Микита КАСЬЯНЕНКО
Приступ сталінізму в Севастополі. У чому причини?

У Севастополі скандал. Міськрада вирішила встановити пам'ятник Сталіну, зрозуміло, "на прохання ветеранів". Взагалі, місто-герой Севастополь давно вже страждає на нез'ясовну хворобу пам'ятникоманії: громадськість у пресі та на мітингах увесь час гаряче й ледь не вживаючи кулачних аргументів дискутує, чи варто ставити пам'ятник тим чи іншим героям. Лише на пам'яті останніх років і Катерина друга, і Петро перший, і Потьомкін, і командувачі Чорноморським флотом, і політпрацівники, і матроси. І у зверненні городян до історичної пам'яті не було б нічого поганого, якби ця пам'ять не була, з одного боку, такою вибірковою, а з другого - такою нерозбірливою.
У головах депутатів міської Ради, більшість у якій становлять комуністи, давно вже визріває ідея встановлення пам'ятника Сталіну. А депутатська комісія з питань культури, освіти, молоді й спорту нещодавно (певно, стомившись займатися безпосередньо культурою, освітою, молоддю й спортом?) внесла це питання до порядку денного осінньої сесії міськради. Черговий зигзаг своєї партійної лінії (оскільки пам'ятник Сталіну, що раніше стояв у місті, самі ж комуністи й знесли після ХХ з'їзду КПРС) голова комісії Марат Туткевич пояснює тим, що до депутатів, мовляв, з таким проханням звертаються ветеранські організації міста. Вони навіть стали збирати підписи на підтримку такої ідеї й зібрали, як кажуть, уже 12 тисяч. У відповідь їхні противники не лише створили антисталінський комітет, а й теж почали збирати підписи проти встановлення пам'ятника й добилися не менших успіхів - вже є понад 8 тисяч підписів. І процес триває. Більше того, українські організації міста вийшли з ініціативою встановити в місті пам'ятники Івану Мазепі, Степану Бандері, гетьману Сагайдачному. Це поставило комуніста Василя Пархоменка, голову міськради, перед важким вибором: як допомогти однопартійцям і відмовити "націоналістам"? Вихід досвідчений комуніст знайшов геніальний: у виступі по міському телебаченню ідею про Сталіна він назвав "думкою народу", а ідею українських організацій - "загостренням суспільно-політичної ситуації в місті". Незважаючи на це "розділення оцінок", дискусії по міському телебаченню про пам'ятник тривають практично в кожній полемічній передачі. Біля будинку міськради все частіше чергуються пікети - то за Сталіна, то проти нього…

Дискусія зростає вшир і вглиб, вона набуває юридичного й національного забарвлення. Нещодавно в місті опубліковано "Правовий коментар" міської правозахисної групи. На думку правозахисників, "відновлення пам'ятника І.Сталіну в Севастополі не відноситься до питань місцевого значення, оскільки зачіпає інтереси всього народу України як найбільш потерпілого від сталінізму.

За таких обставин постійна комісія вийшла за межі наданих їй і міськраді повноважень". Крім того, "в Україні діє Закон "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні". У преамбулі цього закону викладено мету його прийняття - відновлення прав репресованих і підкреслюється, що "особливо важкою спадщиною минулого є масові репресії, що здійснювалися сталінським режимом і його провідниками в республіці. При судових і позасудових розправах грубо зневажалися норми Конституції, покликані охороняти права й свободи громадян, елементарні норми судочинства". Верховна Рада Української РСР засудила репресії".

На їхню думку, "жоден орган державної влади або місцевого самоврядування не має права, порушуючи згаданий вище закон, оцінювати Й. Сталіна та його діяльність інакше (тобто позитивно). Інакше буде грубо порушено ч.2 ст. 19 Конституції України, яка передбачає, що органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і способом, передбаченими Конституцією та законами України".

Правознавці Севастополя вважають також, що "Стаття 2 Основ законодавства України про культуру" визначає як основні принципи культурної політики затвердження гуманістичних ідей, високих моральних цінностей у громадському житті, орієнтацію як на національні, так і на загальнолюдські цінності, визнання їх пріоритетності над політичними й класовими інтересами. У цьому разі прихильники комуністичної ідеології діють, керуючись своїми політичними інтересами, й віддають їм пріоритет перед національними та загальнолюдськими цінностями".

