СМІХ ЛЮДСЬКИЙ – ЧУДЕСНА ШТУКА!

Тринадцять книг гумору та шість збірок для дітей залишив Павло Глазовий для майбутніх поколінь. Гуморески його не старіють і досі звучать актуально і викликають посмішку, а то й здоровий регіт. Саме ці добрі почуття та аплодисменти звучали нещодавно в Українському культурно-інформаційному центрі в Севастополі, де Інститут післядипломної освіти Севастопольського міського гуманітарного інституту (ІПО СМГУ) проводив конкурс серед учнів шкіл на кращу декламацію гуморесок. Таку декламацію, яка могла б передати влучне й гостре слово письменника.
В першу чергу хотілося б відзначити прекрасну організацію змагу, коли були передбачені найменші деталі – від сценарію, який склала учитель гімназії №7 Бекеш Наталя Вікторівна, до смислового заповнення часу, який необхідний був для журі, яке очолювала методист української мови і літератури ІПО СМГУ Валентина Володимирівна Лопатюк, щоб підбити підсумки і визначити переможців – всі 41 учасник змагань були розділені на кілька команд і їм треба було артистично, творчо та весело відтворити виставою «секретний» текст короткої невідомої гуморески і до «жетона глядацьких симпатій». «Шумометрами» визначили і кращу команду, виступи яких оцінювали оваціями глядачів.
Ведучі, демонструючи на екрані слайди, нагадали учасникам, що друзями Глазового були Остап Вишня, Юрій Нікулін, Штепсель і Тарапунька, про його роботу в журналі «Перець», про те, що увесь життєвий і творчий шлях гумориста був відкритою сторінкою веселої вдачі українського народу, його доброго настрою.
Особливо тепло глядачі сприймали виконання гуморесок «Тарас Бульба у Києві», «Про бідного Льову і державну мову», «Заморські гості» та інші, що стали класикою українського гумору.
А переможницею за всіма показниками журі визнало ученицю 8-го класу гімназії № 24 Катерину Тисельську. На другому місці опинились Ірина Глущенко (7-й клас, гімназія № 2).
Денис Гайдук (8-й клас, гімназія № 7) та Іван Греськів (7-й клас, школа № 31).
Шестикласники Єлизавета Кудрявцева (шк. № 45), Дмитро Мелешков (шк. № 58), Олеся Панкова (шк. № 61) та семикласники Наталя Лавошник (гімназія № 5) і Артем Чопікян (шк. № 15) посіли третє місце.
Автор допису повідомив учням про враження від зустрічей з гумористом, про подаровані Павлом Глазовим книги та співпрацю, у результаті якої було суттєво поповнено сторінку «Смішного!» в Інтернеті, яка продовжує залишатись найбільшим українськомовним ресурсом гумору.
Покидаючи привітний Український культурно-інформаційний центр, учасники веселощів упевнились у правильності слів: «Козацькому сміху Глазового, як шаблі та люльці, не гаснути і не щербитись у віках!», які були озвучені під час веселощів.

Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.

ПАВЛО ГЛАЗОВИЙ

НЕ В СВОЇЙ ТАРІЛЦІ

Прибув Сава до Києва
З дружиною в парі.
Продавали сало, м’ясо,
Яйця на базарі.
З покупцями торгувались,
З людьми говорили.
Потім пішли Хрещатиком
На Дніпрові схили.
А як звідти повертались,
Мовив Сава жінці:
- Давай «чтокать»,
бо невдобно,
Що ми українці.

КТО ШУМЄЛ?

В ресторані київськім
Питає директор:
- Кто шумєл здєсь -
контрольор,
Ревізор, інспектор? -
Кухар каже: - Ето тіп
В вишітой рубашкє
По-українскі мораль
Рєзал нашей Машкє.
Распєкал: «Ваш борщ такий.
Що не можна їсти».
- Разжірєлі, стєрвєци,
Націоналісти.

СЕРЕД ТЕМНОЇ НОЧІ

Серед ночі Київ
Криється туманом.
Розмовляє вітер
З бронзовим Богданом.
- Облітав я, - каже, -
Вулиці всі чисто.
Як змінився Київ,
Це прадавнє місто!
Де вітри гуляли,
Там нові квартали...
А Богдан зітхає:
- Що там ті квартали...
Нині і кияни
Зовсім інші стали.
Я сто літ на площі
Днюю і ночую,
Але дуже рідко
Рідну мову чую.

КОЛИСЬ КОБЗИ ПОДОБАЛИСЬ...

Пильнувала кожні двері
пильна охорона,
У Палацi «Україна»
йшов концерт Кобзона.
Він оспівував Росію -
матушку рідненьку,
Від якої одірвали
Україну-неньку.
Добре тому Кобзонові,
що рідні багато:
Є і матушка, і ненька,
ще й Ізраїль-тато...
Аж стогнали від Кобзона
мерседесні дами
Зі своїми тіньовими
«жирними котами».
Не могли у залі бути
і аплодувати
Тільки ті, що місяцями
стогнуть без зарплати.
Так зате з газет відомо -
привітав героя
Президент наш український
- як то кажуть «стоя».
Колись було в Україні -
кобзарі співали,
А гетьмани уклонялись
і шапки знімали.
Час минає і міняє
звичаї й закони,
Колись кобзи подобались,
а тепер - кобзони.

газета "Кримська світлиця"

Ще прочитати гуморески та байки Павла Глазового можна тут