"Державу не твориться в будучині,
Державу будується нині"

Українська нація завжди продукувала могутні постаті, які, запустивши глибоко своє коріння в минулому, в той же час простягали свої паростки в майбутнє. В духовності цих історичних постатей нація немовби виправляла свій історичний ріст. Вони були, є і будуть - наші духовні орієнтири. Конкурс, який відбувся в Севастополі, якраз і був присвячений творчості лицарів українського духу.

2 квітня в Українському культурно-інформаційному центрі в м. Севастополі були оголошені підсумки другого міського літературного конкурсу "Державу не твориться в будучині, Державу будується нині", який проводився серед учнівської та студентської молоді міста з метою популяризації української мови, підняття її престижу серед учнівської і студентської молоді, виявлення літературних і художніх здібностей та поглибленого вивчення творчості Олени Теліги та Олега Ольжича. Засновниками конкурсу є Фундація ім. Олега Ольжича (Київ), Управління освіти та науки міської державної адміністрації та Громадський комітет "Український Севастополь". А започатковано конкурс було за підтримки останнього Президента України в екзилі Миколи Плав'юка після його візиту до нашого міста.

За півтора місяці надійшло 37 робіт від 36 учасників (один із них написав два твори). Це відчутно більше, ніж минулого разу. Найважливішою метою конкурсу була робота учасників з першоджерелами та літературною критикою. Щоправда, дехто з них цим зловживав і втратив шанси на перемогу, адже це був літературний конкурс, а не конкурс рефератів.

Серед учнів шкіл перемогла робота десятикласниці школи №29 Соколова Валерія (вчителька - Любов Анатоліївна Губанова), наступні призери - Сьомочкін Костянтин та Тищенко Ольга з 9-б класу школи №41 (вчителька - Світлана Миколаївна Добрицька). Заохочувальними грамотами та книжками відзначені роботи Ядвіги Кислициної (шк. №29), Анастасії Литвинової (шк.№35), Юлії Авдієнко (шк.№37) та Олени Рязанової (шк.№50).

Серед студентських робіт кращими визнані твори Івана Кoлючкіна та Зареми Абібулаєвої з Севастопольського медичного училища ім. Жені Дерюгіної - викладач Тамара Тимофіївна Жога та студентки Севастопольського Національного технічного університету Катерини Бережної (викладач Тетяна Вікторівна Морозова). Заохочені Наталя Бояр з індустріально-педагогічного коледжу та Наталя Федотова з СНТУ.

Члени журі конкурсу, до складу якого були призначені провідний методист Українського культурно-інформаційного центру Ірина Муленко, старший викладач кафедри слов'янської філології інституту післядипломної освіти Валентина Надточій, учитель української мови і літератури гімназії №7 Валентина Рябка та викладач Севастопольського морського технікуму Марія Якименко, працюючи незалежно один від одного, фактично одностайно визначили переможців та призерів, оцінюючи самостійність, образність мислення та глибину розкриття вибраних тем.

Переможці конкурсу були нагороджені дипломами, книжками, фотографіями О. Теліги та О. Ольжича, виготовленими в Севастополі, і грошовими преміями, вчителі, які їх підготували, - преміями, а учасники конкурсу - грамотами та книжками видавництва ім. Олени Теліги.

Особливої подяки за активність в організації конкурсу заслуговують методист Севастопольського інституту післядипломної освіти Валентина Лопатюк, голова Севастопольської організації Союзу українок Богдана Процак, член товариства ім. Олени Теліги, заступник директора з навчально-виховної роботи початкових класів школи №53 Варвара Глущенко, завідуюча бібліотеки УКІЦ Неля Сиротова-Кравчук.

Органічно під час підведення результатів конкурсу звучали народні і сучасні пісні у виконанні зразкового фольклорного ансамбля "Веснянка" УКІЦ під керівництвом Світлани Алипової.

Впевнений, що Севастополь, як і інші міста України, має великі можливості для розкриття свого українського потенціалу. Принаймні, проведений конкурс підтвердив, що свідома молодь України - це найбільший наш скарб, який є основою майбутньої нації.

