УКРАЇНА
І КРИМ:ВСТУПАЮЧИ
У XXI СТОЛІТТЯ...
ЖИТТЯ
КРИМСЬКИХ ТАТАР У НОВОМУ СТОЛІТТІ БУДЕ ЯКІСНО
ІНАКШИМ,
НІЖ
У ДВОХ ПОПЕРЕДНІХ, ЯКЩО... НАРОД І ДЕРЖАВА
ЗНАЙДУТЬ СПІЛЬНУ МОВУ...
Перший курултай кримськотатарського народу
відбувся 25 березня 1917 року в Сімферополі,
у складі двох тисяч делегатів. Обрав мусульманський
виконавчий комітет на чолі з тодішнім муфтієм
Криму Нуманом Челебіджиханом, за яким Тимчасовий
уряд визнав право вирішувати всі питання сьогодення
й майбутнього кримськотатарського народу.
18 грудня 1917 року курултай кримських татар
оголосив себе крайовим урядом - Директорією.
Був союзником УНР. 22 січня 1918 року розпущений
Кримським обласним Військово-революційним
комітетом, Нумана Челебіджихана без суду розстріляно
в Севастополі. Другий курултай відбувся 26-30
червня 1991 року в Сімферополі у складі 264
делегатів, обраних від кримських татар, котрі
проживають на всій території СРСР, обрав меджліс,
головою якого став Мустафа Джемілєв, в умовах
СРСР ухвалив Декларацію про національний суверенітет
кримськотатарського народу, положення про
національний прапор і національний гімн, постанову
про перехід на латинську графіку.
Далі відбулися: 24 листопада
1991 року - регіональна конференція делегатів
другого курултаю. 27-31 липня 1993 року -
друга сесія другого курултаю. 27-29 листопада
1993 року - третя (позачергова) сесія другого
курултаю. 26-29 червня 1996 року - перша сесія
третього курултаю. 19-21 грудня 1997 року
- позачергова сесія третього курултаю. 21
листопада 1998 року - регіональна конференція
делегатів третього курултаю. 1-3 жовтня 1999
року - третя сесія третього курултаю.
Загальне, особливе й характерне...
Різдвяними вихідними в Сімферополі
відбулася чергова, четверта сесія третього
курултаю кримськотатарського народу. Всі обставини
нині говорять про те, що в кримськотатарському
національному русі в майбутньому багато чого
має змінитися. По-перше, січневий курултай
підбив підсумки тривалого періоду розвитку
народу за минулі три століття - від моменту,
коли народ втратив державність 1783 року й
у середині щойно минулого століття був остаточно
виселений зі своєї батьківщини, до моменту,
коли Аллах допоміг йому на рубежі тисячоліть
повернутися на свою землю. І тепер на повну
силу постає питання - а що далі? Чим позначиться
в його історії XXI століття: новими катаклізмами
чи щасливим збігом обставин і благополучною
подальшою історією? Можливо, нове століття
кримські татари не називатимуть "часом геноциду
та безправ'я", як говорять про два попередні
століття?
По-друге, - і це парадокс, притаманний
саме йому! - кримськотатарський національний
рух сьогодні, з одного боку, украй згуртований
і організований, з іншого- не можна сказати,
що він однорідний. Приміром, під час цього
курултаю, звично для нього щиро й різко відреагувавши
на критику, Мустафа Джемілєв відразу порушив
питання про нові вибори голови меджлісу на
альтернативних засадах, проте лише один делегат
проголосував за внесення цього питання до
порядку денного. З іншого боку - поза рухом,
як його називають, "курултай-меджліс", діють
кілька інших політичних течій: і вкрай нечисленний,
але підтримуваний комуністами та проросійськими
організаціями рух НДКТ, який уже відійшов
в історію, і зовсім ще молода партія "Міллєт",
і Рада аксакалів при голові Верховної Ради
Криму, яка часом різко критикує дії меджлісу.
Дивна річ - попри фактичну різноспрямованість
цих течій, вони створюють стале враження ідейної
єдності та злагоди, оскільки єдині в головному
- поверненні народу в повному складі й відтворенні
автономії хоча б в обсязі 1921 року, а далі
й починаються розбіжності.
По-третє, попри всі успіхи течії
"курултай-меджліс", - і входження двох його
представників у Верховну Раду України, і участь
у розробці законів, і створення Ради представників
кримськотатарського народу при Президенті
України з, прямо скажемо, особливими правами
входження в нього тільки членів меджлісу в
повному складі, - усе це не змогло вберегти
народ від того, що його нинішній стан, як
і було вирішено на курултаї, якщо не гірший,
ніж був раніше, то й істотними зрушеннями
та змінами не відзначився...