До прокурора Севастополя О. Карпєєва почали надходити конкретні заяви, в яких висловлюється не лише незгода з рішенням депутатів, а їхня дія цілком аргументовано розцінюється як злочин. У зв'язку з тим, що пам'ятник Сталіну пропонується встановити неподалік від залізничного вокзалу (інший варіант - на площі Повсталих), де вже встановлено пам'ятник жертвам депортації, яку він учинив, мешканець Севастополя, заступник голови міського меджлісу Талят Сулейманов пише: "Вся моя сім'я в травні 1944 року на підставі Постанови Державного Комітету Оборони СРСР, підписаного Йосипом Сталіним, була піддана насильницькій депортації за національною ознакою у зв'язку з приналежністю до кримськотатарського народу. Роки депортації завдали злиднів і страждань мені, моїй родині й усьому нашому народу. Акція, здійснена сталінським режимом, дістала правову оцінку в різних нормативних актах, прийнятих вищими законодавчими органами СРСР і України. Декларація "Про визнання незаконними й злочинними репресивних актів проти народів, які були піддані насильницькому переселенню, й забезпечення їхніх прав", прийнята Верховною Радою СРСР 14 листопада 1989 року за N 772-I, визнала депортацію народів за національною ознакою "варварськими акціями сталінського режиму". Верховна Рада СРСР засудила практику насильницького переселення цілих народів і визнала його "найтяжчим злочином".

Прийнятий 1991 року Верховною Радою України Закон України "Про реабілітацію жертв політичних репресій" визначає репресивні методи радянського керівництва як "терористичні". Верховна Рада України засудила масові репресії, скоєні сталінським режимом, зокрема й примусове переселення народів, і гарантувала народу України, що подібне ніколи не повториться.

…Вважаю особливим цинізмом, що пам'ятник передбачається встановити на площі Повсталих - місці, що викликає особливі почуття в кожного кримського татарина. Щороку 23 лютого на площі Повсталих - місці загибелі національного героя кримськотатарського народу, поета, письменника, гуманіста, муфтія мусульман Криму й першого президента Кримськотатарської республіки Нумана Челебіджихана - проходять траурні мітинги кримських татар. У відповідь на численні звернення кримськотатарських організацій на адресу міської ради про увічнення пам'яті національного героя - жертви більшовицького режиму - депутатами міської Ради ініціюється питання про встановлення на цьому святому для кримських татар місці пам'ятника кату кримськотатарського народу Йосипу Сталіну…"

Можна по-різному ставитися до таких процесів у Севастополі. Наприклад, є місцеві спостерігачі, які вважають, що весь цей галас не має під собою серйозного підгрунтя, а ставить за мету тільки створити підгрунтя для передвиборної піар-акції комуністів. Причому вони можуть виявитися не в програші в будь-якій ситуації: встановлять пам'ятник - вони запишуть це собі в актив, скажуть, що "відновили історичну пам'ять про вождя", не встановлять - вони теж оголосять це своєю заслугою й скажуть, що ось, мовляв, урахували думку народу й правильно оцінили "історичну роль тирана". Інші, навпаки, вважають, що пам'ятник Сталіну треба встановити, але такий, щоб щодня носити до нього "вінки ганьби й осуду", поки в пам'яті нових поколінь не затвердиться образ Сталіна, як тирана й вбивці свого народу.

Інші стверджують, що історична пам'ять у нашого народу дуже коротка: скільки сталінський режим горя, голоду, непосильних страждань і смерті завдав народу, а йому все байдуже - він і далі готовий нести на шиї нових тиранів і встромляти її все в те ж старе комуністичне ярмо.