Микола Владзімірський,
голова журі конкурсу

ТВОРИ ПЕРЕМОЖЦІВ КОНКУРСУ

Валерія Соколова
Думки, що викликають у мене вірші Олени Теліги
(Поетичні роздуми-асоціації)

***

Треба за всяку ціну обминати... широкі, розкриті двері. І шукати правдивої великої брами, над якою віють непідроблені... прапори нашого духу...
(О. Теліга)

Не танула, як свічка воскова,
А полум'ям натхнення спалахнула...
Пред нею Доля шовком шлях стелила,
Крилом таланту над чолом війнула.
Чи думали батьки й французькі бонни,
Що вчили в Петербурзі ніжну панну,
Що ніякі життєві перепони
Ніколи не введуть її в оману?
Що нудні, несміливі, нецікаві
Думки і вчинки будуть їй огидні,
Що будувати недосяжні вежі
Вести і надихати стане гідних?
За всяку ціну обминати хвіртки,
Широкий і правдивий шлях шукати,
Самим собою бути навіть в скруті
І надихати, а не умовляти!

* * *

Не візьмеш плачу з собою -
Я плакати буду пізніш!
Тобі ж подарую зброю:
Цілунок, гострий, як ніж.
(О. Теліга. Вечірня пісня)

Від Ольги, Ярославни, Роксолани
Жаліти й надихати тчеться мудрість,
Збираючи в далеку путь коханих,
Віддати серце їм, любов свою і мужність.
Від Богуславки - рід свій шанувати,
Заради одновірців все віддати,
Від Чураївни - зради не прощати
І як співать, душею як співати!
Від Лесі - сила духу чоловіча,
Коли від болю серце майже гине.
Від літньої селянки - мудрість вічна
Своєму роду бути Берегинею.
Крізь будь-які життєві перешкоди
Із перших днів далекого дитинства:
В жіночій вроді - мудрість від природи,
В жіночій долі - Доля Українства.

* * *

Олені Телізі,
а також всім жертвам Бабиного Яру.

Тільки тим дана перемога,
Хто й у болі сміятись зміг.
(О. Теліга. Гострі очі розкриті в морок...)

В світ востаннє дивилися очі,
Очі жертв Бабиного Яру.
Тут серця їх рвалися від кулі,
А душа їх рвалася від жалю.
Хто пройшов перед зором катованих?
Діти? Рідні? Друзі? Кохані?
Їх думки, ніби болем гаптовані,
Світ і Всесвіт ловили зрання.
Автомати здіймалися поспіхом,
Та крізь сльози очі всміхаються.
Перемога була в цьому усміху,
Хоч востаннє з сонцем стрічаються.
Не лунали прокляття Богу -
Їхнім Богом була Україна.
Перед вічним земним порогом
Поєдналися їхні сили!

***

Зложи на мої коліна
Каміння жорстоких днів...
(О. Теліга. Вечірня пісня)

Нарешті ми знов зустрілись,
Цього я чекала давно.
Благала, бажала, молилась,
Надія була - як скло...

Хоч сльози так важко стримати,
Ти не побачиш їх!
Не можна нам зараз ридати :
Так мало годин цих нічних.

Скажи мені, що ти робив,
Де був і як жив там без мене?
Розбий зараз частку тих криг,
Що в серці твоєму є, певно...

Віддай мені розпач і страх,
І біль, і турботи свої.
Так часто я мріяла в снах
Розтопити твої жалі.

Вранці ти підеш знову.
Подивись мені в очі, мій друже,
Я тобі надію дам словом -
Лихоліття тебе не закружить.

Наша сила - то наша любов.
Серед моторошного бою
Пам'ятай, милий, знов і знов:
Я з тобою, завжди з тобою...

***

А в мене дні бунтують і кричать,
Підвладні власним, не чужим законам...
(О. Теліга. Лист)

Летять листи до тебе крізь роки
З моїх бунтарських і незламних будень,
Коли так стрімко лютий, квітень, грудень
Народжують нові й нові рядки.

Я не прийму життя, що ніби плесо.
Коли мій день-суцільна самота,
Я сподіваюсь від твого листа
Думок і слів, мов самурайське лезо.

Струна в душі моїй хвилюється, тремтить -
Я ж натягнуть хочу її сильніше.
І хай слова стають все суворіші,
Для мене лиш боротись - значить жить!

Я, мов прочани, стану і піду
До провидінням посланої мрії,
Піду в вінку терновому надії
І дар найбільший - волю там знайду.

З вузьких стежин сумного перепуття,
Що душу розривають до знемоги,
Пройду, відкинувши болі й тривоги,
У світ весняний вільного майбуття!

