Не повірив своїм очам: по севастопольському телебаченню звучала пісня українською мовою, яку виконувала Ельзара Баталова на "Таврійських іграх". Та за мить стало все ясно - це була передача кримсько-татарської редакції "Шеляле". Власне СТБ показом сучасних українських пісень не зловживає. Хіба при трансляції ТРЦ ВМС України "Бриз".
Показовою була і недавня передача по місцевому радіо про конкурсні змагання фестиваля "Червона Рута" у Сімферополі. Автору передачі вдалось в музичних ілюстраціях уникнути саме українських пісень, хоч єдиною перепусткою на фестиваль були три пісні українською мовою. Натомість прозвучало 2 російських та одна американська пісні. Важко припустити, що це була випадковість.
Той стан, який існує на СТРК, не може задовольнити духовні і культурні потреби українців Севастополя і севастопольського регіону.

Передачі українською мовою на севастопольському ТБ представлені інформаційною програмою тривалістю 10-15 хвилин по п'ятницях та суботнім "Золотим берегом".
Вражає різкий контраст між зовнішнім оформленням - інформаційний випуск веде, як правило, красива дикторша знекровленою, обезбарвленою мовою з русизмами та канцеляризмами. І, що теж властиво програмі, всі сюжети кальковані з російськомовних оригіналів. Диктор позбавлена права коментувати події.
Останнім часом об'єм власне української інформації збільшився - не можна цього не помічати. В цих умовах не можна допускати невпорядкованості. Наприклад, не можна вважати органічною афро-американську музику, яка супроводжувала кадри перемоги київського "Динамо"над "Арсеналом"(Новини від 6.11.98).
Передача "Золотий берег" має досить просту концепцію і складається з двох частин: інформаційно-пізнавальна та культурна. У першій зрідка трапляються події власне українського життя у Севастополі. Вдалими виявляються лише сюжети змонтовані з несевастопольських передач. Цікаво зроблені сюжети про музей рибалок в УКІЦ, про Інкерманський завод марочних вин. Але, на мій погляд, на 10 році впровадження Закону про мови настала пора відмовлятися від практики розмови на різних мовах, бо це виглядає вже досить смішно. Та такий приклад показує УТ-1.
Частина друга, принаймні за останній рік - це систематично повторюване демонстрування уривків з минулорічного концерту в УКІЦ.
Як і у всьому СТБ, тут практично відсутня інформація про найбільшу українську організацію міста "Просвіта", що підтверджує профанацію ідеї державного ТБ. Замовчується навіть інформація про 130-річчя української "Просвіти". Зазвичай у цій передачі відсутні титри і, таким чином, вона є анонімною. Хоча можна здогадатися за стилем, хто її готував. Тому й невиразні права і відповідальність авторів.
Виникає природнє питання: чому кримські татари мають право на висвітлення проблем національно-культурного розвитку в своїй окремій передачі, мають прекрасну музичну передачу "Шелляле", численними передачами всебічно задовольняються культурні потреби росіян, а в українців цих проблем начебто немає, якщо дивитися "Золотий берег"? Ми не бачимо на севастопольському екрані Таїсію Повалій, Тараса Петриненка, Ирину Білик, Олександра Пономарьова чи Андрія Кравчука? А я назвав лише першу п'ятірку Українї, яка співає про кохання,  про любов до родного дому, до України. Годі говорити про українські ансамблі. Замовчується діяльність українського хору під керівництвом В. Ковальчука, ансамлю "Червона калина", "Веснянка", які набули високого професіоналізму і є народними. А нам уперто пропонують представників десятої пятірки московських виконавців. Отже, потрібна окрема українська передача з сучасними піснями, якщо виходити з того, що ми живемо в незалежній державі і на своїй землі. Досить компрадорства, яке створює попит на низькопробну попсу з кримінально-блатним ухилом. Демонструючи продукти чужої поп-культури, панове працівники телебачення, знайте, що ви самі робите величезний внесок в справу пониження духовності свого народу. Наприклад, в телепередачі, яка зовсім не вимагає ніякої творчості "Счастливый день" і яка виходить незалежно від того є чи нема замовники поздоровлень, ніколи не почути української естради. Натомість лунає і клонується американська та російська.
Найкраща передача "Дні областей України на Севастопольському телебаченні" на жаль демонструється не в кращий для телеглядачів час, коли більшість людей їдуть додому, чим значно знижується її дієвість і мета - прилучити до життя держави людей, які в ній живуть.
Природнім кроком буде створення української редакції програм на СТБ, де будуть працювати віддані національній ідеї професіонали.
У державі має неухильно стверджуватися статус державної мови - того вимагає і Конституція. Українська мова має бути визначальною. Закон є закон. Це стосується і телебачення.
І якщо ми живемо на своїй землі, то чому рекламується на державному ТБ газета іншої держави - "Флаг Родины"? Щопонеділка в огляді преси пропагується ця газета військових моряків Росії, відома тим, що є фактором нестабільності у регіоні, як і сам ЧФ.
