Як у Севастополі святкують День міста. Всьо Росія!

На відзначення Дня Севастополя 14 червня 2012 року відбулися міські урочисті збори у театрі Луначарського. Дивне якесь у нас місто, відзначаємо 229 роковини місту, коли зовсім недавно відзначали півтори тисячі літ його частинам – Інкерману і Херсонесу, 2,5 тисяч літ – Балаклаві, та й Північна сторона, яка раніше мала назву Ахтияр тягне не менше чим на 600 років. Але святкуємо 229, мовби до приходу сюди російського флоту життя на території нашого міста не існувало. Святкування колоніальних свят севастопольськими аборигенами продовжується.

На зборах не відчувалося, що місто є українське і утримується коштом українського народу. Державна мова була показово проігнорована як в промовах, так і на концерті. На урочистостях російською мовою зачитали поздоровлення севастопольцям від Президента України Віктора Януковича. "Севастопольці і сьогодні є взірцем справжнього патріотизму та любові до рідної землі. Саме вам найтепліші слова глибокої вдячності й шани за безцінний скарб, який ви передаєте у спадок прийдешнім поколінням, - честь, гідність та військову виправку", - звучало зі сцени у привітанні Януковича.

І дійсно, безцінний скарб патріотизму могли спостерігати присутні в залі. У цьому патріотичному скарбі України як держави не існувало.

Про адекватність режисерів свідчить те, що концерт було подано у вигляді «Дворянського балу», розпоряджалися яким князь Володимир, імператриця Катерина Велика і князь Потьомкін, адмірали Лазарєв і Нахімов.

Уже увійшло в традицію міської державної адміністрації, а це вона проводила урочисті збори, на День міста ігнорувати Державний Гімн України. Замість нього українські державні службовці від 6 до 1 рангів з сльозами на очах стоячи слухали гімн, вірніше російську колоніальну брехливу пісеньку про нібито неприступний Севастополь, який являється гордістю і славою русскіх моряків, тобто теперішній гімн міста, який натхненно виконували артисти російського флоту. З Чорноморськими співаками намагалися змагатися в любові до мови російських крестьян і артисти музичного Центру ВМС України, потіючи під прожекторами виводили, що рідна мова їм не мила.

Ордени від українського Президента чіплялися на груди виключно ветеранам і членам Союзу совєтських офіцерів, які колонами ходять під червоними прапорами.

Не було на сцені і Державного прапору України. На збори не запросили ветеранів ВМС України та тих, хто стояв біля витоків національного державного будівництва у Севастополі. Саме в цім, треба думати, Президент вгледів «неповторну самобутність і колорит» Севастополя. У центрі зборів красувалися народні депутати Лєбєдєв і Колісниченко. І хоч вони не є корінними севастопольцями і майже нічого путнього не зробили місту, з їх виступів проглядалося неприкрите бажання при допомозі севастопольців знову потрапити до Верховної Ради України.

Подібний сплеск патріотизму по-севастопольськи відбувся і напередодні під час святкування дня Історичного бульвару. Ні у виступах, ні у демонстраціях-параді iсторичних клубів, ні на концерті українське слово не звучали. Єдина «Просвіта» виставила свою виставку книг і вишиванок та просвітянський хор завзято демонстрував свою державність до офіційного початку свята.

Отже, спостережливий глядач міг зробити висновок: у Севастополі протягом останніх 229 років українці не жили, не живуть і у місті Військово-Морські Сили не існують. Українці за місто з ворогами не боролися, на флоті Чорноморському ніколи не служили, свою кров на численних війнах не проливали і місто після воєнної розрухи не відбудовували.

Всьо Росія! Як сказав один з ряжених акторів: «Радий, панове, що місто знаходиться в надійних руках»…

М. Мамчак