***

Іван КОЛЮЧКІН
Думки, що викликають у мене вірші ОлениТеліги

Десять секунд, п'ять, одна... Нарешті - дзвоник! Бо я вже весь звівся, не міг більше чекати! Але тепер все позаду, і я поспішаю додому.
Останнім уроком була математика. Ще зовсім недавно вона була моїм улюбленим предметом, але сьогодні чомусь вона аніскільки мене не цікавила. Мене цікавило одне - дзвоник!
... Ще вчора зранку я був цілком звичайним студентом, що дуже любив розв'язувати складні задачі. Прийшовши таким звичайним студентом на третю "пару", я вийшов з неї зовсім іншою людиною, світогляд котрої був під великим знаком запитання. Зріли нові думки, нові ідеї. Цією "парою" мали ми українську літературу і вивчали творчість Олени Теліги.
На дошці висів портрет, звучали вірші, я аж здивувався: як така тендітна та беззахисна жінка може втілювати в собі стільки мужності, героїзму, і, водночас, такого палкого, жагучого кохання, пристрасті та ніжності?
Тієї ночі я не спав, все думав. Сон прийшов лише рано-вранці. Прокинувшись, я твердо знав, що робитиму сьогодні.
Відпросившись з літератури, яка була в нас останньою "парою", я пішов шукати книжки про моє нове зацікавлення - дочку українського народу Олену Телігу. Дякувати Богові, випадково потрапив до незнайомої мені української бібліотеки, бо зустрів знайомого, який там працював (в УКІЦ).
І ось тепер маю товстенну ілюстровану книгу, присвячену Олені Телізі, дарунок цій бібліотеці від діаспори. І тепер ця книга для мене - за всі підручники, довідники, таблиці, що їх я нещодавно так цінував. Тепер ходжу на уроки літератури з особливими почуттями, з охотою беру індивідуальні завдання, смакуючи ці уроки, що їх не так вже й багато.
Минають дні, а я продовжую глибоко вивчати свій єдиний "підручник" - книгу, що присвячена Олені Телізі: читаю біографічні матеріали, її вірші.
Відкривши книгу, я бачу заголовок: "Якими нас прагнете?" Стало цікаво. Почав читати - і не помилився. На мою думку, я зміг розкрити філософію Олени Теліги: коли поет просто пише, намагаючись боротись із чимось - то це ще півсправи, але коли поет своїм життям відповідає ідеалу - ото вже справа! Такою була пані Олена. Вона гармонійно поєднувала в собі три образи: жінка-"рабиня", жінка - "вамп" та жінка - "амазонка". Одна - лагідна та покірна дружина, що дає чоловікові - борцю спокій та розраду, підтримує "родинний вогонь", інша - вірний товариш, борець за національну ідею, що викликає пошану і гордість...
Цікаво, дуже цікаво! Сьогодні ввечері читатиму вірші своєї улюбленої поетеси. Думки розлітаються, не можу нічого робити, знову чекаю дзвінка.
Нарешті я дома, відкрив книжку, читаю...
Першим мені попався вірш "Мужчинам". Ще з урока пам'ятаю, що цей вірш Олена Теліга вважала для себе програмним. У ньому постає образ жінки - "рабині", що його авторка яскраво поєднує з героїчною місією жінки на Землі.
Забув про все. Читаю рядки вірша - і в уяві постає образ тендітної лагідної жінки, що має бути відрадою чоловікові, матір'ю дітям, але на її грудях сяють лицарські лати, бо вона - сильна натура, борець за національну ідею, за незалежність України. Думки розділяються, бушують, їм мало місця в голові. Не розумію, як таке може бути? Як отака тендітна жінка може поєднувати сімейне життя з жорстокою національною боротьбою?

Бо ми лише жінки. У нас душа криниця,
З якої ви п'єте: змагайся і кріпись.
І ми їх даємо не у залізнім гімні,
У сріблі ніжних слів, у вірі в вашу міць.

Цікаві думки викликають перші рядки вірша. Уявляю: жінка-героїня вірша Теліги, тендітна й ніжна, має бути "криницею" чоловікові, забезпечувати його духовну та фізичну міць, в яку так вірить.

Висловом - "бо ми лише жінки" - авторка підкреслює слабкість жінки, яку вона вважає "жінкою-рабинею" в хорошому розумінні.

Ще сальви не було, не заревли гармати,
Та ви вже на ногах. І ми в останній раз
Все, що дає життя іскристе і багате,
Мов медоносний сік, збираємо для вас.

Читаю собі далі. І так занурююсь у душу жінки, що живу її турботами.
Вона збирає все "іскрите і багате, мов медоносний сік" для чоловіка, аби набрався сили і зміцнів.
Але яке ж життя без парадоксів! За це я й поважаю Олену Телігу, за це й ціную та люблю її творчість!
Зібравши чоловіка у довгий (а може й останній) путь, жінка, наперекір нашим передчуттям, збирається за ним і стає чоловікові жінкою-товарищем, завжди готовою допомогти в бою, і навіть віддати життя за нього, а головне - за націю, за рідну державу.

