
Російська імперія оберігає свої окупаційні символи в Україні. Чому цьому процесу сприяють українські державні чиновники?

Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ
* * *

P. S. Зазначу, що заголовок статті є цитатою одного з віршів Олеся Лупія. На жаль, в Інтернеті я не зміг знайти його повністю. Натомість пропоную читачам його вірш, який прямо стосується зазначеної теми.

ТЕРПЛЯЧИЙ НАРОД

Перетерпіти усіх,
Хто приходив в Україну
І вчиняв смертельний гріх,
Залишаючи руїну.
Перетерпіти нових
Окупантів чорні зграї,
Перетерпіти і тих,
Хто й сьогодні зазіхає
На простори золоті,
На багатий край козачий...
Ми терплячі, ми такі,
До нестерпності терплячі.
Перетерпіти катів
І не втратить корінь роду.
Жити! — упродовж віків
Був закон мого народу.
Жити! Жити! Щоб колись
Пережити усіх трутнів
Та, уже не боячись,
Вільно дихати майбутнім.

Газета "Кримська світлиця"