«МИ ЖЕ ЕТІХ ПЄСЄН НЄ ЗНАЄМ…»

Народний український хор під керівництвом заслуженого працівника культури АР Крим Віктора Ковальчука є одним із духовних островів, яким пишаються севастопольці і, зокрема, українська громада міста.
Звання «народний» колектив отримав у 1986 році рішенням республіканського рівня, співаки у ті часи виступали з гастролями в багатьох містах колишнього Радянського Союзу. Зараз співають на міських та всекримських заходах, як-от: відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку в Ялті чи на щорічне свято Історичного бульвару (наведене фото ілюструє минулорічний виступ).
Виступи колективу безкоштовні, виготовлення костюмів та взуття, транспортні витрати – все це за рахунок учасників хору.
За 32 роки (з часу створення у 1976 році) хор має чимало грамот, дипломів, подяк від управління культури і туризму. Його керівник Віктор Олександрович Ковальчук отримав дві подяки від президентів – Леоніда Кучми та Віктора Ющенка, має медаль Всеукраїнського товариства «Просвіта» «Будівничий України».
За сучасними вимогами звання «народний» колектив має регулярно підтверджувати. 1 квітня ц. р. керівнику повідомили, що огляд творчості призначено на 12 квітня і треба підготувати 15-хвилинний виступ. Хор з 30 учасників почав інтенсивні репетиції і підготував п’ять пісень: «Мама», «Пісня про Шевченка» на музику Віктора Ковальчука, «Ой у полі дві тополі», «Гуляю я три роки» і «Єднаймося, люба родино!».
Журі складалось з поважних людей в місті – народного артиста Росії О. В. Сметаніна, композитора Я. М. Машарського, керівника муніципального симфонічного оркестру В. М. Кіма, заслуженого діяча мистецтв України
В. Ф. Бобиря, педагога-хормейстера школи ім. Римського-Корсакова О. П. Гостюхіної.
Після виступів не було висловлено зауважень, а з протоколом журі керівників хорів і ансамблів ознайомили аж 18 квітня. Щодо українського хору прозвучало як вирок суду: «За низький рівень виконавчої майстерності, одноманітність представлених на розгляд журі творів, недостатній рівень сценічної культури тимчасово зняти звання «народний».
Віктор Олександрович був вражений цим рішенням і запитав у деяких членів журі про зауваження до виступу. «Ми же етіх пєсєн нє знаєм…» – почув у відповідь. З цим, зрозуміло, можна погодитись – більшість музичних працівників є прибульцями з Росії, пов’язані вони з російською пісенною творчістю і творять в рамках Чорноморського флоту РФ.
«Співали «відкритим звуком» – пролунали зауваження від Олександра Сметаніна. Але ж народна хорова творчість за канонами і передбачає таку відкритість! «Я тебя не знаю и больше я в жюри не буду», - сказав Сметанін, незважаючи на існування книги, в якій на розвороті розташовані портрети самого Сметаніна і Ковальчука.
«Акомпаніатор стояв спиною до журі і глядачів», – зауважив Володимир Бобир. Але ж і диригенти так роблять!
На зборах хору Віктор Ковальчук повідомив цю новину, яка обурила всіх його учасників. І справа зовсім не у втраті 10% надбавки за звання «народний» керівнику хору, яка еквівалентна двом кілограмам м’яса. Моральний удар виявився значно дошкульнішим, а претензії виглядали явно тенденційними.
Наступного дня мені повідомили про цю ситуацію, і я звернувся до заступника управління культури і туризму Людмили Богатирьової з проханням надати оціночні листи для ознайомлення із зауваженнями членів журі. Зустріч було призначено наступного дня. Телефоном зв’язався із членами журі О. Сметаніним та Я. Машарським. Їхні формулювання здались мені непереконливими. У телефонній розмові з Л. Богатирьовою стало зрозуміло: оціночні листи приховуються. Після більш наполегливого звернення мені запропонували зустрітися із членами журі, де вони могли б наочно висловити свої зауваження.
Ця неординарна зустріч відбулась в Центрі культури і мистецтв м. Севастополя. Були присутні три члени журі – Олександр Сметанін, Володимир Кім та Яків Машарський. Розмова чомусь фільмувалась оператором на відеокамеру. На жаль, музиканти повторили вищезазначені претензії, хіба додали зауваження про нецікавий та одноманітний репертуар та повторили тенденційне «пісні незнайомі». Оціночні листи для ознайомлення так і не надали, та поряд зі мною сидів
Я. Машарський, і я побачив, що вони напівпорожні.
На зауваження про нецікаве аранжування творів Віктор Ковальчук простягнув ноти і запропонував зіграти на фортепіано для прикладу свій твір. Володимир Кім з ходу прекрасно виконав цю гарну музику. Мені вона здалась щиро українською, з народними мотивами і такою, яка відповідає темі, про що я і висловився. Мабуть, вона вразила й інших, бо настала деяка пауза. Але упередженість, яка прямо висіла в повітрі, призвела до зауваження про те, що на баяні гірше звучить, ніж на фортепіано. Але ж тоді треба доручити членам журі переслухати всі 500 000 українських народних пісень і визначити, які є цікавими і веселими, інші заборонити до виконання, а також визначити, що нехай хори співають під акомпанемент роялів!
Близький до управління культури і туризму голова севастопольської «Просвіти» В. Проценко, який був присутнім на зустрічі, спромігся лише висловити пропозицію ще раз прослухати колектив. На мій погляд, йому треба було б сказати значно більше теплих слів про просвітянина Віктора Ковальчука, який присвятив себе українській справі та й прикрашав піснями хору просвітянські заходи.
Зрозуміло, що зустріч пройшла досить емоційно – люди ж творчі зібрались! – і завершилась такими ж емоційними словами Віктора Ковальчука про недовіру складу журі.
Висновки для себе про цю подію можуть зробити і самі читачі, але дуже хотілося б, щоб справедливість відвідала місцеву культурну єпархію.
Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.
м. Севастополь.

Фото автора

"Кримська Свiтлиця" > #17 за 25.04.2008