Гойдайте кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів!
Ми ж радістю життя вас напоївши вщерть,-
Без металевих слів і без зітхань даремних
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!

А й справді, не жіноча це справа братися за спис, але, коли треба, вона зробить і це, аби врятувати націю.
Такі двоїсті пориви жінки я побачив не лише в цьому вірші.
Наступним віршем у моїй збірці була "Вечірня пісня", героїня якої готова зібрати у свої долоні все, що пригнічує душу коханого, своєю ніжністю розтопити його тривоги, а пристрастю - надихнути на боротьбу:

Тобі ж подарую зброю:
Цілунок гострий, як ніж.
Щоб мав ти в залізнім свисті
Для крику і для мовчань -
Уста рішучі, як вистріл,
Тверді, як лезо меча.

Величною, як пам'ятаю я з уроку літератури, вважала поетеса роль жінки в становленні нації, бо жінка має бути ідеальним поєднанням "найкращої жіночності з найкращою мужністю".
Я довго я не міг заснути - все думав. Чому саме жінки? Чому не чоловік? І наснилася мені героїня поезії Теліги, така схожа на неї: "чарівна жінка, повна індивідуальної жіночої принади.
Говорила глибоким альтовим голосом і сміялася часто закотисто. Мала регулярні риси обличчя, рівний ніс, виразні уста й живі очі, що вміли кидати блискавиці. Була вище середнього зросту, шатенка, рівномірної будови ..., - згадав я вивчений мною на уроці відгук М. Бачинської - Донцової про Олену Телігу.
Так от, побачив я цю надзвичайної краси жінку. На дворі вечоріло. Прийшовши з роботи, жінка почала займатись дітьми, намагаючись наглядати за вечерею, що було нелегко. Повернувся чоловік, повечеряли, вона повкладала дітей у ліжко, прибралася в хаті, розрадила чоловіка, лягли спочивати ... Але раптом роздався вибух. Всі здогадались - то був бойовий клич. Почалося, без сумніву, щось страшне. Жінка кинулася збирати чоловіка, який мав захищати націю, що була під великою загрозою. Зібравши його, сповненого силою, зібралася й сама, знесилена, не відпочивша, на захист Батьківщини.
Раптом я прокинувся: ну й речі робляться, їй-богу! Тепер мені зрозуміло, як жінка позитивно впливає на чоловіка, для якого вона - джерело сили, енергії, мати його дітей, в яких вона виховує кращі національні почуття; яке значення для Батьківщини вона має! Так ось, П.Олена не терпіла "баб, що творять свій власний баб'ячий світ" - з наївними журналами, зібраннями, підкреслюючи на кожному слові свою рівність з чоловіками і в той же час вкладаючи в свою справу чисто бабську наївність і дрібничковість"!
Наступного дня вирішив піти до бібліотеки, дізнатись, ким же була жінка, що її бачив я уві сні. І знайшов, знайшов! Як вияввилось, це - ідеал нової жінки, жінки, що вже не хоче бути ні "рабинею", ні "вампом", ні "амазонкою". Вона хоче бути Жінкою. Тільки такою жінкою, що "є відмінним, але рівновартісним і вірним союзником мужчин у боротьбі за життя, а головне - за націю".
Он хто вона, моя героїня, це - справжня Жінка! Тому й була Олена Теліга так схожа на мою героїню, бо вона сама - найкраща виразниця українок нового типу.
День пройшов так добре! Розібравшись у своїх думках і зумівши пояснити всі незрозумілі речі, що не давали мені спокою , я відчув значне полегшення! Так, я зміг збагнути велику українську поетесу, ім'я якої можна поставити, хіба що, поруч з Лесею Українкою. Тепер в мене прекрасний настрій, все роблю з легкістю і вправністю.
Незчувся, як надворі вже - ніч. Заснув одразу ж.
І бачу себе у місті надзвичайної краси. З усього видно - людям пощастило тут жити. Спитав у них, де я. І здивувався, почувши відповідь: "У Києві". Я не раз бував у столиці, та ніколи не бачив такої краси. Це була відроджена Нова Україна.
Мені стало цікаво, я пішов гуляти столицею. Аж раптом мою увагу привернув пам'ятник у вигляді гарної жінки, яка замість рук мала крила. На п' єдесталі були написані слова:
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, я тверда й сувора:
О, краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.

Моє серце затремтіло, бо я впізнав ці рядки. Цей пам'ятник був Олені Телізі.