Фахівці стверджують, що гіпноз, - є  штучне занурення у сон з повним пригніченням волі сплячого. Практично це виглядає десь так-  монотонно й довго піддослідному нагадують: “Вам добре, спокійно, вас ніщо не тривожить, спокій…, повний спокій…Потім різкий оклик: “Сп-а-ти!!! “, -  і людина стає безвольною маріонеткою.

Але це так, до слова. Насправді ж я збираюся розповісти про святкування в Севастополі 11-ї  річниці незалежності України, до якого ми готувалися  довго і ретельно.

Окрім одинадцяти добрих справ, котрі до 24 серпня мав вчинити кожний з чотирьох адміністративних районів, запланували ще чимало справ не менш  добрих-  загальноміських. Серед найважливіших з них- було прибрати сміття, у якому ми борсаємось з настанням кожного наступного курортного сезону (щоразу неочікувано і ніби вперше) і зберегти спокій. Головне, наголошувало міське керівництво,- стабільність і спокій…

Решта справ, які належало здійснити до цієї знаменної дати, були просто важливими. І вже серед них значилося відкриття Пам’ятного Знаку на честь 10-річчя Військово- Морських Сил  ЗС України, який за однією версією 1 серпня відкрити не встигли, за іншою- не змогли через трагічні події у Львові.

Комісія з підготовки святкових заходів збиралася щопонеділка, справно звітуючи через ЗМІ про свою роботу. Тим часом на місці,  де мав з’явитися Пам’ятний Знак, продовжував лежати  необтесаний гранітний камінь. Вже за кілька днів до свята севастопольцям раптом повідомили, що, напевне, замість відкриття Пам’ятного Знаку  відбудеться закладення каменя, під цей Пам’ятний Знак, який відкриють потім, пізніше. В останній передсвятковий день  від такої невизначеності  вже плуталися всі-  і чиновники,  і журналісти, кажучи раз по раз  по-іншому. Сам же камінь за цей час вкопали в землю і тепер він  височів    десь на півметра.

Аж нарешті 24 серпня цю архітектурну споруду урочисто відкрили. На ній, на подив присутніх, красувалася табличка, яка свідчила, що цей камінець і є той очікуваний Пам’ятний Знак. Оркестр урочисто виконав  гімн України і… гімн Росії, а присутні чомусь заговорили про дружбу двох братніх  Флотів. Далі все, як годиться, за планом-  по 11 добрих справ від кожного району, а між ними пісні і танці. (До речі, серед цих одинадцяти-  збиралися на вхідних дверях райдержадміністрацій прилаштувати герби України, бо ж ніби-то пора, але спромігся лише Балаклавський район. Решта- не віднайшла коштів.)

Про “блискуче проведені святкові заходи” відзвітував  27-го серпня через місцеве телебачення та радіо  заступник голови міської держадміністрації Іван Куликов, назвавши серед них і відкриття Пам’ятного Знаку на честь 10-річчя ВМСУ, котрий , з його слів, “… есть олицетворением дружби двух Флотов”.

Отакої!  За 11 років існування нашої держави ЧФ РФ поставив пам’ятників, пам’яток та навісив пам’ятних дошок в місті більше, аніж за 70 радянських років (такій сумній статистиці існує документальне підтвердження у відділі архітектури і памятників управління культури міської держадміністрації) і продовжує робити це й зараз. На честь же Українського Флоту це- перша пам’ятна споруда (якщо її можна так назвати) і та, як виявляється,  уособлює не  їсторію нашого Флоту , а його дружбу з ЧФ РФ.

У штабі ВМСУ цей шедевр архітектури Пам’ятним Знаком не вважають, а ще кажуть  ніби-то й міський  голова Леонід  Жунько виразив сумнів, що архітектурна споруда на честь ювілею Українського Флоту має виглядати саме так.  Тому колись, пізніше, мовляв, буде оголошено конкурс місцевих скульпторів на кращий ескіз . А поки- що маємо “олицетворение дружбы двух Флотов”.

Коли, кілька років тому, відкривали у центрі міста Пам’ятний Знак “300 лет Российскому флоту”, це було зроблено вчасно, за ретельно опрацьованим ескізом і нікому з чиновників не спало на думку називати його  “олицетворением дружбы”. Гімн України, звісно, також, при цьому не звучав.
(До речі, про саму дружбу. Головний часопис  ЧФ РФ “Флаг Родины” за 24 серпня від  поздоровлення колегам  утримався, розмістивши на першій сторінці у  рубриці “Этот день в истории”  важливі дати в житті Ясіра Арафата, Михайла Горбачова, Бориса Ельцина та ще якісь події  у Сполучених Штатах , що сталися  саме 24 серпня у різні роки. Друзі начисто забули про знаменну дату держави у якій мешкають зараз і прагнуть затриматися навічно).

Отож, мої любі співвітчизники, чи не вчувається вам у відлунні  вищеозначених подій знайоме: “Спокій…, повний спокій…”. Думається, що  з останнім окличним словом  наші з вами “друзі” та їх прибічники якщо й баритимуться, то не довго.

Лідія Степко,
м Севастополь
"Кримська Світлиця"
30 серпня 2002 р.