По-четверте, нове століття кримськотатарський
національний рух починає в обстановці загострення
протиріч і між течіями усередині себе й у
кримському суспільстві загалом, що пояснюється
аж ніяк не протатарською політикою нинішнього
комуністичного керівництва Верховної Ради
Криму, котре саме веде до загострення національних
протиріч, але при цьому обвинувачує в усіх
гріхах "націонал-радикалів із меджлісу", пророкуючи,
що "події в Чечні можуть виявитися дитячими
пустощами порівняно з тим, що може спалахнути
в Криму й навколо нього..."
По-п'яте, курултай прийняв положення
про вибори нового курултаю, котрий має бути
скликаний уже влітку нинішнього року, і хоча
в ньому закладено двоступеневий механізм виборів
(народ спочатку обирає виборщиків, а вони
вже безпосередньо делегатів курултаю, що офіційно
пояснюється труднощами з проведенням прямих
виборів поки народ розділений у декількох
державах, хоча навіть кримські татари не всі
з цим згодні!), майже напевно новий склад
курултаю буде дещо іншим, аніж нинішній, а
меджліс може очолити інша людина, оскільки
Мустафа Джемілєв обирається вже три терміни
підряд. Йому, до речі, пророкують посаду голови
майбутньої Всесвітньої ради кримських татар,
що, звісно ж, менш клопітно й менш відповідально,
хоча і більш почесно. Однак за нинішньої обстановки
невирішеності багатьох проблем народу і насамперед
його статусу в Україні, його участі в органах
влади, становища його мови й культури зараз
ніхто напевно не скаже, буде новий курултай
більш поступливим чи більш радикальним. Швидше
за все - друге. І тоді вже Україна матиме
проблеми на рівні Ради Європи, але тепер не
з приводу свободи преси чи страти, а з приводу
становища кримських татар.
Кроки назад
Ні російську, ні кримськотатарську
мови сьогодні не визнано в автономії державними
в нинішній конституції. Основний закон також
не передбачає участі ні колишніх депортованих,
як це було в старому складі, ні конкретно
кримських татар, як автохтонного народу, в
органах влади. Нова комуністична конституція
Криму не гарантує ні достатнього рівня освіти
національними мовами, ні розвитку культури.
Відділений від влади кримськотатарський народ,
відчуваючи себе, природно, єдиною історичною
силою на півострові, до того ж незаслужено
скривдженою, змушений добиватися своїх прав,
вдаючись не до парламентської роботи, а до
акцій масового протесту.
Все це виявилося величезним
кроком назад не тільки порівняно з так званою
"мєшковською", тобто прийнятою за Мєшкова
1994 року, конституцією, тим більше порівняно
зі становищем народу в автономії зразка 1921
року, але ж на першому в СРСР референдумі
20 січня 1991 року кримчани висловилися за
відтворення КримАРСР, звісно, маючи на увазі
не що інше як автономію, котра до депортації
кримських татар 1944 року, була фактично кримськотатарською
національно-культурною автономією. Лише комуністам
відомо, як та автономія перетворилася на нинішню
територіальну, а одному Богу відомо, як і
чому КАРСР була волюнтаристичним шляхом трансформована
спочатку в Республіку Крим, потім - в автономну
(із маленької) Республіку Крим, а пізніше
- в АРК. Між іншим, історичні дані свідчать,
що в тієї КАРСР, у Верховній Раді налічувалося
36 відсотків депутатів кримських татар, для
дітей кримських татар резервувалися до 20
відсотків місць у навчальних закладах, значна
частина робочих місць на підприємствах і в
організаціях, на півострові існувала 371 татарська
школа, технікуми й інститут кримськотатарської
мови й літератури, у рік виходило до 200 книг
кримськотатарською мовою, існувала струнка
система релігійних і культурних організацій,
практично всі жителі півострова, особливо
в сільській місцевості, володіли кримськотатарською.
І при всьому цьому тут нічого не "спалахнуло".
Більш того - і не спалахне. Є тверезі наукові
докази того, що штучні спроби перетворити
Крим на "українську Чечню" будуть безуспішними
(цур йому, пек йому!), хоча нервів, звісно,
можуть попсувати добряче. Наприклад, зараз
зрозуміло, що спроби тотально "охрестити"
Крим, тобто поставити на півострові тисячу
поклінних хрестів або, як кажуть дотепники,
"програма "хрести замість світлофорів" інспірована
з-за кордону спеціально з метою перекласти
невдалі спроби зіштовхнути людей на міжнаціональному
грунті, у площину релігійних конфліктів. Не
вийшло - із труднощами, але християнська й
мусульманська громади села Морського вже домовилися
і мирно розв'язали ситуацію. Домовляться й
наступного разу, хоч як би окремі чиновники
намагалися посварити людей...