Дивує і факт показу в підсумковій програмі тижня репортажу російського кореспондента про закінчення навчань "Сі бриз - 98". Там працювали кореспонденти ТРЦ ВМС України "Бриз". Ініціатором, основним учасником, хазяїном навчань була Україна. Та й Севастопольське ТБ теж, здається, державне.
Якщо на телебаченні є випадки власне українського, то на радіо панує колегіальна протидія всьому національному. Виходячи з цього і організується мовлення. Причому тут місцевим україноненависникам дуже допомагає симферопольське радіо. З цього і почнемо, бо в мережі рідіомовлення воно має таке ж значення, як і в мережі енергопостачання, тобто вирішує, що нам слухати.
Віддання на поталу Сімферополю вівторка, четверга, суботи та неділі - тих днів, у які спостерігається майже безроздільне панування в ефірі здається абсолютно недержавним підходом. Систематично перекриваються київські передачі про історію, сучасну політику та економіку. Натомість настирливо пропонується низькопробна передача Іллі Фікса "Паноптикум" та оголошення про продаж автомобілів "Москвич" 1982 року з пробігом 120 тисяч кілометрів. Нагадаю - це замість авторських програм Юрія Шаповала "Відроджені імена", Анатолія Погрібного та Віктора Мороза, які, не маючи гарного транзистора, не почуєш в Севастополі. Недавно була прекрасна передача про "Молоду гвардію", та Симферополь передавав наприклад такі перли у виконанні Фікса:"Ради смеха стал за президента Украины заступаться. Тут меня из транспорта выкинули". Жодна передача не обходиться без слів - "дурак", "болван", "идиот", "склеротик несчастный" тощо. Не може не викликати подиву існування у столичному ефірі передачі, присвяченій оголошенням, написам на парканах, комам та крапкам, поставленим не там, де треба, зубоскальству з приводу жалюгідного стану людей у нашій державі. Як на мене, орієнтація має бути не на загальнолюдські вади, а на загальнолюдські цінності.
Аналогічний приклад зубоскальства продемонстрував редактор радіо Ніколай Скрєбєц 5 листопада ц.р., надавши чомусь мікрофон жінці похилого віку з Кіровоградщини. Серед російськомовних новин, поданих в поважному тоні, плач жінки по важкому життю виглядав дуже ефектно. П. Скрєбєц з сміхом перепитував: "Да вы что?", "Действительно?" Це був вищий пілотаж промосковського сюжета на українському радіо. Пропагуючи комуністичні і проросійські ідеї, він і діє за принципом: "Чим гірше, тим краще".
"Работа стоматологов не менее опасна, чем работа шахтеров" оголосила нам Оксана Петрушко 10 вересня, перекривши київську програму.
"А когда вам хреново - вы какие песни исполняете?" - питає у музиканта Оксана Тітова перекриваючи своїми дурницями симферопольську українську передачу "Ковчег".
А ось перли її матері - випускниці факультету журналістики фоторепортерське відділення МГУ Наталі Кравчук, колишнього редактора радіо: "В эфире самое государственное севастопольское радио", "Что вам интересного было позади" - запитання до актора Бурляєва, "Объем работ рассчитан на год, на два или как-то еще?"(21.10),"Когда вы станете взрослыми - сами поимеете своих детей" - в радіоінтерв'ю з школярами 19.10. "А из таких вот растений более долгих длительных что у вас самое любимое?", "Людмила Феоктистовна! Древние считали что краткость сестра таланта и очень такие емкие выражения появлялись это были какие-то вот такие вот мудрые-мудрые мысли..." Відповіді не було (20.10.98). Та й як можна відповісти на безглуздий потік слів?
Чи не здається, що такі, з дозволу сказати, питання більше схожі на афоризми офіцерів Совєцької армії, ніж на роботу репортера?
Запросивши до мікрофона мешканця Ізраїля Футермана, п. Кравчук подає в ефір його думки про непотрібність незалежності для нашої країни. Ні контролю з боку редактора, ні самоконтролю.
Досі позивними севастопольського радіо є фрагмент анахронічно-шовіністичної пісні "Севастополь! Севастополь! Гордость русских моряков", хоча будь-якій незабамбуленій комуністичними побрехеньками людині ясно, що в цих словах мало правди.
Для більшості працівників радіо та й ТБ українська історія, культура, традиції народу - таємниця за сімома печатями. Небажання займатися цими важливими питаннями на державному радіо виливається у відсутність передач на національні теми. За це вони отримують гроші від Української Держави.
Не забуваймо, що СТРК дісталось два метрових канали. І обмеження 10-ма % мовлення українською мовою, про яке твердить І. Левченко, здається неправильним. На жаль недоступність генерального директора та нетерпимість до зауважень глядачів мають місце.
На мою думку, однією із цілей сучасного державного телебачення має бути робота на самоідентифікацію українців, підвищення їх національної самосвідомості. Інакше перепис населення 1999 року та обрання президента не дадуть бажаних результатів і можуть обернутися трьома трагедіями разом з виборами до Верховної Ради.
Залишають надію на краще результати колегії серпневого засідання Мінінформу, де детально обговорювались питання про ситуацію в інформаційному просторі АРК, про що пише Зіновій Кулик у газеті "Урядовий кур'єр" від 27 жовтня ц.р.

Микола МАКСИМІВ

(Опубліковано з позначеними курсивом купюрами
у газеті “Кримська світлиця” 13 листопада 1998 р.
п.н. “В БЕЗБАРВНИХ БЕРЕГАХ”)