БЛУДНИЙ СИН
(Притча)

Ти взяв своє майно
І в край чужий відніс.
Пропив, проїв, упав на дно,
Колючим будяком проріс,
Та повернувся все одно,
Приблудним псом приліз.

Нектар у каятті,
Блаженство у сльозах.
Полин і мед зійшлися у житті,
Немов кайдани в в’язня на руках.
Хай батько й син уже не ті,
Та - отчий край і отчий дах.
***

Я в горі. У несплачених боргах...
У сумнівах, розтерзаних думками:
Нащадки, я і предків моїх прах
Моя земля - моя страждальна мама...

Мов кволі миші... Бідний мій народ...
Де взяти слів до серця мого брата?!
Вдихнути правду у брехливий рот?
Як з ницості до людськості підняти?

І як ворати в борозни чоло,
Чи ми народ?!
                  Вродилися рабами?
Нам рани, кров - ніщо не зажило,
І світ пече страшна червона пляма.

А ми її історією звем,
В посріблену обвивши поволоку...
В мойому серці не втихає щем
І на папір оцей стікають краплі поту.

Куди мене судьба етапом не везла -
Тебе зустрів я всюди, блудний сину,
Ти не повернеш до свого села,
І українець в дітях твоїх згине.

Закономірність.
                   Кажуть - це прогрес.
Усе освячено, записано в законі!
А українець гавкає як пес
На свого брата на чужім припоні.

До змісту Зеновій Красівський «НЕВОЛЬНИЦЬКІ ПЛАЧІ»