Природно, що сьогодні кримські
татари, озираючись у 1921-1944 роки, запитують:
якщо Україна є демократичною державою, то
чому в нас усього цього немає? Курултай, крім
резолюцій з земельного питання, крім звернень
на адресу Президента, парламенту й уряду України,
схвалив також спеціальну резолюцію "Про становище
кримськотатарського народу в зв'язку з політикою
систематичної дискримінації, яка проводиться
проти нього в Криму". У ній йдеться про те,
що доручення Президента Леоніда Кучми, дані
ним у Ялті й у Бахчисараї, чиновники на місцях
не виконують, кримські органи влади порушують
Конституцію країни, коли ігнорують потреби
кримських татар, і так далі. Резолюція завершується
вимогою "розпочати планомірну підготовку до
всекримської кампанії громадянського протесту",
якщо ставлення місцевих органів влади не зміниться.
Скажемо відверто, ситуацію напередодні курултаю
підігріло рішення Джанкойського районного
суду, який засудив до двох років позбавлення
волі (з відстрочкою) активних учасників руху,
котрі організували перекриття залізниці. Проте
при цьому учасників перекриття залізниці в
Нижньогірському районі, учасників перекриття
вулиць у Сімферополі, котрі не є кримськими
татарами, не притягнули до відповідальності.
Чому? Відповідей може бути багато, але кримські
татари роблять висновок один: проти їхніх
співвітчизників, на відміну від "екстремістів"
інших національностей, відкрито серію судового
переслідування. І це в демократичній країні?
- запитують вони.
Репатріація: що на нас чекає у XXI столітті?
Як показало спеціальне обстеження,
у місцях висилки перебувають ще до 88 тисяч
кримських татар, 90 відсотків котрих ствердно
відповідають на запитання, чи хотіли б вони
повернутися на батьківщину предків. Серед
кримських татар Узбекистану вже понад дев'ять
тисяч чоловік узяли громадянство України й
незабаром мають переїхати в нашу країну. Можна
сказати, що Україна не готова до цього, позаяк
і з тими, хто вже переїхав, не вирішено масу
проблем - від відсутності шкіл і робочих місць
- до невпорядкованості селищ компактного проживання
та політичних проблем. Адже насправді з'ясувалося,
що виділити гроші на переїзд і облаштування,
хоч і важливо (і Україна мала підстави пишатися
саме цим, адже всі інші країни відмовилися
від участі у фінансуванні репатріації депортованих),
але ще далеко не все. До того ж і виділених
коштів - близько 600 мільйонів доларів - малувато:
фінансова "ємність" проблеми оцінюється в
3-4 мільярди доларів.
Тим сумніше, що суперечка між
кримськими татарами і державою нині відбувається,
власне, через проблеми, яким не потрібне велике
фінансування. Адже квота в 14 місць у парламенті
Криму додаткових витрат не вимагала, але дозволяла
знімати гострі кути проблеми, і чому б її
не подовжити на нинішнє скликання, адже це
було так природно? А зараз усе одно доводиться
винаходити засіб, як повернути кримських татар
у парламент автономії майбутнього скликання?
По-друге, рано чи пізно Крим однак повернеться
до того, що й кримськотатарська і, певне,
російська мови будуть визнані державними в
автономії, і хіба це було незрозуміло два
року тому, коли ухвалювали конституцію Криму?
Точно так само нині доводиться винаходити
засіб, як саме включити кримських татар у
процес паювання сільськогосподарської землі
на півострові, у процес розподілу майнового
паю в колишніх КСП, участі в приватизації
і так далі, але ж вони (зокрема, меджліс)
порушували це питання з 1991 року! У багатьох
документах кримськотатарського руху (зокрема
й у рішеннях попередніх курултаїв) говориться
про необхідність створення резервних фондів
землі та майна з урахуванням тих кримських
татар, котрі ще не повернулися. Але ж саме
це й відрізняло б планове повернення народу,
про необхідність якого весь час казала кримська
місцева влада, протиставляючи його нібито
стихійному народному поверненню. Виявляється,
про плановість, як і про багато іншого, лише
говорили. Нині, коли багато проблем - і політичних,
і майнових, і культурних, і релігійних - загострилися
й наростатимуть з поверненням ще більшої кількості
репатріантів, і кримська влада, і тим паче
сумно, що й українська, просто розгубилися,
щодня демонструючи свою неготовність розуміти
ситуацію, воліючи просто сховатися від неї.
А сховатися не вдасться...
І особливість нинішнього часу
в тому, що зараз уже мало говорити, треба
працювати - створювати реальні умови для комфортного
самопочуття репатріантів, причому сотень тисяч
репатріантів! І для цього не треба вельми
багато: треба лише, щоб кримські татари й
держава заговорили однією мовою, неважливо
чи українською, чи російською чи кримськотатарською,
і, головне, - зрозуміли одне одного. Прийнято
вважати, що з моменту розуміння починається
прогрес. Переконаний - у цьому випадку також
так буде, і лише тоді можна сміливо дивитися
в XXI століття...
Микола СЕМЕНА
"Дзеркало тижня" № 4 (328) Субота, 27 Ciчня
2001 року
http://www.zn.kiev.ua/nn/show/328/29406/