УРОК УКРАЇНСЬКОЇ

ЗНАННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВИ - ЕТИЧНА І ЛОГІЧНА НЕОБХІДНІСТЬ
ЗА 8 РОКІВ В КОНКУРСІ імені П. ЯЦИКА В СЕВАСТОПОЛІ ВЗЯЛИ УЧАСТЬ БІЛЬШЕ НІЖ 8 000 УЧНІВ ТА СТУДЕНТІВ.

Утвердження державного статусу української мови, піднесення її престижу серед учнівської та студентської молоді, виховання поваги до культури та традицій українського народу є головною метою Міжнародного конкурсу ім. Петра Яцика, загальнонаціональний етап якого завершився 26 січня 2008 року в Севастополі у загальноосвітній школі І - ІІІ ступенів № 49. Його учасники розв’язували завдання письмового та усного турів, доставлені представником Міністерства освіти і науки України Т. А. Генетовою.
Також у цей день в Українському культурно-інформаційному центрі (УКІЦ) пройшла урочиста церемонія нагородження переможців конкурсу, сценарій якої розробила вчителька української мови і літератури гімназії № 8 Альона Остапова.
Присутні на святі мови директори шкіл, батьки конкурсантів, меценати конкурсу, представники церков, політичних партій, української громадськості та засобів масової інформації мали можливість почути уривки з творів талановитих конкурсантів, переглянути на екрані слайди.
Член оргкомітету конкурсу, методист інституту післядипломної освіти Севастопольського міського гуманітарного університету (СМГУ) Валентина Лопатюк виділила з-поміж інших переможців роботи учениць 10-го класу гімназії № 7 Катерини Якубенко, 7-го класу гімназії № 1 Олесі Руденко, 8-го класу гімназії № 5 Єлизавети Піддубної та студентки 5-го курсу філологічного факультету Севастопольського міського гуманітарного університету Наталії Чванової та студента військово-морського коледжу Андрія Кучера.
Голова журі конкурсу, декан філологічного факультету СМГУ Тамара Мельник у виступі зокрема відзначила:
"Українська мова впродовж багатьох віків акумулювала в собі інтелектуальний і творчий геній українського народу. Ми змогли на високому рівні засвоїти мову і показати, як у спонтанній чи запланованій ситуації можна достойно нею володіти.
Ми живемо на багатобарвній, етнічно розмаїтій кримській землі. У нас у кожного є мова рідна, материнська, мова навчання, мова безпосереднього щоденного спілкування.
Але етичною і логічною необхідністю для всіх нас є знання мови держави.
Українці надзвичайно толерантно ставились до мов різних народів і представників різних культур.
То ж сьогодні низький уклін вам за любов до слова, бо ви свідомо відкриваєте перспективу на майбутнє для себе, ви спроможні вчитись у престижних ВНЗ України, і знання української мови є зараз престижним.
Вчителі-ентузіасти конкурсу імені Петра Яцика думають більше про майбутнє, ніж політики, бо у свій вільний час за мізерну плату закохали в українське слово своїх
учнів".
Також Т. Мельник висловила велику подяку добродійникам, які виконують роль, яку мусила б виконувати держава.
Переможців конкурсу і усіх присутніх привітав голова міського Будинку ветеранів контр-адмірал у відставці Сергій Рибак.
Учні, студенти, педагоги одержали нагороди та подарунки від Ліги українських меценатів, видавництва "Смолоскип" (м. Київ), а також місцевих спонсорів: від партій "Собор", "Союз. Чорнобиль. Україна", партійної організації "Наша Україна" Балаклавського району, громадських організацій "Конгрес українців Севастополя", "Українська громада Севастополя", директора приватного підприємства "Югремхолод" Віталія Осадчого.
Справжньою окрасою заходу стали виступи солістів УКІЦ Людмили Казмірчук і Дмитра Лисенкова, зразкового хореографічного ансамблю "Атлантика", ансамблю народної пісні "Криниченька" спеціалізованої школи № 43, хореографічного ансамблю "Міф" гімназії № 8.
Велику допомогу в організації та проведенні свята державної мови надали педагогічні колективи ЗОШ № 49 (директор Бородінова Т. Б.), гімназії № 8 (директор Тихоненко І. О.), працівники культурно-просвітницького відділу УКІЦ, учні гімназії № 8 та спеціалізованої школи № 43 під керівництвом учителя-словесника Остапової А. Л. та учителя музики Сафроняк О. В.

Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.

