«УСЕ, ЩО НЕ НАВАЖУВАЛАСЬ ВАМ СКАЗАТИ...»

Чим приваблюють конкурси як організаторів, так і учасників? Звичайно, своїми можливостями і відкриттями. Насамперед, щоб виявити в кожному учаснику творчі здібності, щиро поділитися наболілими думками, переживаннями. А для організаторів — підтримати обдаровану дитину, вплинути на її мовленнєвий та етико-естетичний розвиток, а також розкрити талановитого вчителя.
Без перебільшення можна сказати, що робота вчителя-словесника оцінюється за творами його учнів. Щоб переконатися в цьому, варто прочитати твір однієї учасниці районного етапу ІV Міжнародного мовно-літературного конкурсу імені Тараса Шевченка, який проходив 16 листопада в м. Севастополі. Оксанка Кучурка (яка, до речі, минулого року на заключному етапі цього конкурсу посіла ІІ місце), обравши тему твору «Незабутня зустріч у моєму житті», відважилась щиро написати про свою вчительку української мови і літератури Валентину Терентіївну Рябку.
«Бувають люди, про знайомство та зустріч з якими забути неможливо. Не потрібно доводити, що вони — важлива, невід’ємна частина нашого життя. І я щаслива, що знаю таку людину.
Трохи більше двох років тому, коли перейшла до середньої школи з початкової, ще зовсім маленька та налякана її труднощами, я сподівалася на підтримку лагідних, доброзичливих, по-справжньому відданих своїй справі вчителів. Було б неправильно сказати, що мені пощастило. Це більше, ніж просто талан, бо я маю чудового класного керівника. Але найголовніше — у мене найкраща (не боюся цього слова) у світі вчителька української мови і літератури. Мабуть, мені має бути соромно, що не зможу описати її. Але я просто гублюсь у словах, бо не здатна визначитися, з чого розпочати. З великої, доброї, неймовірно чистої, сповненої теплом душі Валентини Терентіївни, з її лагідних очей, у яких світяться турбота та хвилювання за кожного учня, чи з її викладацького таланту? А може, з неповторного темпераменту? З тонкого почуття гумору?
Моя вчителька української мови — патріот, вона з успіхом прищепила це почуття й багатьом (а найімовірніше, усім) своїм учням. На кожному уроці в неї цікаво, зрозуміло, відчувається гордість і за нашу солов’їну, і за державу, і за народ.
Валентина Терентіївна для мене — наче друга мама. Я щиро дякую їй за те, що вона, не шкодуючи свого часу, праці та здоров’я, завжди мені допомагає. Я дуже люблю її. Сподіваюся, що моя вчителька почує чи прочитає ці слова.
А спогад про той сонячний осінній день, коли в першому кабінеті гімназії № 7 наш невгамовний і галасливий 5-В лагідною усмішкою зустріла Валентина Терентіївна, назавжди залишиться в моєму серці.
Маю надію, що Вам,
Валентино Терентіївно,
Випаде це прочитати.
Бо це усе — для Вас.
Усе, що не наважувалась
Вам сказати».
Погодьтеся, щоб стати справжнім майстром у педагогічній справі і заслужити саме такі слова вдячності, треба протягом тривалого часу пізнавати серцем усе, чим живе, з чого радіє й чим засмучується учень.
Побажаємо Оксанці та її вчительці й цього року здобути перемогу!

Валентина ЛОПАТЮК,
методист з української мови і літератури Інституту післядипломної освіти Севастопольського міського гуманітарного університету

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 22.11.2013