* * *

- Мій хлопчику любий, чи скажеш мені,
Чого твої очі такі невеселі?
- Мій батько - в неволі.
                              Мій батько - в тюрмі...
А мати не можуть піднятись з постелі.

- Мій хлопчику любий, скажи, не скривай,
За що твого батька тримають в неволі?
- За те, що мій батько любив свій край,
Бажав для народу нещасного долі.

- Мій хлопчику любий, а доки, скажи
Йому у неволі московській гибіти?
Як лист у негоду хлопчина дрижить,
Від сліз запалали у хлопця ланіти.

- Не плач.
             Твоя доля і сонце твоє
Дійдуть ще, дитино, до свого зеніту.
А в хлопця крізь сльози завзяття б’є
І очі почали вогнями горіти:

- Нема в мене долі!
                          І сонця нема..!
Є батько!
            Є ворог!
                       І є  тюрма!
 

До змісту Зеновій Красівський «НЕВОЛЬНИЦЬКІ ПЛАЧІ»