Богдан ТЕСЛЯ
ОСЬ КОМУ ВОНИ СЛУЖАТЬ...

Міністр оборони Російської Федерації Сергій Іванов нагородив групу російських журналістів, що висвітлюють життя збройних сил Росії. Серед російських журналістів названо й тих, хто працює в ЗМІ України, зокрема депутата Верховної Ради Автономної республіки Крим (фракція блоку «За Януковича!»), головного редактора патологічно антиукраїнської газети «Кримская правда» Костянтина Бахарєва, сина одіозного українофоба, а нині віце-спікера ВР Криму Михайла Бахарєва. Костянтин Бахарєв отримав грамоту міністра оборони Російської Федерації за, як сказано в наказі генерала Іванова, «за активне сприяння в розв'язанні завдань, покладених на Збройні Сили Російської Федерації».

Справді, обидва Бахарєви сприяли російським військам, що дислокуються на українській території, всіляко послаблюючи в Криму український вплив і культивуючи антиукраїнські настрої в місцевій громадській думці. Але «Кримськая правда» - то принаймні приватна газета, а інша особа, нагороджена за «активне сприяння» іноземним військам в Україні, пані Лариса Раєвська, працює головним (!) редактором інформаційних програм державного українського (!) телебачення і радіо в місті Севастополь.

Як завжди, українська громадськість запитує і хоче отримати відповідь від керівників України: чому в державних ЗМІ України працюють іноземні журналісти, які сприяють не українським, а іноземним збройним формуванням, використовуючи такі ж українські матеріальні засоби, придбані коштом платників податків нашої країни: техніку, обладнання, ресурси?

Чому компетентні органи України не з'ясували, в чому саме полягало сприяння цих журналістів іноземним військовим і яку шкоду це заподіяло Україні?
Треба зазначити, що нинішній культурно-політичний розкол України є наслідком передачі українського інформаційного простору Російській Федерації. Ось чому українські ЗМІ, що мають жорстко контролюватися державою, бо їй належать, відверто працюють не на Україну, а на російську армію, загрожуючи соборності України.

Високопосадовці держави ще три роки тому уклали контракт на керування Севастопольською міською державною телерадіокампанією не з Миколою Савченком, колишнім начальником прес-центру Військово-Морських сил України, а з Олександром Скрипниченком, уродженцем Росії і колишнім журналістом газети російського Чорноморського флоту «Флаг Родіни». То чи варто після цього дивуватися наслідкам?

15 років незалежності було згаяно у справі консолідації українського народу, об єднання української нації на спільних цінностях. Коли суверенна держава віддає свій інформаційний простір іноземцям, то вони починають навіювати її громадянам чужі й ворожі цінності, працюючи на розкол і протистояння, нацьковуючи одне на одного представників єдиного народу. Нині ми розплачуємося за 15 років антиукраїнської інформаційної і культурної політики в Україні, за небажання влади давати відсіч антидержавним силам, втручанню зовнішніх центрів, що нині зловтішаються складним становищем України та хтиво чекають коли ж наша країна загине. Ось що пише московська газета «Наше врємя»: «Чим усе закінчиться (в Україні — Авт.)? Так чи інакше — розпадом країни. Надто різні половинки, надто різні люди. Протягом 15 років у них не з'явилося спільної ідеї, що згуртовує націю. І тепер уже зрозуміло, що не з'явиться. Важливо ось що: «розлучення» має бути цивілізованим. Без кровопролиття. І Росія може стати гарантом м якого, безкровного «розлучення». Так було в Чехословаччині, так буде в Україні». Вони нас уже поховали і навіть напис на «могилі» зробили. Зарано, панове. Ми ще маємо час змусити наших провідників перейти від політики малоросійства до політики українства.

"ШП" 7 (2748), 14 лютого 2007 р.