Тим часом варто подивитися на проблему й ще з одного боку. Дискусії про Сталіна ведуться з ініціативи не кого-небудь, а органу державної влади. Причому постать Сталіна після всієї тієї інформації, що оприлюднена про нього з часу ХХ з'їзду правлячої в СРСР партії, не можна назвати суперечливою, а його історичну роль не можна також вважати нез'ясованою - усі лиходійства режиму добре відомі, вони не раз класифіковані i з правового, i з морального погляду саме як злочини проти людства та моральності. Зрозуміло також, що Сталін при управлінні країною, крім сприяння власному вихвалянню й створенню культу особи, не виявив ні особливої майстерності, ні передбачення. Перемога у Великій Вітчизняній війні була зумовлена виключною зневагою до життя простих солдатів і офіцерів, тілами яких були усіяні простори від заходу Європи до Японії, адже навіть за неповною статистикою радянських воїнів загинуло в чотири рази більше, ніж німців і їхніх союзників. А скільки життів на фронті й у тилу просто не було враховано?! Скільки героїв так і залишилися невiдомими?! В результаті історія переконливо довела, зокрема й севастопольцям, оскільки сліди лиходійств сталінізму чітко видно на історії цього славного міста, що у Сталіна немає заслуг ні перед державою, ні перед народом, а є тільки неспокутувана провина й лише ганьба. Із цього всього витікає простий висновок, що севастопольська міськрада, як орган державної влади України, просто влаштувала свідому політичну провокацію, спрямовану проти української держави та українського народу. І єдиним гідним виходом із ситуації буде тільки принесення міськрадою на наступній сесії публічних вибачень городянам і всій Україні за немудрі дії й подальша результативна робота на благо міста. В іншому разі, вважають у Севастополі, міськрада покриє себе ганьбою, яку нiколи не змити, й званням сталіністської, й жоден з її депутатів не матиме морального права обиратися на наступний термін. Якщо розв'язана провокація не припиниться й триватиме, городяни висувають пропозицію розпустити міськраду й притягнути депутатів до відповідальності за приниження честі й гідності держави, розпалювання соціального й міжнаціонального розбрату.

КОМЕНТАРІ

Євген ГОЛОВАХА ,
доктор філософських наук, головний науковий співробітник Інституту соціології НАН України:

- Для мене ця подія має не тільки локальний соціальних характер. Вона вписується у контекст глобальних соціальних подій, свідками яких ми стали в останні дні. Йдеться про загрозу фундаменталізму, причому, якщо у вигляді релігійного фундаменталізму ця загроза з'явилася у наочній та жахливій формі як війна дикості проти сучасної цивілізації, то про загрозу інших форм фундаменталізму - шовіністичного та комуністичного - потрібно говорити з не меншими підставами. І спроба повернення Сталіна у наш соціальний простір у цьому контексті стає вельми символічною. Сталін для значної частини людей залишається уособленням епохи, що у концентрованому вигляді відображає минуле людської цивілізації, від якого вона зараз болісно прагне відійти. І всі ці події (вибухи, страшні терористичні акти у США, бажання встановити пам'ятники кровожерливим тиранам...), все це - відображення однієї загальної загрози у спробі повернути розвиток людської цивілізації назад. Якщо Україна хоче взяти участь у загальноцивілізаційній боротьбі з цим варварством та дикістю минулого, то передусім, вона повинна боротися саме з цією внутрішньою загрозою реставрації, яка походить від комуністичного фундаменталізму.

Мирослав ПОПОВИЧ , член-кореспондент НАН України, професор, доктор філософських наук:

- Поза всяким сумнівом, перемога Радянського Союзу над фашизмом є чи не єдиним реальним позитивним внеском комуністичної диктатури в світову історію. Заперечувати визвольний характер війни радянського народу проти нацизму було б злочином перед нашими батьками, які загинули в цій війні. Але чи будемо ми ставити пам'ятники тим командирам, які не вміли розв'язувати бойові завдання інакше, ніж поклавши без ліку своїх підлеглих. Скільки людей втратив Радянський Союз і скільки втратила Німеччина? Ці цифри просто не сумірні. Сталін не шкодував солдатiв і офіцерів, які своїм життям заплатили за всі його помилки. І страшний 1941 рік був не випадковою поразкою, тому що Сталін "грався" з Гітлером. Він піддався провокативним пропозиціям Гітлера поділити світ, i тому сторінки сталінської дипломатії 1939-1941 рр. назавжди залишалися ганьбою для Кремля. Звичайно, все це лідери Севастопольської міськради прекрасно знають. Їм плювати на нашу честь і на наші почуття. Вони хочуть зробити виклик; мені тільки шкода, що подібне безголове хуліганство заплямує порядних кримчан.

Пiдготував Сергiй МАХУН, "День"

№170 21.09.2001 "День"
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © "День"