Загальником політологічних нарисів про політичну ситуацію в Автономній республіці Крим є згадка про майже неподільне панування на півострові комуністичної партії. Це справді так, сьогодні комуністи мають щонайменше 50% мандатів у ВР Криму, у міських радах Сімферополя і Севастополя;багатьох інших міських і районних радах.Важко на пострадянському просторі знайти регіони, де б ортодоксальні (принаймні у риториці) послідовники Маркса Енгельса Леніна Сталіна мали такі сильні позиції, як у Криму. Такий стан в автономії пояснюється не лише особистими якостями лідерів КПУ КПК, але й деякими об'єктивними соціальними,історичними, етнокультурними обставинами.

З проголошенням незалежності України комуністи не втратили своїх позицій. Нові реалії запропонували кримській партократії принаймні три варіанти влаштування. По перше, йшлося про створення надпартійної державно адміністративної еліти («партія влади»). Типовим представником,а певний час і лідером такого напряму був М.Багров, колишній перший секретар обкому КПУ,потім спікер Кримської ВР. По друге, відбувалась переорієнтація на бізнесову діяльність,поміж власників фірм та банків є чимало осіб з райкомівським чи об комівським минулим. Цікаво, що другий варіант особистого влаштування не виключає першого і навпаки.Досить згадати таких повноважних представників кримського адміністративного патриціату, як родина Франчуків. І,нарешті, третій, традиційно партійний варіант. Саме його представники становлять нині більшість керівників кримського ревкому КПУ/КПК, міських і районних комітетів.Типовим представ ником цього напряму є лідер кримських комуністів Л.Грач.  До того ж матеріальне зубожіння людей народило попит і ностальгію за комуністично радянською дійсністю і гаслами.  На комуністів працюють найвпливовіші газети Криму: »Крымская правда», »Коммунист Крыма» і безліч міських та районних комуністичних газет.У деяких містах функціонує (під цілкови тим контролем комуністів) муніципальне телебачення.  Якщо виникає питання щодо обіцяного комуністами економічного покращення,то останні ініціюють чергову кампанію за «об'єднання з Росією»,за відновлення Радянського Союзу чи Союзу Росії, України, Білорусі,або починають черговий ра унд захисту кримчан від «українізації», від «мазепобандерівців» чи від «татарської загрози». Особливо вправним за хисником від останньої є лідер кримських комуністів Л.Грач.  На виборах до парламенту 2002р.комуністи також обов'язково розіграватимуть «мовну» карту, протестуючи про ти позірної українізації, карту тотальної «інтеграції» з Росією, антитатарську карту плюс «ісламсько терористичну»загрозу.  Позитивної і реальної економічної програми запропонова но не буде,якщо не вважати такою «проект століття»: план московського мера Ю.Лужкова про спорудження мосту через Керенську протоку, що нібито розв'яже усі матеріальні про блеми кримчан.

Успіх комуністам віщує непогана організаційна система ще з радянських часів.Вони мають партійні осередки не лише у кожному місті,районі,але й у кожному селищі, селі і навіть у мікрорайонах міст.Серед добровільних працівників компартії чимало військових пенсіонерів віком від 45 до 60 років, дужих фізично і політично активних людей.Реальна численність ком партії Криму навряд чи збігається з рапортами самих комуністів, але наближається до 25 30 тис.членів. З ласки офіційного Києва комуністи в особі свого лідера, спікера ВР Криму взяли під цілковитий контроль кримський уряд,що теж забезпечує їм крім потужного ідеологічного, організаційного ресурсу, ще й ресурс адміністративний.  Чи може хтось кинути виклик політичній монополії ко муністів у Криму? Певні спроби роблять кримські структури партій СДПУ(о)та «Трудова Україна».
СДПУ(о) зуміла привернути до себе увагу частини місцевої адміністративної еліти,деякі з кримських керівників міських та районних ланок стали її членами.Деякі тяжіють до «Трудової України». СДПУ(о)проявила себе чемпіоном регіональної політичної та національної мімікрії. Якщо в Галичині вона відновлює садибу українського класика Івана Франка в Нагуєвичах, то на Донбасі – радянську символіку, а в Криму при мудрилася втратити навіть нечисленні українські риси: у Севастополі назва цієї партії на усіх вивісках пишеться виключно російською мовою. Потужні фінансові можливості СДПУ(о) дозволяють їй утримувати необхідний професійний апарат, і вже сьогодні вона виходить у Криму на друге після комуністів місце, з величезним відставанням, ясна річ.  «Трудова Україна», що у кримській ВР фактично перебуває в альянсі з комуністами і дуже посприяла падінню уряду Сергія Куніцина (представника НДП), дещо покращила свої позиції в Криму за рахунок болючих ударів по єдності всеукраїнського блоку партій ТУНДРА (Трудова Україна, НДП, Партія регіонів, Аграрна партія), що тепер оголосив свою власну на зву «За єдину Україну».

»Трудова Україна» в Криму намагається експлуатувати проросійську фразеологію у стилі А.Деркача. Проте, тут їм доведеться конкурувати не з комуністами, позиції яких дуже міцні, а з претендентами на цен тристський електоральний загал – СДПУ(о).  У сільських регіонах Криму,де номенклатурної пенсіонерії обмаль, непогані шанси (над усе у зв'язку з рекордним врожаєм і деяким покращенням матеріального становища селян) має Аграрна партія Михайла Гладія,тим більше, що місцевою структурою АПУ керує представник президента України в Автономній республіці Крим.

Блок В. Ющенка «Наша Україна» через його довге і мляве формування не матиме великих успіхів (це навіть не проблема Ющенка,це проблема України, адже кримчани взагалі погано поінформовані про політичне життя країни).Про цей блок у Криму знають дуже погано, і навряд чи знатимуть більше на момент виборів. Ющенко для кримчан є постаттю маловідомою і малозрозумілою. Слабкість українських політичних сил (Рухи,УНП «Собор»,УРП і т.д.) в Криму є віддзеркаленням недостатньої політичної, інформаційної та культурної присут ності України на півострові.

Сьогодні не випадає сподіватися на припинення політичного та ідеологічного падіння комуністів у Автономній республіці.  Це може бути лише справою майбутнього.

Ігор Лосєв,
кандидат філософських наук,
доцент кафедри культурології Києво Могилянської Академії,
Київ – Севастополь – Київ

«УКРАЇНСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ВІСНИК» №26 листопад 2001 р.