Проросійські газети півдня України дуже полюбляють друкувати матеріали, заяви і виступи віце-президента Національної академії наук України Петра ТОЛОЧКА.

З одного боку — український академік, авторитет, на який можна послатися, а з іншого — носій імперських поглядів на Україну та її народ, що не може не подобатися російським шовіністам. Чого варті лише тези пана Толочка про те, що нібито української нації не існує? Кожний виступ академіка — це свято для українофобів, шовіністів, проімперських сил.

Проте слід віддати належне Петрові Толочку — він людина доволі послідовна. Свою статтю для газети «Рускій Севастополь» він підписав так: Пьотр Петрович Толочко, віце-президент Академії Наук України. Логічно, якщо немає, за Толочком, української нації, то й Академія Наук не національна... Але ця академія існувала в радянські часи та існує нині саме завдяки визнанню того факту, що українська нація таки ж є. Якби «Пьотр» Толочко був людиною зовсім послідовною, то він мав би піти геть з такої «сумнівної» академії. Однак він підписує офіційні документи від імені організації, а на тих документах зазначено: Національна Академія Наук України. Отже, важко Толочку дорікнути принциповістю...

Шкода, але ця людина керує усіма гуманітаріями України: істориками, філологами, філософами, етнологами, правниками, соціологами.

Себто критично важливою для української нації сферою керує діяч, який заперечує історичне буття українців як окремої соціально-політичної спільноти. То чи може український народ чекати добра від академії під такою орудою? Якби пан Томенко замість постійних публічних виступів подбав був про заміну Толочка на вченого, відданого Україні, то можна було б констатувати, що цей польовий командир Майдану недаремно кілька місяців пробув на посаді гуманітарного віце-прем'єра. Президія НАН України не в останню чергу зусиллями Толочка стає центром ідеологічної опозиції українській нації, осередком новітнього москвофільства, що «науково» обслуговує всі антиукраїнські, проімперські сили в Україні. Недаремно ж у молоді роки науковець П. Толочко так полюбляв викривати історичні погляди українських «буржуазних» націоналістів.

Про рівень мислення та історичної ерудиції цього керівного діяча української гуманітарної науки свідчить така заява академіка: «Я нещодавно почув цікаву фразу, мовлену з гордістю: «В кожному українцеві дрімає Мазепа». Не може бути для нас від'ємнішої характеристики, ніж ця. Вона засвідчує нашу ненадійність».

І це історичне бачення, логіка і психологія українського академіка?! За Толочком, кожен українець є порядною людиною, носієм моральних вартостей тільки тоді, якщо він є відданим Москві Це мислення російського імперського чиновника. Отже, треба бути надійними для Москви, а не для України... Пан Толочко, незважаючи на його українські чини, звання і посади, залишився таким собі московським «козачком» і дивитися на світ не через московські окуляри засадничо не спроможний...

Я вже не кажу про його абсолютно дикі, імперські уявлення про особистість і діяння гетьмана Івана Мазепи. І така людина буде й далі «виховувати» українських істориків, філологів, філософів? Мав рацію борець за незалежність Індії Неру, коли сказав: «Інтелігенція, вихована колонізатором, завжди буде ворогом власного народу».

Але Толочко в деяких питаннях української культури і мови є пересічним невігласом. Ось його оцінка української мови: «Деякі наші лінгвісти забувають, що українська мова значною мірою є симбіоз мов давньо-руської і польської. Якби не національно-визвольних рух, якби Україна не вирвалась з «братніх обіймів» Польщі, то була небезпека взагалі втратити свою мову».

Ось у цій цитаті — весь Толочко, з його ерудицією і логікою. Щодо останньої, то про яку «свою мову» каже академік, якщо вона, за його переконанням, лише «симбіоз» давньоруської (взагалі-то існувала давньослов'янська) з польською?

Толочко, друкуючи таку маячню в проросійських газетах, водночас не наважується виступати з такими дикими заявами в середовищі фахівців, наприклад, в Інституті української мови та в Інституті Мовознавства НАН України.

Часом, не тому, що побоюється, що там його піддадуть покаранню такою ж самою «зброєю», як Януковича в Івано-Франківську? Толочко повторює дрімучі тези імперської Росії про те, що українська мова — це фактично російська, дещо зіпсована польською. Але нині жоден поважний російський мовознавець такого вже не скаже.

Напевно, Толочко ніколи не чув про лінгвістичний музей Київського національного (таки ж!) університету імені Т.Шевченка, де зберігається докладна інформація про рівень спорідненості різних мов світу. Очолює музей знаний лінгвіст професор Тищенко. За допомогою сучасних математичних методів науковці вирахували індекс спільності лексики в різних мовах. Українська мова з польською мовою має індекс спільності 70 відсотків. Себто, в кожних 100 словах української і польської мови 70 слів схожі. З російською мовою українська має 62 відсотки спільності. Між іншим, російська мова з болгарською має індекс спільності 74 відсотки. То, керуючись логікою Толочка, слід визнати російську «симбіозом» з болгарською?
А французька та італійська мова мають індекс спільності 70 відсотків. То нехай Толочко скаже, чиїм «симбіозом» є ці мови...

До речі, так звана давньоруська мова, мова офіційних документів Київської Русі, а не живого спілкування, є одним з діалектів давньоболгарської, що зазнала на наших теренах певних мутацій. Але українська мова формувалася на основі не цієї давньоболгарської, як російська, а на основі живої розмовної мови давнього Києва, Галича, Чернігова, Переяслава, Володимира-Волинського та навколишніх сіл.

Нехай пан академік, який вважає себе істориком, відвідає Історичний музей нашої столиці, де зберігається меч, виготовлений зброярами давнього Києва. На тому мечі — тавро майстра: «коваль Людота». Не «кузнєц», а саме — «коваль». Невже й це слово українці запозичили в поляків? А слово «кувати»? А, може, навпаки?

Маячня Толочка була примусовою державною концепцією, коли за нею стояли органи КГБ чи, раніше, царської «охранки». В умовах вільної наукової дискусії (от тільки чи забезпечить таку вільну дискусію в НАН України її віце-президент Толочко?) ця концепція демонструє свою неспроможність.

А чого варта заява Толочка: «Нація — це не етнічна, а політична категорія»? Чому ж тоді ми говоримо «німецька нація», «французька нація», «італійська нація», а не «нація на теренах Німеччини», «нація на теренах Франції», «нація на теренах Італії»? Вже в самому цьому визначенні «німецька, французька... нація» міститься потужне етнічне підґрунтя.

Не даремно ж грузинський філософ Мераб Мамардашвілі сказав: «Нація — це етнос, в тілі якого попрацювала Конституція». Таки ж етнос... До речі, український етнос на Майдані продемонстрував, що Конституція в його тілі попрацювала добре...

Згадую чудовий плакат цього періоду: «Український наш народ робить євроремонт держави. Пробачте за тимчасові незручності».

А перебування на одній з вищих посад у НАН України людини з відверто українофобською психологією, що не соромиться навіть демонструвати невігластво, аби догодити імперії, свідчить лише про те, що кадрова політика попередньої влади була антиукраїнською, зрадницькою і шкідливою. А нинішньої?

«Шлях Перемоги», 14 вересня 2005 р.