ІЗ СВІЧКОЮ - ЗА КНИГАМИ

Кожного року перед нами, організаторами конкурсу читців творів Тараса Шевченка, постає питання: чим нагороджувати переможцiв i вiдзначати учасникiв. Дуже хотiлося, щоб у кожного залишилась розумна українська книга. I щороку працiвники Центру роблять пiшi прогулянки мiстом в пошуках тих самих книг.

I щороку, на жаль, пошуки марнi. Деiнде трапляються словники (на 12 тис. слiв), або посiбники «Вивчаємо українську мову». Української класичної лiтератури, або творiв наших сучасникiв годi й шукати! Цього року через «Севастополькнигу» збирали словники по усiх крамницях i ледве назбирали 32 примiрники. I це на все мiсто! А де ж Шевченко, Франко, Леся Українка? Замовляти «Кобзарi» довелось через «Севастополькнигу», але у Києвi. Може немає попиту на українську лiтературу? Я можу стверджувати, що попит є. В мiстi працює 2 навчальних заклади, де готують викладачiв мови i лiтератури. Студенти та й вчителi марно шукають окремі видання наших письменникiв у книгозбiрнях i бiблiотеках. Якщо вони там i є, то переважно в перекладi на «великий и могучий». Мову i лiтературу, нарештi, вивчають у ВУЗах, школах. І школярі, викладачі, хочуть мати прозу та поєзiю Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Котляревського, Рильського,Стуса, Т. Шевченка, Л. Костенко та iнших.

Якими були щасливими переможцi конкурсiв, коли одержали «Кобзар» Шевченка, бо придбати таке видання в Севастополi - нездiйсненна мрiя. Сьогоднi в Українi є видавництва, що друкують чудову лiтературу. Так чому її немає в Севастополi?. А Росiя галасує про «тотальную украинизацию» в місті...

Iрина МУЛЕНКО