Звучить гімн України

Момент художнього дійства

Виступ голови журі Тамари Мельник

Переможці конкурсу

Уривки з творчих робіт переможців
VІII Міжнародного конкурсу з української мови ім. П. Яцика

Руденко Олеся, учениця 7-го класу гімназії № 1: "Ось і запустила зима свого велетенського млина. Холоднішає всюди, холоднішає...
Лапатий сніг укрив дерева, убравши їх у свої легенькі сріблясті шати. Красуні-ялинки пишаються блискучими суконьками, крізь які видно їхні тендітні зелені голочки. Тоненькі дівчатка-горобинки закуталися в пухнасті ковдри. Дуби й клени вдягнули мінливе зимове вбрання.
Вранці сонце ніжно торкається того дивного снігу, розсипаючи щедро по ньому золото. Дерева ніжаться в яскравих світлих відблисках.
Сонце підіймається вгору, палаючи на ясно-блакитному небі, і пухнаста ковдра на землі блакитнішає. Сніг сяє сліпучим діамантовим світлом.
А ввечері, коли небо стає багряним, отой ніжний сапфіровий сніжок закривавлюється, наче щойно витримав лютий бій. І всюди стеляться аметистові тіні.
Сонце зникає за небокраєм... Велично випливає місяць, і сніг знову змінюється, перетворюючись на яскраве срібло. І дерева, що весь день нерухомо стояли в теплих променях, оживають. Мов легенькі нічні привиди, вони танцюють у мерехтливому світлі місяця. Танцюють, поки, стомившись, не поснуть до наступної ночі...".

* * *
Рутковська Катерина, учениця 5-го класу спеціалізованої школи № 58: "Я уявляю себе маленькою ромашкою, що росте в полі.
У мене є багато друзів. Це васильки, маки. А найкраща моя подруга - кульбаба. Кажуть вони, що я чарівна квітка.
У мене золоте обличчя, білосніжні кучері-пелюстки та довга стеблина із зубчастим зеленим листям. Мене з моїми приятельками дівчатка вплітають у свої віночки.
Кожного ранку я прокидаюсь разом із сонечком і вмиваюсь чистою прозорою росою...".

* * *
Чванова Наталія, студентка 5-го курсу СМГУ: "Легкий туман спускається в долину, вкриваючи траву краплями роси, яка вже за півгодини заграє живими барвами, весело заблищить, випромінюючи свою кришталеву душу. Ця душа не прихована. Ні! Вона виглядає з-під кожної стеблинки, квітки, посміхається, розмовляє, співає свої пісні.
Ці пісні розповідають і про суворість, величність зимової блискучої чистоти, і про радість весняного пробудження, і про теплу літню ніч, коли зоряне небо просто всмоктує, затягує тебе до своїх глибин, обіцяючи поділитись якимось тільки йому відомими таємницями. Мелодія може змінюватись відповідно до твого настрою, але одне залишається незмінним, - з першого її звуку, з першого акорду ти розумієш, що то співає тобі матуся, згадаєш її натруджені руки, які для тебе завжди були найтендітнішими на світі, її карі очі, іноді сумні, але все одно добрі й ласкаві, згадаєш рідну білу хату і любисток, і чорнобривці, і мальви...".

* * *
Якубенко Катерина, учениця 10-го класу гімназії № 7:
"Неосвіченість - ніч розуму, ніч безмісячна і беззоряна", - зазначав Цицерон. Так, знання - повітря для нашого розуму і джерельна вода, що втамовує жагу нашої душі. Знання людини - вогник у темряві. І чим більше буде таких вогників, тим ставатиме світлішим наше життя. Маленькі вогники створюють велике полум’я, що зігріває всі серця, які линуть на світло.
Отримуючи знання, людина починає мислити, у неї складається власна думка. Власна думка власною мовою. Чи є щось краще?! Чи не тому царат так довго противився освіті українців, тим паче рідною мовою? Людиною без думок легше керувати. Освічена людина сильніша, бо знає, куди спрямувати енергію, веселіша, бо бачить у майбутньому щастя, досягнуте наполегливою працею. Освічений - значить, озброєний. Озброєний проти всесвітнього зла та безчестя.
Справжні українці отримують знання завзято, бо розуміють, що любов до рідного краю - це не просто пафосні слова, а спроба змінити його життя на краще, зробити Україну країною мрій".

* * *
Чуркіна Марія, учениця 3-го класу загальноосвітньої школи № 38: "Прилетіла синиченька, на віконце сіла. Бо маленька пташиночка їсти захотіла. Билась в шибку бідолашна:
- Дайте зерна трішки, бо ж надворі хурделиця, нема чого з’їсти.
Вийшов хлопчик надвір, приніс хліба пташці. Синичка з віконця злетіла і до хліба присіла. Стала хліб клювати, хлопчику спасибі казати".

* * *
Тополюк Лілія, учениця 9-го класу гімназії № 5: "Змінюється час, змінюються люди, але незмінними залишаються доброта, щирість, милосердя. Ці моральні чесноти оберігають людину, захищають її від будь-якого лиха.
Людина з добром у серці здається, що аж іскриться любов’ю. Поряд з нею завжди приємно знаходитись. Від неї лине потужна світла енергетика. Вона ніколи не буде байдужою до проблем інших і завжди прийде на допомогу. Таку людину я називаю людиною з сонячним серцем".

* * *
Мороз Катерина, учениця 6-го класу гімназії № 7: "Я - серце малої сіренької зозулі. Я б’юся вдень і вночі. У всі пори року. Коли зозуля зустрічає ранок привітним куванням, я стукаю рівно, щасливо. А коли вона засинає у своєму гніздечку, то мій стукіт майже нечутно.
Ось людина запитує: "Зозуленько, скільки мені жити лишилось?.." І я радісно здригаюсь - нарешті зозуля комусь потрібна. Пташка починає лічити: один, два, три...
Але раптом - шуліка! Я зупиняюсь на мить від жаху. Зозуля різко зривається з місця і швидко летить. Тремтять її крильця, і я з ними теж. Наздогнали пташку кігті шуліки. На мить я стріпуюсь і перестаю битись.
Шкода, що не зможе пташка дорахувати віку тій людині... Але ж є тисячі інших зозуль. Вони долічать...".

* * *
Ротайська Ольга, учениця 8-го класу загальноосвітньої школи № 22: "Я народилась у мальовничому селі Приморському. Воно завжди постає переді мною в усій своїй красі. Зелений гай, заквітчані сади, кукурудзяне поле і нескінченна смуга соснового лісу. Згадую, як я бігала до лісу з подругами по гриби, а на свято Матері - у поле за квітами. Ще пам’ятаю вузеньку доріжку в долину, де ми з хлопцями грали у квача. Біжиш по тій стежечці, а тобі в обличчя приємно дме легкий вітерець, що несе з собою аромати цілющих трав: ромашки, чебрецю і м’яти".

* * *
Тищенко Надія, учениця 11-го класу спеціалізованої школи № 43: "Її очі розкриті назустріч його палкому зору. Почуття, наче хвилі берег, покривають їх і дарують солодку мить щастя. Ті двоє, немов море та берег: зовсім різні. Але, якщо зазирнути в глибоку синь її очей та почути спів його серця, здається, що вони - одне ціле. Як морські хвилі, що з радістю зустрічаються з берегом, так і ніжний погляд жінки заспокоює сум у душі чоловіка, дарує усмішку суворому обличчю. Як та морська піна, що злітає вгору і прагне піднятися вище, її безмежне кохання. Тверда, як кам’яний берег, його любов.
Ні, кохання - не лише мрія, воно є справжнє, високе та всепереможне, як сонце. Їх тільки двоє, але здається, що весь світ мерехтить та кружляє навколо. Немає кращої долі для цих людей, ніж сидіти тут, на маленькому клаптику кам’янистого берега, і дивитися в сивий простір хвиль. Вона, як море, він, як берег - обоє прекрасні, тому що кохають".

* * *
Локоть Ольга, учениця 10-го класу загальноосвітньої школи № 57: "Любов виникає з любові: коли хочу, щоб мене любили, то я сам перший люблю", - ці слова Григорія Сковороди є відповіддю на питання щодо почуттів. Хіба можна сподіватись на відвертість того, хто позбавлений щирості? Звичайно, ні. Адже кохання повинно бути завжди чистим, самовідданим, інакше воно не має сенсу".

* * *
Єлісєєва Юлія, учениця 9-го класу загальноосвітньої школи № 38: "Найголовніше багатство мого народу - це пісня.
З давніх-давен вона супроводжувала українця протягом усього життя! Колискові, дитячі пісні, веснянки, щедрівки, колядки, пісні про кохання. Вони передавались із покоління в покоління і допомагали людині жити.
Це і є справжній скарб, що й досі заворожує сучасників!".

* * *
Переверзєва Марія, учениця 11-го класу спеціалізованої школи № 3: "Життя людини - найцінніший дар Бога, якому треба радіти щодня. Складовими його є не тільки радість, щастя, але й певні випробування, труднощі, розчарування, інколи трагізм. Однак ніколи не треба опускати руки й підкорятися слабкості, бо життя - це вічна боротьба.
"Щастя треба - на всяк випадок, сили треба - на цілий вік", - писала Ліна Костенко. Людина сама будує своє щастя. І щоб бути гідним імені людини, необхідно докладати багато зусиль і постійно працювати над собою".

* * *
Литвинова Олеся, учениця 11-го класу гімназії № 8: "Життя вимагає від нас творити добро і бути милосердними, чистими, праведними. Читаючи Біблію, Книгу книг, я кожного разу знаходжу підтвердження цієї думки.
Ісус Христос - сильна, мудра, велична постать. За що ми вважаємо його святим? Тільки за те, що він Син Бога? Не тільки. Ісус довів нам, що сенс життя в тому, щоб приносити користь не тільки собі, а й ближнім, своєму народові, усьому людству".

Кримська світлиця